Постанова № 64227310, 19.01.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2017 року 810/2026/16

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Брагіної О.Є.; суддів Балаклицького А.І.; Лапія С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка"

до Державної фіскальної служби, Головного управління ДФС у Київській області, державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області

про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

ТОВ «Аніка» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (відповідач 1), ГУ ДФС у Київській області (відповідач 2), ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області (відповідач 3) з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 11.11.2015 р. №12845/10/10-13-11-02-10; визнання незаконним та скасування рішення ГУ ДФС у Київській області від 15.01.2016 р. №87/10/10-36-11-01-10 та рішення ДФС України від 12.04.2016 р. №8112/6/99-99-11-02-02-15; зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості поданої ТОВ «Аніка» податкової декларації з ПДВ за податковий період календарний місяць жовтень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних цього товариства в інформаційну базу даних Державної фіскальної служби України.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що в листопаді 2015 року підприємство, через свого представника, подало до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області декларацію з ПДВ за жовтень 2015 р. разом з додатками та доповненням у вигляді листа від 11.11.2015 р. №188/11-15, яка була прийнята посадовою особою ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області. Разом з тим, 11.12.2015 р., позивач одержав поштою рекомендований лист від 11.11.2015 р. вих. №12845/10/10-13-11-02-10 з відмовою у прийнятті декларації з тих мотивів, що податкова звітність з ПДВ має подаватись в електронній формі.

За твердженнями позивача відмова із вказаних підстав є незаконною, оскільки ПКУ не містить положень, які б зобов'язували платника податку подавати податкову звітність з ПДВ виключно в електронній формі.

На переконання позивача контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової звітності у випадку порушення платником податків вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПКУ, якими встановлено вичерпний перелік обов'язкових реквізитів податкової декларації, а відмова з підстав подання декларації у паперовій формі зазначеним кодексом не передбачена.

У той же час позивач стверджує, що подана ним декларація містила усі обов'язкові реквізити та була оформлена згідно вимог чинного законодавства, а тому податковий орган не мав правових підстав для надання їй статусу неподаткової звітності та відмовляти у її прийнятті.

Крім того, позивач не погоджується з рішеннями ДФС України та ГУ ДФС у Київській області, якими товариству була надана відповідь за результатами розгляду його скарг на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі про відмову у прийнятті податкової звітності, вказані рішення не містять мотивів та висновків, які б підтверджували правомірність відмови ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у прийнятті звітності. Позивач також вважає, що ДФС України взагалі не мала права розглядати скаргу товариства на рішення ГУ ДФС у Київській області, позаяк в силу вимог статей 55 та 56 ПКУ, цей орган наділений лише правом на забезпечення формування та реалізації державної податкової і митної політики. Водночас ДФС України є органом, що лише реалізує таку політику і не наділена повноваженнями щодо її формування.

Уповноважені представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про дату та місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином, заяв чи клопотань про розгляд справи за їхньої відсутності, суду не надали. На підставі ч.6 ст.128 КАСУ, суд здійснив розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані документи на матеріали, надавши оцінки встановленим обставинам справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення заявлених вимог, з огляду на таке:

як було встановлено судом, 11.11.2015 р., товариство подало до територіального органу ДФС, де перебуває на податковому обліку, податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2015 р. з додатками №№2-5 та доповненнями до неї. 11.12.2015 р., одержало лист №12845/10/10-13-11-02-10 про відмову о визнанні вказаної декларації податковою звітністю. Вказане рішення було оскаржено в адміністративному порядку, але прийняте рішення залишилось без змін, а скарга без задоволення.

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке: згідно п.п.1.1 ст.1 ПКУ Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки як платників податків, так і контролюючих органів повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Главою 2 ПКУ "Податкова звітність" регламентовано визначення поняття податкової звітності та встановлено порядок її подання. Згідно п.46.1 ст.46 ПКУ податкова декларація це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання. Пунктом 48.1-48.2 ст. 48 ПКУ встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати норм. Згідно з п. 48.3 ст. 48 ПКУ податкова декларація повинна містити тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). Податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 ПКУ. За правилами п. 49.1 ст. 49 ПКУ податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПКУ податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абз.2 п. 49.4 ст. 49 ПКУ).

Позивач подав до територіального органу ДФС податкову декларацію з ПДВ з додатками в паперовому вигляді, у зв'язку з чим останній не визнав її податковою звітністю.

Такі дії уповноважених осіб контролюючого органу суд вважає неправомірними з огляду на те, що згідно п. 49.8 ст. 49 ПКУ прийняття податкової декларації є не правом, а обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації податковий орган може перевірити її лише на наявність та достовірність заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3- та 48.4 ст. 48 ПКУ. Інші дані податкової декларації перевірці

не підлягають.

У відповідності з вимогами ПКУ (п.49.9 ст.49) посадова особа податкового органу зобов'язана, за умови дотримання вимог щодо порядку заповнення податкової звітності, зареєструвати декларацію датою її фактичного прийняття. Вимогами п.49.10 ст.49 ПКУ заборонена відмова у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 49.11 ст. 49 ПКУ у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин відмови

У п.56.21 ст. 56 ПКУ зазначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Отже, приймаючи до уваги можливість для платників податків надавати податкову звітність у способи, передбачені п.49.3 ст.49 ПКУ, позивач мав альтернативне право на подання звітності на паперовому носії особисто, надсилати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення або надсилати засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Спонукання державного органу до виконання дій, які не передбачені законом порушує конституційні принципи держави Україна, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про відсутність у податкового органу права на неприйняття правильно оформленої декларації з ПДВ за жовтень 2015 р. та невизнання її податковою звітністю, позаяк такі повноваженні чинним ПКУ контролюючому органу не надані.

За таких обставин вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, оформленого листом від 11.11.2016 р. №12845/10/10-13-11-02-10 підлягають задоволенню.

Визнання незаконним цього рішення означає, що таке рішення податкового органу не створило жодних правових наслідків для позивача, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі п. 49.13 ст. 49 ПК України. У такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновлені.

Крім того, згідно п. 49.13 ст. 49 ПКУ у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 №1503/12/13-12 резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

Оскільки судом встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом у прийнятті декларацій з ПДВ товарисву, суд приходить до висновку, що така податкова декларація з додатками до неї вважається поданою у момент її фактичного отримання ДПІ у Києво-Святошинському районі.

Щодо вимог про визнання незаконними та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області про результати розгляду скарги №87/10/10-36-11-01-10 від 15.01.2016 р. та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги №8112/6/99-99-11-02-02-15., колегія суду зазначає наступне:

відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

У відповідності до пункту 56.18 статті 56 ПКУ з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При цьому, суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення податкового органу про відмову у прийнятті податкової звітності.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження ГУ ДФС у Київській області та ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноважених органів.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАСУ критеріям не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду ГУ ДФС у Київській області та ДФС України скарг позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішень про результати їх розгляду.

Доводи позивача, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи щодо оскарження рішення Києво-Святошинської ДПІ в контексті відмови у прийнятті податкової звітності. Саме такий засіб захисту порушеного права передбачено нормами Податкового кодексу України. Наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. У разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу вимога щодо скасування рішення про результати розгляду скарги не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.

Рішення прийняті за результатом вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не покладає на платника податків будь-якого обов'язку, воно не створює для позивача юридичних наслідків за результатами вирішення податкового спору в порядку адміністративного оскарження та не є актом реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності. Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 №К/9991/59435/12, від 27.10.2014 №К/800/281/14, 27.10.2014 №К/800/60766/13.

Крім того, відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 (в редакції на момент прийняття рішення ДФС України від 10.07.2015), Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Таким чином, ДФС має право розглядати скарги про перегляд рішень нижчестоящих податкових органів про результати розгляду скарги, однак правові наслідки для платників податків такі рішення не створюють у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень ДФС та ГУ ДФС у Київській області.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні решти позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області щодо неприйняття у ТОВ "Аніка" податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, оформленого листом №12845/10/10-13-11-02-10 від 11.11.2015 р.

Вважати податкову декларацію з ПДВ товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" за жовтень 2015 р. такою, що подана до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області 11.11.2015 р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Арніка» 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збіру.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 186 КАСУ.

Головуючий - суддя Брагіна О.Є.

Судді: Лапій С.М.

Балаклицький А.І.