Постанова № 64228306, 20.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2017 року № 826/24820/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Шулежка В.П., судді Іщука І.О., судді Погрібніченка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної міграційної служби України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання протиправними та скасування постанов, визнання протиправною бездіяльності,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Державна міграційна служба України (надалі також ДМС України, позивач) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі також відповідач), за участю третіх осіб - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (надалі - УДМС України в Сумській області, третя особа 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області (надалі - ГУ ДКС України у Сумській області) про визнання протиправними та скасування постанов від 18.09.2015 (номер за Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень 46110402) про стягнення виконавчого збору у розмірі 2040,00 грн. та про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн.; визнання протиправною бездіяльності в частині залишення без розгляду клопотання ДМС України від 03.02.2015р. №9.3/188-15.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням суду зобов'язано ДМС України повернути ОСОБА_1 зайво отримані грошові кошти за оформлення та видачу закордонного паспорту в розмірі 204,15 грн.

Оскаржувані постанови обґрунтовано виключно тим, що виконавчий документ у строк, наданий для самостійного виконання, ДМС не виконано.

При цьому, державним виконавцем залишено поза увагою те, що сплачені ОСОБА_1 кошти за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон розподілено Управлінням ДМС у Сумській області, до якого безпосередньо зверталась вказана особа за отриманням паспортного документа, між загальним і спеціальним фондами державного бюджету відповідно до встановленого законодавством розміру плати за надання такої послуги та перераховано на рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України.

Зазначені кошти в порядку, визначеному законодавством, перераховано на відповідні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України, на ім'я ДМС та спрямовано для розрахунків з виробником продукції - державним підприємством «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів».

Таким чином, сплачені ОСОБА_1 кошти за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон перераховано Управлінням ДМС у Сумській області до загального (87,15 грн.) та спеціального (120 грн.) фондів Державного бюджету України.

В той же час, оскільки ДМС не має повноважень щодо повернення з Державного бюджету України коштів, а даними повноваженнями наділені виключно органи Державної казначейської служби, а отже, позивач був позбавлений фактичної можливості самостійно виконати рішення суду у добровільному порядку.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, подав до суду копії матеріалів виконавчого провадження.

Представник третьої особи 1 у судове засідання не прибув, подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що УДМС України в Сумській області підтримує адміністративний позов ДМС, оскільки вважає, що накладаючи штраф на Службу, державний виконавець не врахував всі умови та обставини, що мають значення для цього, що призвело до порушення вимог Закону та винесення незаконних та необґрунтованих постанов.

Представник третьої особи 2 у судове засідання не прибув, подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що механізм повернення коштів з Державного бюджету України врегульовано на законодавчому рівні, і для цього потрібно подання органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали судом встановлено наступне.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП

№46110402 від 21.01.2015р. з примусового виконання виконавчого листа №818/1745/14, виданого 18.12.2014р. Сумським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання ДМС України повернути ОСОБА_1 зайво отримані грошові кошти за оформлення та видачу закордонного паспорту в розмірі 204,15 грн.

Пунктом 2 вищезазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду, а також пунктом 3 попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, рішення буде виконано у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчим дій.

У зв'язку із невиконанням боржником рішення суду у добровільному порядку, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі ст. ст. 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу від 18.09.2015р. ВП №46110402, якою на ДМС України накладено штраф у розмірі 680 грн.

Окрім того, державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 18.09.2015р. ВП №46110402, згідно якої у зв'язку із невиконанням рішення суду у добровільному порядку у наданий строк з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 2 040 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи, щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до частини 2 статті 17 цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою зокрема, такі документи, як виконавчі листи.

Згідно з положеннями статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно ч. 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

У відповідності до положень статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Провівши системний аналіз вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що державний виконавець наділений правом накладати на боржника штраф тільки у разі невиконання рішення суду у встановлений строк без поважних причин.

Суд зазначає, що відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» з відповідними змінами, роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2015р. ВП №46110402, якою ДМС України зобов'язано повернути ОСОБА_1 зайво отримані грошові кошти за оформлення та видачу закордонного паспорту в розмірі 204,15 грн., позивач отримав 27.01.2015р.

Вказаною постановою боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду, а також попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, рішення буде виконано у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

В той же час, рішення суду позивачем у добровільному порядку в наданий державним виконавцем строк не виконано.

Зокрема, позивач зазначає, що кошти, сплачені ОСОБА_1 за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон розподілено Управлінням ДМС у Сумській області, до якого безпосередньо зверталась вказана особа за отриманням паспортного документа, між загальним і спеціальним фондами державного бюджету, а саме: плату за надання адміністративних послуг у розмірі 87,15 грн. сплачено на рахунки з обліку доходів загального фонду державного бюджету, а кошти, визначені як плата за бланк паспортного документа, що видається при наданні адміністративної послуги у розмірі 120 грн. перераховано на рахунки з обліку доходів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в органах Державної казначейської служби України.

Таким чином, сплачені ОСОБА_1 кошти за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон - 204,15 грн. (у т.ч. бланк паспорта) перераховано Управлінням ДМС України у Сумській області до загального (87,15 грн.) та спеціального (120 грн.) фондів Державного бюджету України.

Позивач зазначає, що в силу приписів пункту 3 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013р. за № 1650/24182 (далі - Порядок № 787), повноваженнями щодо повернення сплачених до державного бюджету коштів наділені виключно органи Державної казначейської служби України.

Оскільки ДМС України не має повноважень щодо повернення з Державного бюджету України сплачених ОСОБА_1 коштів, позивачем 03.02.2015р. поінформовано державного виконавця засобами поштового та факсимільного зв'язку про наявність вищевказаних обставин, які унеможливлюють виконання рішення у встановлений законодавством спосіб, та водночас запропоновано звернутись до Сумського окружного адміністративного суду, який видав виконавчий документ, із поданням про встановлення чи зміну способу та порядку виконання рішення, зупинивши виконавче провадження до завершення розгляду подання.

В той же час, позивач зазначає, що жодних рішень за результатами розгляду клопотання державним виконавцем не приймалось, до суду для зміни способу та порядку виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду відповідач не звертався.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Механізм зарахування, розподілу і перерахування до доходів бюджетів коштів, визначено Порядком зарахування до бюджетів плати за надання адміністративних послуг та продукцію і документи, що використовуються для оформлення цих послуг, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства фінансів України від 12.02.2016р. №96/55.

Норми цього Порядку застосовуються також і до Державної міграційної служби України та її територіальних органів.

Згідно з пунктом 6 вказаного Порядку, повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджетів, здійснюється відповідно до Порядку №787.

Враховуючи те, що кошти в сумі 204,15 грн. сплачені фізичною особою за надання послуг органами ДМС України, то, відповідно, саме цей суб'єкт надання адміністративних послуг вчиняє дії щодо повернення коштів згідно з вимогами пункту 5 розділу І та пункту 3 розділу II Порядку №787.

Відповідно до пункту 5 Розділу І даного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі. наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету. Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Також, згідно з пунктом 3 Розділу II Порядку №787, повернення коштів, помилково або надміру зарахованих на рахунки з обліку власних надходжень бюджетних установ, здійснюється органами Казначейства на підставі платіжних доручень бюджетних установ - власників рахунків, у призначенні яких обов'язково зазначаються номер та дата документа, згідно з яким були зараховані такі кошти, та у межах наявних залишків бюджетних коштів на відповідних рахунках.

Провівши системний аналіз вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що кошти, зараховані до державного та місцевих бюджетів, можуть бути повернуті за умови дотримання вимог вказаних вище нормативно-правових актів.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позивач будь-яких дій, передбачених Положенням №787 не вчиняв.

З приводу тверджень позивача, що ним поінформовано державного виконавця засобами поштового та факсимільного зв'язку про наявність вищевказаних обставин, які унеможливлюють виконання рішення у встановлений законодавством спосіб, та проханням державного виконавця звернутись до Сумського окружного адміністративного суду, який видав виконавчий документ, із поданням про встановлення чи зміну способу та порядку виконання рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Провівши системний аналіз зазначених норм права, суд приходить до висновку, що звертатись до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду є правом державного виконавця, а не його обов'язком.

Окрім того, вказаною нормою Закону надано право також самим сторонам виконавчого провадження звертатись до суду, який видав виконавчий лист, із зазначеною заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець у вимозі від 25.05.2015р. зобов'язав боржника ДМС України виконати рішення суду, попередив ДМС України про відповідальність у разі невиконання у добровільному порядку такого рішення, та повідомив боржника, що відповідно до положень ст. 36 Закону самі сторони мають паво звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Вказаною вимогою також зобов'язано боржника у триденний строк виконати рішення суду та надати до відділу інформацію про його виконання.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що державним виконавцем не було допущено протиправної бездіяльності щодо залишення без розгляду клопотання ДМС України від 03.02.2015р. №9.3/188-15.

В той же час, рішення суду у наданий строк добровільно ДМС України не виконано, будь-яких дій, передбачених ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», позивачем не вчинено.

Зокрема, як встановлено судом з Єдиного державного реєстру судових рішень, лише 21.07.2015р., тобто вже після майже двох місяці з дня отримання вимоги державного виконавця, ДМС звернулась до Сумського окружного адміністративного суду із відповідною заявою.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12.08.2015р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2015р., у справі №818/1745/14 в задоволенні заяви ДМС України про встановлення способу і порядку виконання судового рішення відмовлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем рішення Сумського окружного адміністративного суду у добровільному порядку в наданий строк не виконано, будь-яких дій, передбачених Порядком №787 для повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, не вчинено, до суду у порядку ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» у встановлений строк позивачем не звернуто, що свідчить про те, що оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 2040,00 грн. та про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. прийняті державним виконавцем обґрунтовано, в межах повноважень та з підстав, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

Беручи до уваги положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог Державної міграційної служби України відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Суддя І.О. Іщук

Суддя І.М. Погрібніченко