Постанова № 64228046, 10.01.2017, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 р. м. Чернівці Справа № 824/563/16-а

13 год. 38 хв.

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брезіної Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковальчук Т.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора: приватного нотаріуса Масловської Ірини Юріївни Хотинського районного нотаріального округу, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 про визнання протиправними дій та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить суд винести рішення, яким визнати протиправними дії державного реєстратора та зобов'язати скасувати державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснене на ім'я ОСОБА_6 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є співвласником 70/100 частин домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 Власником іншої частини домоволодіння в розмірі 30/100 є ОСОБА_6, який значиться за адресою АДРЕСА_1 18.04.2016 р. ОСОБА_6 відповідачем зареєстровано право власності на будинок, який розташований у АДРЕСА_1 як єдиного власника майна. Підставою для реєстрації стала довідка Шиловецької сільради про присвоєння поштової адреси будинку АДРЕСА_1, що належить третій особі та технічний паспорт на вказане домоволодіння. Позивач вважає, що реєстрація права власності є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки у державного реєстратора не було правових підстав для його проведення згідно норм чинного законодавства. Позивач стверджує, що на підставі рішення Хотинського районного суду від 23.02.1995 р. відбувся поділ майна бувшого колгоспного двору між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, внаслідок чого ОСОБА_6 виділено 30/100 частки вказаного домоволодіння, а позивачу - 70/100 частки вказаного домоволодіння. Позивач також зазначає, що 14.08.2013 р. було зареєстровано право приватної власності на 70/100 частин домоволодіння, однак за позовом ОСОБА_6 судовим рішенням її було скасовано, у зв'язку із передчасним зверненням до державного реєстратора. 10.12.2015 р. державним реєстратором наново було зареєстровано право приватної власності на 70/100 частин домоволодіння у АДРЕСА_1. Однак, незважаючи на це, позивач вважає, що відповідач 18.04.2016 р., без належної правової підстави, зареєстрував право власності на все домоволодіння в цілому. Позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний був встановити наявність інших співвласників нерухомого майна, оскільки із матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що співвласниками вказаного домоволодіння є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та зазначена адреса АДРЕСА_1. Крім того, позивач вказує, що оскільки будинок побудований до 15.04.1990 р., відповідач мав визначити до якої суспільної групи дворів відноситься це нерухоме майно. Позивач стверджує, що внаслідок неправомірної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відкритий розділ на будинок в цілому та розділ на 70/100 одного і того ж об'єкта нерухомого майна, розташованого у АДРЕСА_1 що суперечить вимогам норм чинного законодавства.

Позивач в судовому засіданні адміністративний позов підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Так державний реєстратор зазначає, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудованих до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992 р. подаються технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на нерухомість збудовану на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. Відповідач зазначає, що за ОСОБА_6 зареєстроване право власності на земельну ділянку на якій знаходиться спірне домоволодіння, тому реєстрація права власності проводилось на підставі технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, довідки та витягу про належність нерухомого майна , та відомостей про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку. Тому відповідач вважає, що доводи позивача є хибними, спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для задоволення позову.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримавши позицію представника відповідача.

Судом встановлені наступні обставини по справі.

Згідно ухвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 23.02.1995 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про поділ майна бувшого колгоспного двору прийнято рішення про затвердження мирової угоди, згідно якої ОСОБА_1 відійшло 70/100 частки домоволодіння, а ОСОБА_6 30/100 частки домоволодіння в АДРЕСА_1. (а.с. 8).

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 складеного 27.05.2013 р. власниками будинку зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_6. (а.с. 9-13).

До матеріалів справи додано рішення №9/3 від 25.03.2015 р. Шиловецької сільської ради про присвоєння поштової адреси частині житлового будинку, яка належить ОСОБА_1: АДРЕСА_1 (а.с. 82).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 10.12.2015 р. встановлено, що 07.12.2015 р. державним реєстратором зареєстровано право спільної сумісної власності в розмірі 70/100 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 7).

До матеріалів справи було також додано реєстраційну справу №913873873250 згідно якої ОСОБА_6 28.04.2016 р. звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 Державному реєстратору було подано: Довідку виконкому Шиловецької сільської ради від 28.03.2016 р. в тому, що ОСОБА_6 є власником домоволодіння у АДРЕСА_1 довідку Шиловецької сільської ради від 06.04.2016 р. про присвоєння житловому будинку в АДРЕСА_1; Витяг з по господарської книги №1, особовий рахунок НОМЕР_3 Шиловецької сільської ради за 2011-2015 роки; Технічний паспорт, виготовлений 02.12.2015 р., на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 власником якого зазначено ОСОБА_6. На підставі поданих документів відповідачем було зареєстровано за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок розташованого в АДРЕСА_1, розмір частки зазначено - «1». (а.с. 83-104).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зобов'язаний перевірити дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 1 липня 2004 року N 1952-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон N 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону N 1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону N 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно чи його дубліката, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Як встановлено судовим розглядом справи житловий будинок (домоволодіння), який розташований у с.Шилівці по вул. Хотинській та належить ОСОБА_1 та ОСОБА_6, згідно ухвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 23.02.1995 р. (про затвердження (визнання) мирової угоди) був поділений на частки між сторонами, зокрема ОСОБА_1 і двом неповнолітнім дітям виділено 70/100 частки домоволодіння, в тому числі житлового будинку, а саме: кімнату - 13,40 кв.м., кімнату - 20,30 кв.м., кімнату - 17,80 кв.м., кухню - 9,60 кв.м., ванну - 6,90 кв.м., коридор - 7,90 кв.м., кладову - 1,40 кв.м.. ОСОБА_6 виділено 30/100 частки зазначеного домоволодіння, в тому числі житлового будинку, а саме: кімната - 26,50 кв.м. та коридор. У зв'язку із тим, що між сторонами виник конфлікт з приводу вказаного домоволодіння, Шиловецькою сільською радою було присвоєно поштову адресу частині житлового будинку, 70/100 частки домоволодіння, яка належить ОСОБА_1, вказавши номер будинку - НОМЕР_2 та поштову адресу частині житлового будинку, 30/100 частки домоволодіння, яка належить ОСОБА_6, вказавши номер будинку - НОМЕР_1. У зв'язку із зазначеним, позивачем зареєстровано право спільної сумісної власності на 70/100 частки домоволодіння у АДРЕСА_1

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі Порядок №1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до п.18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Пунктом 19 Порядку №1127 визначено, що під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав. За відсутності відомостей у Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор використовує наявні відомості, які містяться на паперовому носії інформації (реєстрові книги та реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

Згідно з п. 42 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що розташовані на території сільських, селищних, міських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; 2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що з метою реєстрації 30/100 частки домоволодіння у АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, державному реєстратору було подано відповідну заяву та пакет документів відповідно до яких було прийняте оскаржуване рішення про реєстрацію 18.04.2016 р. за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 Таким чином, державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на увесь житловий будинок, без визначення 30/100 частки (кімната - 26,50 кв.м. та коридор), яка належить йому з урахуванням рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23.02.1995 року.

Як встановлено судом, проведені реєстраційні дії проводились на підставі поданих документів, які вимагались п. 42 Порядку №1127, однак державним реєстратором не було вжито достатніх заходів на виконання пункту 19 Порядку №1127, в результаті чого не було враховано, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно вже було зареєстровано 70/100 частки вказаного домоволодіння, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на підставі рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23.02.1995 року. Така необізнаність на думку суду викликана також недобросовісною поведінкою третьої особи, яка при зверненні до державного реєстратора не повідомила про наявність судового рішення та про часткове володіння будинком у АДРЕСА_1. Разом з тим, суд вважає, що до прийняття незаконного рішення також призвели неточні відомості у поданих для реєстрації документах, а саме Витяг з по господарської книги №1, особовий рахунок НОМЕР_3 Шиловецької сільської ради за 2011-2015 роки та Технічний паспорт, виготовлений 02.12.2015 р. на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 визначають, що власником якого є ОСОБА_6, в той час, як частка власності йому належала лише в розмірі 30/100.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 складеного 27.05.2013 р. власниками будинку було вказано двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та зазначено частини житлового будинку: кімнату - 13,60 кв.м., кімнату - 26,50 кв.м., кімнату - 17,60 кв.м., коридор - 8 кв.м., кухню - 17,60 кв.м., кухню - 10,40 кв.м., ванну - 7,80 кв.м., коридор - 8 кв.м., комора - 1,20 кв.м., всього площа внутрішнього обміру складає 110,70 кв.м. Однак, згідно Технічного паспорта, виготовленого 02.12.2015 р. на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, власником якого значено ОСОБА_6, зазначено частини житлового будинку, як і у технічному паспорті, складеного 27.05.2013 р., тобто визначено право власності позивача на: кімнату - 13,20 кв.м., кімнату - 26,70 кв.м., кімнату - 17,60 кв.м., коридор - 7,80 кв.м., кухню - 10,40 кв.м., ванну - 7,80 кв.м., коридор - 7,80 кв.м., комора - 1,20 кв.м., кімната - 16,10 кв.м., всього площа внутрішнього обміру зазначено 110,60 кв.м. та включає майно, що згідно рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23.02.1995 р. виділено ОСОБА_1 в розмірі 70/100.

З цих підстав, суд вважає, що відомості Технічного паспорта, виготовленого 02.12.2015 р. на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, не містять достовірну інформацію, а реєстрація права власності на підставі цього документу є неправомірною.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 52 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу (у тому числі у результаті виділення окремого об'єкта нерухомого майна із складу об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів), виділу частки або об'єднання кількох об'єктів, подаються: 1) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу, виділу частки чи об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли державна реєстрація права власності проводиться на підставі договорів про поділ спільного майна або про виділ частки в натурі); 2) технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння новоствореному об'єкту нерухомого майна окремої адреси (крім випадків, коли присвоєння окремої адреси новоствореному об'єкту нерухомого майна не передбачається); 4) письмова згода всіх співвласників (у разі, коли поділ, виділ частки або об'єднання здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності).

Частиною 1 ст. 24 Закону N 1952-IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що за відсутності письмової згоди всіх співвласників домоволодіння у АДРЕСА_1, державний реєстратор був позбавлений правової можливості проводити реєстраційні дії на підставі довідки виконкому Шиловецької сільської ради від 28.03.2016 р., в якій зазначається, що ОСОБА_6 є власником домоволодіння у АДРЕСА_1. Крім того суд вважає, що у спірних правовідносинах, державна реєстрація повинна була проводитись згідно ч. 1 ст. 27 Закону N 1952-IV на підставі рішення суду.

Як вбачається із витягу наданого позивачем від 10.12.2015 року реєстрація права власності 70/100 домоволодіння позивача державним реєстратором відбувалася на підставі рішення суду, а саме мирової угоди від 23.02.1995 року Хотинського районного суду, то відповідно і інша частина домоволодіння 30/100 за ОСОБА_6 повинна була реєструватись на підставі того ж таки рішення суду про затвердження мирової угоди.

Суд також звертає увагу сторін на наступне.

Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвеція, Першого протоколу). Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти громадян власності. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані Європейським судом з прав людини, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (quality of the law is requiring that it be accessible to the persons concerned, precise and foreseeable in its application). Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, суд вважає, що оскаржуване рішення, в порушення принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позбавило позивача права мирного володіння своїм майном. Державний реєстратор, який виконує функції суб'єкта владних повноважень, делегованих державою з метою необхідності захисту прав осіб на належне їм майно, шляхом проведення державної реєстрації, не забезпечив ефективного та законного захисту права власності 70/100 частки ОСОБА_1 на нерухоме майно по АДРЕСА_1 та майно по АДРЕСА_2, яке по факту є одним і тим же майном, згідно рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23.02.1995 р. А тому, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає, що адміністративний позов необхідно задовольнити. Належним способом захисту порушеного права буде скасування протиправної реєстрації задля відновлення порушеного права позивача на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не доведено в судовому засіданні правомірність вчинених дій та законність підстав для прийняття спірних рішень.

Згідно положень ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. У зв'язку, із задоволенням позову в повному обсязі слід повернути позивачу сплачений ним судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним дії державного реєстратора та зобов'язати відповідача скасувати державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснене на ім'я ОСОБА_6 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

3. Стягнути із рахунків відповідача понесені позивачем судові витрати у розмірі 1469,90 гривень.

У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Т.М. Брезіна

Постанова в повному обсязі складена 16 січня 2017 р.