Ухвала суду № 64230093, 24.01.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шембелян В.С.

ОСОБА_1 - ОСОБА_2

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року справа №812/1120/15

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача ОСОБА_2, суддів Гаврищук Т.Г., Ястребової Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року по адміністративній справі №812/1120/15 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, Державної фіскальної служби України, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.112-116 т.1) просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у Луганській області, якою проігнороване його законне право на публічну інформацію в частині відмови в задоволенні запиту від 19.06.2015 року;

зобовязати ГУ ДФС у Луганській області надати належним чином завірені копії документів за запитом від 19.06.2015 року шляхом надсилання рекомендованою кореспонденцією на адресу його проживання;

визнати бездіяльність ДФС України в частині не розгляду по суті скарги від 07.07.2015 року;

зобовязати ДФС України провести службове розслідування відносно в.о. начальника ГУ ДФС у Луганській області ОСОБА_4 за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

скасувати державну реєстрацію юридичної особи «Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області» як таку, що проведена на підставі нечинних установчих документів з порушенням вимог ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

В обґрунтування позову зазначив, що 12.05.2015 року направив скаргу на адресу ДФС України на дії посадових осіб ГУ ДФС у Луганській області, на яку 11.06.2015 року простою кореспонденцією отримав відповідь, що з боку певної посадової особи порушено вимоги п.220 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242.

Для підтвердження зазначеного у відповіді від 11.06.2015 року позивач особисто зареєстрував запит в ГУ ДФС у Луганській області від 19.06.2015 року, на який 30.06.2015 року отримав відповідь, з якої вбачається, що ДФС України не надав жодної інформації по запиту.

07.08.2015 року позивач в черговий раз звернувся зі скаргою до ГУ ДФС у Луганській області, в якій просив прийняти заходи дисциплінарного характеру відносно в.о. начальника ГУ ДФС у Луганській області ОСОБА_4

27.07.2015 року отримав відповідь, якою позивачу нарешті повідомили П.І.Б особи, яка порушила вимоги п.220 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 року № 1242 та номер наказу про її звільнення. Також проінформовано, що для отримання копій документів за запитом від 19.06.2015 року позивачу необхідно звернутися до ДФС України, який є їх розпорядником.

Позивач вважає, що відповідачем порушені норми Закону України Про доступ до публічної інформації та норми Конституції України, що привело до порушення його конституційних прав і свобод.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ДФС у Луганській області щодо відмови листом від 30.06.2015 року № СВ/31/12-32-14/31 в задоволенні інформаційного запиту ОСОБА_3 від 19.06.2015 року.

Зобовязано ГУ ДФС у Луганській області надати ОСОБА_3 інформацію на запит від 19.06.2015 року, а саме: належним чином завірені копії наказів про призначення на посаду та звільнення з посади спеціаліста загального відділу управління інфраструктури ГУ ДФС в Луганській області ОСОБА_5, її посадову інструкцію, докази ознайомлення цієї особи з посадовими обовязками шляхом надіслання рекомендованою кореспонденцією на адресу позивача.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначив, що вимоги позивача, викладені у запиті від 19.06.2015 року про надання копій внутрішніх організаційних документів, не може бути віднесена до публічної інформації в розумінні Закону №2939.

Суд не звернув уваги, що на момент звернення позивача з запитом про надання публічної інформації особа, відомості про яку запитувались, вже не перебувала на державній службі та не мала статусу посадової особи субєкта владних повноважень, оскільки звільнилась.

Судом першої інстанції встановлено, що ДФС України надав запитувану у апелянта інформацію, чим поновив право позивача на доступ до інформації, а також проінформував, що копії документів, зазначені у скарзі, позивач може отримати в ГУ ДФС України в Луганській області. Проте, позивач не звертався до відповідача за наданням копій документів та не зобовязувався відшкодувати витрати на їх копіювання, хоча ч.2 ст.21 Закону №2939 передбачено, якщо запитна інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш 10 сторінок, запитувач зобовязаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання і друк.

Тому суд не зясував який обсяг документів має бути виготовлений та чи відшкодує позивач фактичні витрати на копіювання та друк.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог судове рішення не оскаржується.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 19.06.2015 року позивач звернувся з запитом до ГУ ДФС України у Луганській області, в якому зазначив, що йому надійшла відповідь ДФС України від 11.06.2015 року на скаргу на дії посадових осіб ГУ ДФС України в Луганській області, яка підтверджує порушення прав позивача певною посадовою особою ГУ ДФС України в Луганській області. В звязку з чим, позивач просив ГУ ДФС України в Луганській області надати повну інформацію про певну посадову особу; надати належним чином завірений наказ про прийняття на посаду цієї особи; надати завірену посадову Інструкцію цієї особи та доказ ознайомлення цієї особи з інструкцією; надати наказ щодо звільнення цієї особи з займаної посади. (а.с.4)

Тобто позивач просив надати інформацію щодо посадової особи ГУ ДФС України в Луганській області, яка винна у порушенні його права на отримання відповіді на звернення до державного органу.

На зазначений запит ГУ ДФС України в Луганській області надало відповідь від 30.06.2015 року, що запит від 19.06.2015 року задоволенню не підлягає відповідно до ч.2 ст. 32 Конституції України, ч..1,2 ст.7 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон №2939) та Рішення Конституційного суду України від 20.01.2012 року № 2рп/2012. (а.с.5-6 т.1)

В обґрунтування відмови в доступі до інформації ГУ ДФС України в Луганській області зазначило, що витребувані документи відповідно до ст.15 Закону №2939 не підлягають оприлюдненню розпорядником інформації оскільки не є носіями публічної інформації, бо містять персональні дані стосовно фізичної особи, на розголошення яких вона своєї згоди не давала, а також накази про призначення на посади та звільнення посадових осіб ГУ Міндоходів (ДФС) у Луганській області є персоніфікованими актами індивідуальної дії, а також внутрішньо-організаційними актами, які відповідно до ст.15 Закону України 2939 не підлягають оприлюдненню розпорядниками такої інформації.

07.07.2015 року позивач звернувся зі скаргою на дії посадових осіб ГУ ДФС України в Луганській області до ДФС України, в якій, зокрема, просив:

- прийняти заходи дисциплінарного характеру відносно в.о. начальника ГУ ДФС України в Луганській області (який є підписантом листа від 30.06.2015 року), яким відмовлено позивачу в доступі до інформації;

- зобовязати цю посадову особу надати позивачу зазначену в його запиті від 19.06.2015 року інформацію відносно винної особи, яка порушила вимоги п.220 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 (а.с.7).

Тобто позивач оскаржив дії посадових осіб ГУ ДФС України в Луганській області щодо відмови в наданні доступу до інформації вищому органу.

Розглянувши скаргу позивача, листом від 27.07.2015 року ДФС України повідомила, що спеціалістом загального відділу управління інфраструктури ГУ ОСОБА_5 порушено вимоги п.220 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242, в частині не направлення ОСОБА_3 листа від 11.02.2015 № С-15/0/1244-15/12-32-06-02/1 за результатами розгляду скарги від 02.02.2015. Вказану посадову особу звільнено із займаної посади наказом ГУ від 24.04.2015 № 34-О до встановлення порушення.

Також в листі зазначено, що для отримання копій документів, зазначених у скарзі, позивачу необхідно звернутись до Головного управління, оскільки вказаний територіальний орган ДФС є їх розпорядником (а.с.8).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.5 ЗУ «Про інформацію» (далі Закон №2657) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

На підставі ч.ч. 1-2 ст.1 Закону №2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, позивач звернувся з інформаційним запитом до ГУ ДФС України в Луганській області, яке є державним органом, субєктом владних повноважень, розпорядником цієї інформації відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.13 Закону № 2939, який зібрав вказану публічну інформацію в процесі свого функціонування.

Відмовляючи в надані інформації за запитом позивача від 19.06.2015 року відповідач 1 ГУ ДФС України в Луганській області виходив з того, що запитувана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.22 Закону №2939)

На підставі ст.20 Закону № 2657 за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, при цьому будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону №2939 публічною інформацією з обмеженим доступом є:

1)конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Позивач в запиті просив надати йому інформацію відносно конкретної фізичної особи, що в силу ч.1 ст.11 Закону № 2657-XII включає персональні дані цієї особи, оскільки містить сукупність відомостей про неї, за якими така особа може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до вимог ч.2 ст.11 Закону №2657 не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Частиною другою статті пятої ЗУ «Про захист персональних даних» (далі Закон № 2297) персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою; не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, повязану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону № 2297 відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №29 39 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

На підставі ч.7 ст.6 Закону №2939 обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Відповідно до ст..7 Закону №2939 конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Згідно зі ст..8 Закону №2939 таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Статтею 9 Закону №2939 визначено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Аналіз вищезазначених положень законів свідчить, що інформація, з запитом про доступ до якої звернувся позивач до ГУ ДФС України в Луганської області є публічною та такою, що містить персональні дані певної особи, однак, не конфіденційною, оскільки стосувалася здійснення цією особою службових повноважень щодо надіслання відповіді на адресу позивача і не містила відомостей про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження вказаної особи.

Зазначена інформація, з запитом про доступ до якої звернувся позивач, також не є службовою, оскільки не відповідає приписам ст..9 Закону №2939.

На підставі викладеного судова колегія не приймає доводи апелянта, що інформація, запитувана позивачем не може бути віднесена до публічної, та погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій ГУ ДФС України в Луганській області щодо відмови позивачу в доступі до публічної інформації листом від 30.06.2015 року за № СВ/31/12-32-14/31.

Стосовно зобовязання ГУ ДФС України в Луганській області надати ОСОБА_3 на запит від 19.06.2015 року належним чином завірені копії наказів про призначення на посаду та звільнення з посади спеціаліста загального відділу управління інфраструктури ГУ ДФС в Луганській області ОСОБА_5, її посадову інструкцію, докази ознайомлення цієї особи з посадовими обов»язками шляхом надіслання рекомендованою кореспонденцією на адресу позивача судова колегія зазначає наступне.

Закон №2939 не містить переліку способів ознайомлення запитувача інформації із запитуваною інформацією.

Зважаючи на частину другу статті 34 Конституції України та частину другу статті 7 Закону №2657 про те, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, спосіб ознайомлення визначається самим запитувачем інформації. Винятком є випадок, коли розпорядник надсилає відповідь, в якій міститься відмова або відстрочка розгляду запиту. Для таких випадків законом передбачена обов'язкова письмова форма (частини п'ята і шоста статті 22 Закону N 2939).

На підставі ч.2 ст.21 Закону №2939 доступ до інформації може забезпечуватися як шляхом надання копій документів, так і шляхом перегляду документів за місцезнаходженням розпорядника інформації.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 14 Закону N 2939 розпорядник інформації зобов'язаний визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо.

Пропозиція, викладена розпорядником інформації у відповіді на запит, щодо ознайомлення із запитаною інформацією не шляхом надсилання її поштою (як того просить запитувач інформації), а шляхом ознайомлення з нею за місцезнаходженням розпорядника інформації ускладнює доступ до інформації, а тому є порушенням гарантії максимального спрощенням процедури отримання інформації (пункт 3 частини першої статті 3 Закону N 2939).

Відповідно до частини другої статті 21 Закону N 2939 у разі, якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

У наведеному положенні під фактичними витратами маються на увазі усі витрати, що здійсненні при копіюванні та/або друкові документів обсягом більш як 10 сторінок, тобто запитувач інформації зобов'язаний відшкодувати витрати на виготовлення всіх сторінок запитаної інформації, крім перших 10 сторінок.

При цьому питання щодо надання розпорядником інформації перших 10 сторінок документа (частини інформації) безкоштовно одночасно з повідомленням запитувача про необхідність відшкодування витрат або повідомленням про відмову в задоволенні запиту у зв'язку з невідшкодуванням відповідних витрат прямо Законом N 2939 та іншими чинними нормативно-правовими актами не врегульовано.

Однак, враховуючи міжнародно-правові стандарти у сфері доступу до публічної інформації, судова колегія вважає, що належною практикою є надання за вимогою запитувача перших 10 сторінок безкоштовно одночасно з повідомленням про необхідність відшкодування витрат на виготовлення копій решти документів.

На підставі викладеного, судова колегія не приймає доводи апелянта, що суд не зясував обсяг документів, який має бути виготовлений та чи відшкодує позивач фактичні витрати на копіювання та друк, в звязку з чим помилково в цій частині задовольнив позов.

Враховуючи викладене, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року по адміністративній справі №812/1120/15 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року по адміністративній справі №812/1120/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

ОСОБА_1 ОСОБА_2

Судді Т.Г. Гаврищук

ОСОБА_6