Постанова № 64231643, 19.01.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/12145/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Волошин С.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

19 січня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Боровицького О. А.

за участю:

секретаря судового засідання: Стаднік Л.В.,

позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання неправомірними дій щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду України у м. Вінниці (УПФ України в м. Вінниці) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку її пенсії за вислугу років та зобов'язання відповідача перерахувати позивачу з 01 січня 2016 року пенсію за вислугу років в розмірі 90% із середньомісячного заробітку зазначеного у довідці прокуратури Вінницької області №18/29 від 11 лютого 2016 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, внаслідок чого висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідним №1056 подав заяву з проханням розглянути апеляційну скаргу без їх участі.

Позивач в судовому засіданні про задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Вінниці та з 22.01.1997 року вона отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про прокуратуру» із розрахунку 75% середньомісячного заробітку, а з 01.08.2001 року розмір пенсії перераховано із розрахунку 90% середньомісячного заробітку та з 02.10.2012 року УПФУ провело перерахунок пенсії позивача та встановив її розмір з розрахунку 80% середньомісячного заробітку

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно правових актів" з 01 грудня 2015 року збільшено заробітну плату працівникам прокуратури, що є підставою для перерахунку пенсії і не визначає відсотки заробітку з якого призначається пенсія, а визначає розмір заробітної плати.

11 лютого 2016 року ОСОБА_2 подано до УПФ України в м. Вінниці заяву щодо перерахунку раніше призначеної пенсії в розмір 90% та у відповідності до довідки прокуратури Вінницької області №18/29 від 11 лютого 2016 року без обмеження граничного розміру пенсії.

Листом УПФ України в м. Вінниці від 25 лютого 2016 року №66/Н-1 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії обґрунтувавши відмову тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення" №213 від 02 березня 2015 року у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія (щомісячне) довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру". У зв'язку із цим з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вище визначеними законами не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Не погодившись із відмовою у перерахунку її пенсії, ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку діям відповідача колегія суддів виходить з такого.

Як встановлено судом, позивач працювала в органах прокуратури та набула права на пенсійне забезпечення у 1999 році за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ (Закон №1789) (в редакції, чинній на час набуття такого права).

Згідно із ч. 13 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

Частиною 18 статті 50-1 Закону №1789 визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій проводився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 №76-VIII (Закон №76) внесено зміни до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 18 викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Так, 15 липня 2015 року набув чинності Закон України "Про прокуратуру" згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення : Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., №53, ст. 793, №50, ст. 474; 1995 р., №11, ст. 71, №34, ст. 268; 2001 р., №9, ст. 38, №44, ст. 233; 2002 р., №17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., №29, ст. 233, №30, ст. 247; 2004 р., №8, ст. 66; 2005 р., №2, ст. 32, №6, ст. 132, №11, ст. 198; 2006 р., №1, ст. 18, №19 - 20, ст. 156; 2007 р., №7 - 8, ст. 66, №33, ст. 442; 2008 р., №№5 - 8, ст. 78, №48, ст. 357; 2010 р., №37, ст. 497, №№41 - 45, ст. 529; 2011 р., №23, ст. 160, №30, ст. 279; 2012 р., №12 - 13, ст. 82; 2013 р., №14, ст. 89, №21, ст. 208, №37, ст. 490, №39, ст. 517; 2014 р., №11, ст. 132, №17, ст. 593, 20 - 21, ст. 745, №22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року №1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року;

Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статі 50-1 Закону України "Про прокуратуру" втратили чинність.

Згідно ч. 20 ст. 86 Закону України " Про прокуратуру" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" при призначені пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України.

На час звернення позивача за перерахунком пенсії, Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не було прийнято.

Відтак, судом першої інстанції було невірно вирішено питання дії закону в часі, а отже суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про неправомірність дій відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії.

З урахуванням норм діючого законодавства та обставин справи, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що при перерахунку пенсії позивачу відповідач повинен був керуватися ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, що діяла на час призначення пенсії ).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яка нею отримувалась до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При вирішенні спірних правовідносин колегією суддів також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року, в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У п. 2.2 вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) (254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року №2-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірними дії відповідача, щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_2 виходячи з розміру 90 % від загальної місячної заробітної плати, оскільки відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду. Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці задовольнити.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2016 року, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання неправомірними дій щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 січня 2017 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Сапальова Т.В. Боровицький О. А.