Рішення № 64222038, 23.01.2017, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6471/15-ц

Провадження № 2/750/213/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2017 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

із секретарем - Разумейко К.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним,

в с т а н о в и в :

позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним шлюб між нею та ОСОБА_3, що був зареєстрований 27 жовтня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського районного управління юстиції, актовий запис № 14, у період з 27 жовтня 2009 року по 05 травня 2011 року.

Обґрунтовано позов тим, що протягом 2006-2012 років вона постійно проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 в АДРЕСА_1, вони спільно вели домашнє господарство, спільно розпоряджалися сімейним бюджетом. В той же час, відповідач проживав однією сім'єю із ОСОБА_6 (її рідною сестрою). У 2009 році відповідач запропонував їй поліпшити квартирні умови та повідомив, що, якщо вони зареєструють шлюб, то вона, у зв'язку з хворобою, отримає від держави безкоштовно квартиру. 27 жовтня 2009 року позивач з відповідачем зареєстрували шлюб. Позивач вказує, що вона погодилась укласти шлюб з відповідачем, оскільки він пообіцяв їй посприяти в отриманні квартири. Після реєстрації шлюбу вона надала згоду на реєстрацію у своїй квартирі відповідача та його сина - ОСОБА_7. Пізніше квартира № 2, що знаходиться в будинку № АДРЕСА_1 була приватизована в рівних частках на неї та ОСОБА_7 (сина відповідача та племінника позивача), а згодом, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 грудня 2011 року за відповідачем було визнано право власності на 1/4 частину вказаної квартири у порядку поділу майна подружжя. 5 травня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано за їх спільною згодою. Позивач зазначає, що вони з відповідачем не мали наміру створювати сім'ю, разом не проживали та не мали спільного бюджету, бажання створити сім'ю не виникло у них і після реєстрації шлюбу.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували. Відповідач суду пояснив, що мав стосунки з позивачем задовго до реєстрації шлюбу, у зв'язку з чим шлюб з його дружиною ОСОБА_6, яка доводиться сестрою позивачу, було розірвано. Відповідач стверджує, що метою реєстрації шлюбу між ним та позивачем був намір узаконити їх відносини, адже він позивача кохав і піклувався про неї. Коли дізнався про її хворобу, то саме на прохання позивача вони зареєстрували шлюб.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та за клопотанням сторін допитавши їх як свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 27 жовтня 2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Чернігівського районного управління юстиції.

05 травня 2011 року шлюб між сторонами було розірвано за спільною заявою подружжя від 01 квітня 2011 року у порядку, визначеному ст. 106 Сімейного кодексу України, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00012503356 від 25 липня 2013 року (а/с 4).

Також, судом встановлено, що за час спільного проживання відповідно до рішення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 02 березня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (сину відповідача) безоплатно передано у приватну власність квартиру № 2, що знаходиться в будинку № АДРЕСА_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом - відмовлено. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартири - задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 (а/с 7-8).

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Деснянське» Чернігівської міської ради від 05 вересня 2011 року, у квартирі № 2, що знаходиться в будинку № АДРЕСА_1, крім ОСОБА_1, був зареєстрований ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 17 листопада 2009 року та його син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 05 жовтня 2010 року (а/с 5).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 16 листопада 2004 року № 259 Комунальному підприємству «Чернігівбудінвест» були дозволені будівельні роботи для будівництва багатоповерхового житлового будинку в кварталі вулиць Шевченка - О. Молодчого - Д. Лизогуба - Менделеєва. Згідно з розробленою проектно-кошторисною документацією планувався знос будинків АДРЕСА_1 з наданням їх мешканцям упорядженого житла та відповідно до листа, адресованого начальнику Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області було заборонено реєстрацію (прописку) громадян у вказаних будинках (а/с 133).

Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 суду повідомили, що позивач і відповідач не проживали як чоловік та дружина і зазначили, що ОСОБА_1 у період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5.

Допитана у судовому засіданні як свідок позивач ОСОБА_1 суду показала, що відповідач скористався її довірою і шляхом обману прописався разом зі своїм сином та відібрав у неї житло. Також, повідомила, що сім'я була не благополучна, вона 20 років вживала алкоголь, захворіла гепатитом та язвенною хворобою. Відповідач запропонував їй поліпшити житлові умови і обіцяв посприяти в отриманні житла через чотири місяці після реєстрації шлюбу, оскільки будинок був без зручностей і так як відповідач проживав з її рідною старшою сестрою, вона зателефонувала їй і спитала, чи ОСОБА_3 не обдурить її. Сестра пообіцяла, що все буде добре. Позивач також зазначила, що відповідач проживав і зараз проживає із її сестрою.

Допитаний у судовому засіданні як свідок відповідач ОСОБА_3 суду показав, що позивача він любив, мав з нею інтимні стосунки з 1980 року, тобто ще під час перебування у шлюбі з першою дружиною, а коли позивач захворіла, то саме на її прохання вони узаконили свої відносини, адже він хотів підтримати кохану людину. Він піклувався про неї, утримував, лікував, замовив та оплатив їй вартісне зубопротезування. Одного разу, коли він прийшов з роботи, то побачив позивача у ліжку з ОСОБА_5 і саме через зраду між ними було розірвано шлюб. Жодних обіцянок отримати житло він позивачу не давав, адже таких можливостей не має. Крім тогоАДРЕСА_3, що знаходиться в будинку № АДРЕСА_1 була приватизована у березні 2011 року позивачем та його сином, який доводиться племінником позивачу, тобто набагато пізніше після реєстрації шлюбу. Також, відповідач зазначив, що подав свій позов про визнання права власності на частину квартири лише після того, коли дізнався, що позивач звернулася до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право на користування житлом. При цьому, під час реєстрації шлюбу у 2009 році йому не могло бути відомо, що будуть внесені зміни до ст. 61 Сімейного кодексу України, згідно яких об'єктом права спільної сумісної власності подружжя було також житло, придбаним одним з подружжя під час шлюбу в результаті приватизації державного житлового фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України, шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз'яснено, що при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 Сімейного кодексу України). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Причому, відсутність мети щодо створення сім'ї може стосуватися як бажань однієї особи, що реєструє шлюб за ситуації існування мети створення сім'ї у іншої особи, так і двох осіб одночасно за їх взаємною згодою та обізнаністю. Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Водночас слід мати на увазі, що відсутність наміру створити сім'ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об'єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з'явився намір створити сім'ю, наприклад, коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо.

Таким чином, шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім'ю. Однак не може бути визнаний шлюб фіктивним, коли особи, що зареєстрували такий шлюб, згодом фактично створили сім'ю, яка відповідає всім її вимогам.

За таких обставин, оскільки відповідач ОСОБА_3 заперечує фіктивність шлюбу, зареєстрованого з ОСОБА_1 і стверджує, що шлюб зареєстрований з метою створення сім'ї, який у подальшому був розірваний через подружню зраду, а також, враховуючи, що позивачем пред'явлено позов про визнання шлюбу недійсним лише через 5 років після розірвання шлюбу і жодних доказів на підтвердження того, що шлюб було укладено лише з метою отримання позивачем житла, суду не надано, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України), а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208-209, 292, 294 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: