Ухвала суду № 64239404, 19.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/2642/16-ц Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І. В.Провадження № 22-ц/780/331/17 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 54 19.01.2017

УХВАЛА

Іменем України

19 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Олійника В.І.,

та секретаря Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Ржищевський військовий лісгосп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_3, про зміну дати звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, який у подальшому уточнив, та вмотивовував його тим, що з 06 липня 2009 року він працював у ДП «Ржищівський військовий лісгосп». Зазначає, що 23 червня 2014 року він звернувся до керівництва підприємства із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням. В той самий день ця заява була погоджена т.в.о. директора «Ржищівський військовий лісгосп» ОСОБА_3, в зв'язку з чим з 23 червня 2014 року він не вийшов на роботу, а відповідач припинив йому виплачувати заробітну плату, однак вказує, що всупереч вимог ст.116 КЗпП України відповідач не провів з ним належний розрахунок та відмовився видати оформлену належним чином трудову книжку, затримку у видачі якої відповідач пояснив існуванням у нього заборгованості перед роботодавцем, через що він був звільнений з роботи лише 29 вересня 2015 року після його повторної заяви про видачу трудової книжки та проведення розрахунку.

ОСОБА_2 стверджує, що відповідно до вимог ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Згідно з розрахунком його середній заробіток за весь період затримки з видачею йому трудової книжки становить 72 529,38грн. Він також зазначає, що передбачені в ч.1 ст. 233 КЗпП України строки при зверненні з позовом по даній справі ним пропущені з поважних причин та підлягають поновленню, оскільки ці строки були ним пропущені в зв'язку із зверненням до суду з аналогічним позовом, але без вимоги про зміну дати звільнення, що, на його думку, стало причиною відмови в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, просив суд поновити йому строки звернення до суду, змінити дату його звільнення з «29 вересня 2015 року» на «23 червня 2014 року», стягнути з ДП «Ржищевський військовий лісгосп» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 72 529 грн. 38 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином не довів порушень відповідачем його трудових прав, крім того доводи позивача про те, що йому не була видана належно оформлена трудова книжка, а також не був проведений розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, були предметом судового розгляду в іншій цивільній справі за його позовом до ДП «Ржищівський військовий лісгосп» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, у задоволенні якого рішенням суду було відмовлено. Крім того, позивачем без поважних причин було пропущено строк на оскарження наказу про його звільнення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 06 липня 2009 року працював в ДП «Ржищівський військовий лісгосп» на різних посадах, в тому числі згідно з даними його трудової книжки з 07 травня 2013 року був переведений на посаду майстра лісу (а. с. 5).

03 лютого 2014 року між позивачем, як майстром лісу та відповідачем ДП «Ржищівський військовий лісгосп» в особі директора ОСОБА_4 був укладений письмовий Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а. с. 46).

Встановлено, що 23 червня 2014 року позивач звернувся з письмовою заявою до т.в.о. директора ДП «Ржищівський військовий лісгосп» ОСОБА_3, в якій просив звільнити його з роботи за власним бажанням з 23 червня 2014 року (а.с.6).

Я вбачається зі змісту вищевказаної заяви, вона містить резолюцію: «В наказ. 23.06.2014», - а також погодження від імені лісничого ОСОБА_5: «Не заперечую. Обов'язки майстра лісу покласти на ОСОБА_6.» (а.с.6)

В той же день т.в.о. директора «Ржищівський військовий лісгосп» ОСОБА_3 був виданий наказ №2306-3 «Про передачу обходу в зв'язку із звільненням майстра лісу» (а.с.45).

З наказом позивач був ознайомлений 23 червня 2014 року (а. с. 45-зворот).

Представником позивача визнано, що позивач після 23 червня 2014 року на роботі в ДП «Ржищівський військовий лісгосп» не з'являвся, дій щодо передачі ввіреного йому обходу згідно з виданим наказом від 23 червня 2014 року не вживав, з наказом про його звільнення ознайомлений не був, вважав себе звільненим за згодою сторін.

25 вересня 2015 року позивач звернувся до ДП «Ржищівський військовий лісгосп» з письмовою заявою, відповідно до якої просив провести з ним розрахунок по заробітній платі, ознайомити з наказом про звільнення, видати йому трудову книжку (а.с.46).

29 вересня 2016 року т.в.о. директора «Ржищівський військовий лісгосп» ОСОБА_3 був виданий наказ №69-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.» (а.с.8).

Відповідно до наказу ОСОБА_2, майстра лісу, звільнено з роботи за власним бажанням з 29 вересня 2015 року згідно ст.38 КЗпП України (п.1); надано ОСОБА_2 компенсацію 56 кл. дня невикористаної відпустки за період роботи з 06.07.2009 року по 23.06.2014 року. Підстава: заява ОСОБА_2 від 23 червня 2014 (а.с.8).

Листом від 01 жовтня 2015 року №428 ДП «Ржищівський військовий лісгосп» повідомлено позивача, що згідно його заяви про звільнення від 23 червня 2014 року наказ про звільнення підписаний не був, оскільки згідно даних бухгалтерського обліку за позивачем рахується заборгованість по нестачі лісопродукції на суму 15 156 гривень 60 копійок, та не підписаний обхідний лист, а також повідомлено, що 29 вересня 2015 року був підписаний наказ №69-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_2», позивача запрошено з'явитися для підписання обхідного листа та для отримання трудової книжки (а.с.7).

Крім того, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2015 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2015 року (а.с.57-59, 60-61), в задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Ржищівський військовий лісгосп» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 32780 грн. 24 коп., витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. відмовлено. Вказані рішення набрали законної сили.

Вищевказаними рішеннями було встановлено, що ОСОБА_2 несвоєчасно отримав трудову книжку не з вини ДП «Ржищівський військовий лісгосп», а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні (а.с.58). Поряд з цим у рішенні місцевого суду від 08 грудня 2015 року також зазначено, що судом критично оцінюються доводи позивача стосовно того, що період з 23 червня 2014 року по 29 вересня 2015 року є часом вимушеного прогулу, оскільки вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, натомість, ОСОБА_2 самостійно припинив з'являтись на роботу та виконувати покладені на нього обов'язки.

Разом з тим, трудову книжку із записом про його звільнення на підставі наказу від 29 вересня 2015 року №69-к позивач ОСОБА_2 отримав в жовтні 2015 року, після чого в листопаді 2015 року звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Ржищівський військовий лісгосп» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, що також вбачається зі змісту вищенаведеного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2015 року (а.с.57).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника(ст.38,39).

Так, за змістом ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Однією з підстав для припинення трудового договору за змістом п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України є угода сторін.

Відповідно до ч.1 с. 233 КЗпП країни працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо звільнення позивача саме з 23 червня 2016 року, крім того доводи позивача про те, що йому не була видана належно оформлена трудова книжка, а також, що не був проведений розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України з вини відповідача, спростовуються вищенаведеними обставинами, встановленими рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2015 року.

Крім того, позивачем був пропущений встановлений законом строк для звернення на оскарження наказу про його звільнення від 29 вересня 2015 року №69-к, оскільки звернувся він до суду лише у листопаді 2015 року, тобто після двох місяців з дня отримання наказу про звільнення.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: