Ухвала суду № 64231416, 18.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 р.Справа № 818/1127/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Деркачова А.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2016р. по справі № 818/1127/16

за позовом ОСОБА_3

до Путивльського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області

треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5

про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування акту,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2016р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) до Путивльського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - відповідач, Путивльський РВ ДВС ГТУЮ у Сумській обл.), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі- треті особи, ОСОБА_4, ОСОБА_5) про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування акту.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2016р. та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 04.04.2014р. про визнання мирової угоди у справі №584/1036/13-ц між позивачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 здійснено розподіл спільної часткової власності житлового будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 91,9кв.м., в межах їх ідеальних часток та визнано право власності на відповідні приміщення у спірному будинку та надвірні споруди. Однак, незважаючи на наявність цієї ухвали, державним виконавцем до акту опису та арешту майна боржника від 01.09.2016р. у виконавчому провадженні ВП№51795342 включено не тільки приміщення спірного будинку та надвірні споруди, що належать ОСОБА_4 (гараж Д-1), а і належні позивачу на праві власності приміщення будинку та інші надвірні споруди, що є протиправним, внаслідок чого, на думку скаржника, складений посадовою особою відповідача акт підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засідання заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Треті особи в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 196 КАС України справа розглянута без участі третіх осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 01.09.2016р. державним виконавцем Деркачовим А.Ф. Путивльського районного відділу Путивльського РВ ДВС ГУТЮ у Сумській області під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 20.04.2016р., про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 матеріальної та моральної шкоди було складено акт опису й арешту майна щодо 0,235 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 71,8кв.м., житловою 40,6кв.м. з надвірними спорудами: сарай Б, сарай -Г, уборна -1, уборна -В, огорожа 1-5, замощення І.

Перевіряючи правомірність винесення оскаржуваного акту опису й арешту майна, колегія суддів виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені в Законі України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV(далі-Закон №606-XIV).

Положеннями статті 1 Закону № 606-ХІV передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно із статтею 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, серед іншого, має право накладати арешт на майно боржника (п.5 ч.3 цієї ж статті).

Нормами ч.1-5 ст.57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. При цьому, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника.

Частиною 2 ст.4 даного Закону №606-XIV встановлено, що під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV( далі- Закон №1952-IV) Державний реєстр речових прав на нерухоме майно є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єктів та суб'єктів цих прав.

Частинами 1-3 ст.3 цього Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Невід'ємною складовою частиною Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи (ч.1 ст.10).

Згідно з ч.5 ст.28 Закону №1952-IV інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав, є офіційною та використовується відповідно до законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення 01.09.2016р. виконавчих дій по складанню акту опису та арешту майна на 0,235 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 71, 8 кв. м, житловою - 40,6 кв. м з надвірними спорудами, державний виконавець Путивльського РВ ДВС ГУТЮ у Сумській області керувався відомостями про зареєстровані права на об'єкти нерухомого майна, отриманими з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до вказаних відомостей вказаний житловий будинок, складається із: сараю Б, сараю -Г, уборної -Д, уборної -В, огорожі 1-5, замощення І, та 0,235 частин якого належить боржнику у виконавчому провадженні -ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 20.06.2013р., а 47/200 - на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі рішення Путивльського районного суду Сумської області від 25.12.2013р. у справі №584/1104/13-ц.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень в діях державного виконавця вимог Закону України "Про виконавче провадження" щодо складення акту опису та арешту майна.

Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції ухвали Путивльського районного суду Сумської області від 04.04.2014р. про визнання мирової угоди у справі №584/1036/13-ц, якою між позивачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 здійснено розподіл спільної часткової власності житлового будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 91,9кв.м., в межах їх ідеальних часток та визнано право власності позивача на відповідні приміщення у спірному будинку та надвірні споруди, колегія суддів оцінює критично з наступних підстав.

За змістом статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом.

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV).

Згідно зі ст. 2 Закону №1952-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Ст.8 Закону № 1952-IV визначені повноваження органу державної реєстрації прав, зокрема, орган державної реєстрації проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації, забезпечує ведення Державного реєстру прав.

Відповідно до положень ст. 19 Закону № 1952-IV підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, серед іншого, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Отже, право власності на нерухоме майно на підставі рішення суду підлягає державній реєстрації.

Як свідчать інформаційні довідки з Державного реєстру прав, копії яких наявні в матеріалах справи, відомості, встановлені ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 04.04.2014р. про визнання мирової угоди у справі №584/1036/13-ц та розподіл спільної часткової власності житлового будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 91,9кв.м., в межах їх ідеальних часток та визнання право власності на відповідні приміщення у спірному будинку та надвірні споруди за позивачем - ОСОБА_3- до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно внесені не були. (а.с.12-13, 33-34,103-104).

Таким чином, твердження скаржника про безпідставне включення державним виконавцем до спірного акту опису та арешту майна боржника від 01.09.2016р. у виконавчому провадженні ВП№51795342 належних позивачу на праві власності приміщень будинку та інших надвірних споруд є помилковими через суб'єктивне помилкове тлумачення положень діючого законодавства України. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Право власності на відповідні приміщення у спірному будинку по АДРЕСА_1, та надвірні споруди за позивачем - ОСОБА_3 не було зареєстроване у встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядку.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.11.2016р. по справі № 818/1127/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Любчич Л.В.Судді Сіренко О.І. Спаскін О.А. Повний текст ухвали виготовлений 23.01.2017 р.