Рішення № 64234757, 16.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017

Справа №910/22230/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Фарт»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна»

про стягнення 110 231,48 грн

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Фарт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про стягнення 110 231,48 грн, з яких 67 000,00 грн – заборгованості за договором доручення №0121 від 19.07.2016, 351,48 грн – 3 % річних, 42 880,00 грн – штрафу.

Ухвалою суду від 06.12.2016 порушено провадження у справі №910/22230/16, розгляд справи призначено на 19.12.2016.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 19.12.2016 не з’явились, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 19.12.2016 розгляд справи відкладено на 16.01.2017.

04.01.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення по справі.

16.01.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що на підставі п. 4.2.1 договору поверненню позивачу підлягає сума в розмірі 33 500,00 грн (50% від перерахованої позивачем), однак, відповідач не може виконати зобов’язання з повернення зазначеної суми, оскільки на рахунок товариства, на якому знаходься кошти останнього, накладено арешт.

Представник позивача в судове засідання 16.01.2017 не з’явився, проте, в поданих до Господарського суду міста Києва поясненнях просив розглядати справу у його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.2017 не з’явився, проте, в поданому 16.01.2017 до Господарського суду міста Києва відзиві просив розглядати справу у його відсутності.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників позивача та відповідача.

В судовому засіданні 16.10.2017 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Фарт» (довіритель, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» (повірений,відповідач) був укладений договір доручення №0121, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого повірений зобов’язується за плату від імені або за участі та за рахунок довірителя вчинити юридичні дії, зокрема, укласти договір поставки або будь-який інший договір, за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб ХТЗ-246К 4х4 МЕХ 240 к.м, 721 VE VOLVO PENT-1.

Згідно п. 3.1 договору за надання послуг, довіритель до/або після укладання договору, але не пізніше поточного дня в якому було укладено договір, зобов’язаний сплатити на рахунок повіреного винагороду в розмірі 67 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору довіритель має право відмовитись від договору в односторонньому порядку, про що письмово повідомлено повіреного, шляхом направлення, рекомендованою поштою, на адресу повіреного, відповідного листа з чітким волевиявленням щодо відмови від договору та зазначенням власних банківських реквізитів.

Пунктом 4.2.1 договору сторони погодили, що у випадку відмови довірителя від договору протягом трьох днів з моменту укладання даного договору повірений повертає 50% від сплаченої винагороди повіреного та всі сплачені на виконання п. 3.3 даного договору кошти, протягом 30 банківських днів з дня отримання від довірителя заяви про відмову від договору та повернення коштів із зазначенням власних банківських реквізитів. У випадку, коли заява про відмову від договору подана довірителем з порушенням строку вказаного у даному пункті, винагорода, яка вказана у п. 3.1 даного договору не підлягає поверненню.

На виконання умов договору доручення №0121 від 19.07.2016 позивач перерахував відповідачу 67 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №970 від 19.07.2016.

Як зазначав позивач, зазначені кошти були перераховані ним на виконання пункту 3.1 договору, як винагорода.

22.07.2016 позивач надіслав відповідачу повідомлення про відмову від договору з вимогою про повернення, отриманої останнім, винагороди в розмірі 67 000,00 грн на зазначений в повідомленні рахунок.

Повідомлення позивача про відмову від договору отримане відповідачем 25.07.2016, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (5165000191547).

Проте, відповідач не повернув позивачу отриману винагороду, в зв’язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки; підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом встановлено, що на виконання умов договору доручення №0121 від 19.07.2016 позивач перерахував відповідачу винагороду в розмірі 67 000,00 грн.

В зв’язку з відмовою позивача від договору, яка надіслана позивачем 22.07.2016 та отримана останнім 25.07.2016, а також, враховуючи положення пункту 4.2.1 договору, у відповідач виник обов’язок щодо повернення позивачу 33 500,00 грн (50% від сплаченої позивачем винагороди).

Проте, відповідач, свої зобов’язання щодо повернення 50% від суми винагороди не виконав.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи п. 4.2.1 договору, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми винагороди підлягає частковому задоволенню в розмірі 33 500,00 грн (50% від сплаченої позивачем винагороди).

Позивач за прострочення строків повернення винагороди нарахував та просить стягнути з відповідача 351,48 грн – 3% річних за період прострочення з 07.09.2016 по 09.11.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання за договором доручення №0121 від 19.07.2016, адже протягом 30 банківських днів з дня отримання від позивача заяви про відмову від договору та повернення коштів не повернув останньому 33 500,00 грн (50% від отриманої від позивача винагороди), що є підставою для застосування до відповідача господарських санкцій, передбачених умовами договору та законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, порядку розрахунків погодженого сторонами та часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу (винагороди), господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню частково в сумі 176,22 грн за період прострочення з 07.09.2016 по 09.11.2016.

Крім того, позивач за прострочення строків повернення винагороди нарахував та просить стягнути з відповідача 42 880,00 грн.

Пунктом 5.5 договору сторони погодили, що у випадку невчасного перерахування повіреним коштів довірителю, у зв’язку з припиненням договору, повірений сплачує штраф у розмірі 1 % від розміру невиконаного зобов’язання за кожен день прострочення.

Згідно з п.1. ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на викладене, передбачена пунктом 5.5 договору відповідальність за порушення грошового зобов’язання, за своєю правовою природною є пенею, а не штрафом, оскільки, на відміну від штрафу, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов’язання, обчислюється за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”).

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу (винагороди), господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, в межах подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, а саме в сумі 28,37 грн за період прострочення з 07.09.2016 по 09.11.2016.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 15, оф. 10, код ЄДРПОУ:40099841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Фарт» (місцезнаходження: 51650, Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський район, селище міського типу Дніпровське, вул. Островського, буд. 13; код ЄДРПОУ 35419494) 33 500 (тридцять три тисячі п’ятсот) грн 00 коп. – винагороди, 28 (двадцять вісім) грн 37 коп. – пені, 176 (сто сімдесят шість) грн 22 коп. – 3% річних та 505 (п’ятсот п’ять) грн 57 коп. – судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

23.01.2017

Суддя Спичак О.М.