Постанова № 64228124, 17.01.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 січня 2017 року Чернігів Справа № 825/3610/15-а

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Скалозуб Ю.О., за участі секретаря Терехової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовом ОСОБА_1

до 1.Куликівського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області

2.Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області

простягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

11.11.2015 ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2І.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про стягнення з Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що Куликівським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області при звільненні 11.06.2009 позивача зі служби за посадою інспектора з дозвільної системи Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області не виплачено останньому одноразової грошової допомоги при звільненні. Вищевказана допомога була перерахована відповідачем лише 30.10.2015. У звязку з чим, Куликівський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області повинен сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України (з 12.06.2009 по 30.10.2015).

Ухвалою суду від 03.12.2015 до участі у справі в якості відповідача залучено Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області.

24.12.2015 представником позивача до суду подана заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути солідарно з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області та Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку (з 12.06.2009 по 30.10.2015) у сумі 149909,84 грн., допустити негайне виконання постанови суду, у межах стягнення за один місяць та встановити відповідачу строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 02.11.2016 № К/800/9432/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому під час нового розгляду справи зобовязано суд першої інстанції ухвалюючи рішення про стягнення компенсації, вирішити питання про її розмір за правилами, закріпленими у порядку. Враховуючи необхідність уточнення розміру середньомісячного грошового забезпечення позивача та часу затримки розрахунку, колегія суддів направити справу на новий судовий розгляд.

29.11.2016 представником позивача до суду подана заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути солідарно з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку (з 12.06.2009 по 30.10.2015) у сумі 172994,46 грн., допустити негайне виконання постанови суду, у межах стягнення за один місяць та встановила відповідачу строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Позивач, його представник та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області у судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Представник Куликівського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області у судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

За таких обставин, враховуючи ч. 1 ст. 41 КАС України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідачів, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ з 29.11.1999 по 11.06.2009, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у матеріалах справи (а.с.8).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 11.06.2009 № 103 о/с «По особовому складу» інспектора з дозвільної системи Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області ОСОБА_1 звільнено з органів Міністерства внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням) (а.с.9).

Станом на день звільнення позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі Постанова №393).

Судом встановлено, що відповідний розрахунок з позивачем проведено Куликівським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області лише 30.10.2015 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 у справі 825/3302/14 (а.с.62,63).

Вважаючи, що відповідачі, на підставі положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), повинні сплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати вищезазначеної одноразової грошової по день фактичного розрахунку (з 12.06.2009 по 30.10.2015) у сумі 172994,46 грн., позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши фактичні підстави виникнення спірних правовідносин, суд враховує, що у відповідності до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, позивач проходив службу у міліції, порядок, умови проходження та звільнення з якої, у тому числі, і у частині оплати праці, врегульовані законодавством України, зокрема, але не виключно: Законом України від 20.12.1992 № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин); Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 (далі Закон № 114); Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 205/14896 (далі Інструкція № 499).

Так, частиною 1 статті 19 Закону № 565-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно статті 18 Закону № 565-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

Пунктом 12 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

При цьому, порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція № 499.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а не працював у Куликівському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на умовах трудового договору чи інших умовах.

У свою чергу, трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством.

При цьому, беручи до уваги висновок в ухвалі Вищого адміністративного суду від 02.11.2016 у справі № К/800/9432/16, який полягає у тому, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них мають застосуватися положення КЗпП, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи зазначені правові норми, слід прийти до висновку, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику в день його звільнення усі належні йому від підприємства, установи, організації виплати та несе відповідальність за невиконання вказаного обов'язку у вигляді відшкодування працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, з аналізу норм трудового законодавства України вбачається, що до складу належних працівникові сум при звільненні відносяться заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога.

Водночас, ст. 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно ст. 23-1 Закону № 565-XII пенсійне забезпечення працівників міліції після звільнення їх зі служби в органах внутрішніх справ здійснюється в порядку та на умовах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції на день звільнення позивача) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоровя чи у звязку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 10 Постанови №393 (в редакції на час звільнення позивача) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, зокрема: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Враховуючи наведене, грошова допомога, передбачена ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою № 393, є за своєю суттю одноразовою та її виплата здійснюється після звільнення зі служби.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що отримана позивачем 30.10.2015 одноразова грошова допомога на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 у справі 825/3302/14, не входить до складу належних працівникові від підприємства, установи, організації сум, що передбачені ст. 116 КЗпП України, оскільки не підлягає виплаті в день звільнення працівника, а тому у відповідача відсутній обов'язок щодо виплати спірної компенсації в порядку визначеному за загальними правилами КЗпП.

При цьому, суд зауважує, що згідно з правовою позицією, викладеною у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України і у постанові від 05.03.2012 (справа № 21-42а).

У відповідності до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З таких підстав та з урахуванням того, що на спірні правовідносини не поширюються норми трудового законодавства, зокрема стаття 116, 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення солідарно з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області та Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку (з 12.06.2009 по 30.10.2015) у сумі 172994,46 грн. та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу неправомірних дій відповідачів, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи, а отже враховуючи ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 11, ст.ст. 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Ю.О.Скалозуб