Рішення № 64213971, 17.01.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/2265/16 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д.І.

Провадження № 22-ц/783/599/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів - Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.,

секретаря Бохонко Е.Р.,

з участю представника відповідача Бучковського С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», про визнання договору поруки припиненим,-

встановила:

У серпні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Універсал Банк», з врахуванням заяви від 23.09.2016 року, просив визнати поруку за договором № 079-2008-794/Р/2 від 15.04.2008 року припиненою.

Вимоги обґрунтовував тим, що 15.04.2008 року між ним та ВАТ «Універсал Банк» укладений договір поруки № 079-2008-794/Р/2, за умовами якого поручився перед банком за виконання позичальником ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором № 079-2008-794 від 15.04.2008 року.

За умовами договору кредиту банк надав ОСОБА_4 кредит у сумі 49600 доларів США зі сплатою 13,45% річних строком до 10.04.2028 року.

ОСОБА_4 належним чином виконувала свої зобов»язання за договором, вимогу про порушення умов кредитного договору не отримувала.

Звертає увагу на те, що кредитний договір укладено із ВАТ «Банк Універсальний», а з позовом до ОСОБА_4 звернулося ПАТ «Універсал банк», проте позивачем не надано доказів про те, що позивач є правонаступником ВАТ «Банк Універсальний», а також про такі зміни не було повідомлено ОСОБА_4

Крім цього вважає, що відповідач не мав права видавати ОСОБА_4 кредит в іноземній валюті.

Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_3 вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим.

В апеляційній скарзі зазначає, що укладаючи договір поруки він поручався перед банком за виконання позичальником своїх зобов»язань на умовах, викладених у кредитному договорі від 15.04.2008 року.

В серпні 2016 року випадково дізнався, що між відповідачем та позичальником 17.04.2009 року укладено додаткову угоду без номеру до кредитного договору № 079-2008-794 від 15.04.2008 року. Даною додатковою угодою змінено умови надання траншу, встановлювалися конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, передбачено збільшення процентних ставок за кредитом, в тому числі за користування кредитними коштами понад встановлений термін, збільшення ліміту кредитних ліній, встановлення оплати додаткових комісій.

Згідно із умовами кредитного договору від 15.04.2008 року базова процентна ставка складала 13,46% річних, за користування коштами понад встановлений строк процентна ставка складала 40,35% річних (п.1.1. та п. 1.1.1 Договору).

Додатковою угодою від 17.04.2009 року, укладеною без його згоди, з 17.04.2009 року по 09.04.2010 року базова процентна ставка передбачена 10,47% річних, а за користування коштами понад встановлений строк - 18,47% річних.

Пунктом 1.1.2 передбачено, що з 10.04.2010 року по 09.04.2015 року позичальник зобов»язувався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 16,01% річних, а за користування коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка 24,01% річних.

Отже сторони змінили розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а тому збільшився обсяг відповідальності поручителя без одержання на це його згоди, відтак порука припинилася, оскільки в додатковій угоді до кредитного договору, укладеного без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя.

Вважає, що суд не мав застосовувати наслідки спливу позовної давності до його вимог, оскільки правовідносини між сторонами є триваючими.

На думку апелянта, оскільки суд відмовив йому у задоволенні позову з підстав пропуску строку давності, його вимоги були обґрунтованими та підлягали до задоволення.

Звертає увагу на те, що раніше поданий позов стосувався розірвання договору, а на даний час він звернувся з вимогою про визнання договору поруки припиненим, правові підстави зовсім інші.

Також, в порушення норм процесуального права, суд не залучив до участі у справі ОСОБА_4, яка є боржником за договором кредиту.

Просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2016 рокута ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсзі.

Представник відповідача Бучковський С.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання судової колегії оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що представник відповідача у судовому засіданні заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, при цьому, сторона позивача не заявляла клопотання про поважні причини пропуску такої, тому оскільки ОСОБА_3 звертався до суду 18.02.2011р. з позовом про розірвання спірного договору поруки, покликаючись на аналогічні підстави позову, суд вважав, що перебіг позовної давності почався саме з 18.02.2011р.

Зважаючи на те, що з цього часу до моменту звернення позивача з даним позовом до суду пройшло три роки, суд на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками враховуючи таке.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права подання позову про визнання поруки припиненою, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

В силу ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 629, 638 ЦК України).

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що 15.04.2008 року між ВАТ «Універсал банк» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал банк») та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 079-2008-794 про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 49600 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.04.2028 року.

Повернення кредиту відбувається згідно графіку, що вказаний в додатку до договору (а.с. 3-5).

15.04.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором, укладено договір поруки між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ВАТ «Універсал банк» № 079-2008-794-Р/2 (а.с. 6-8).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 629, 638 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21.04.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19.11.2012 року з ОСОБА_4, ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість в розмірі 51674,50 доларів США, що в еквіваленті становить 407711,81 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_4 про розірвання договору поруки № 079-2008-794-Р/2 від 15.04.2008 року, укладеного між сторонами - відмовлено.

Згідно із ч. 1 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають процесуальні права, в тому числі заявляти клопотання та заяви.

Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково (стаття 31 ЦПК України).

До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Звертаючись з позовними вимогами позивач ОСОБА_3, покликаючись на ст. 652 ЦК України просив розірвати спірний договір поруки, з тих підстав, що ОСОБА_4 належним чином виконувала свої зобов»язання за кредитним договором, вимогу про порушення умов кредитного договору не отримувала, при цьому кредитний договір укладено із ВАТ «Банк Універсальний», а з позовом до ОСОБА_4 звернулося ПАТ «Універсал Банк», а також вважав, що відповідач не мав права видавати ОСОБА_4 кредит в іноземній валюті.

Уточнивши позовні вимоги, представник позивача заявою від 23.09.2016 року просив визнати поруку ОСОБА_3 за договором № 079-2008-794-Р/2 від 15.04.2008 року припиненою (а.с. 32).

Предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Колегією суддів встановлено, що звертаючись з позовом позивач, як на підставу своїх вимог посилався на необхідність розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин (ст. 652 ЦК України), а подавши 23.09.2016 року уточнення до позову, стверджував, що спірна порука є припиненою у зв'язку з збільшенням майнової відповідальності поручителя, таким чином змінивши предмет позову, позивач залишив поза увагою підставу захисту свого права.

Разом з тим, в доводах апеляційної скарги позивач ОСОБА_3 покликається на те, що в серпні 2016 року випадково дізнався, що між відповідачем та позичальником 17.04.2009 року укладено додаткову угоду без номеру до кредитного договору № 079-2008-794 від 15.04.2008 року. Даною додатковою угодою, укладеною без його згоди, з 17.04.2009 року по 09.04.2010 року базова процентна ставка передбачена 10,47% річних, а за користування коштами понад встановлений строк - 18,47% річних. Пунктом 1.1.2 передбачено, що з 10.04.2010 року по 09.04.2015 року позичальник зобов»язувався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 16,01%річних, а за користування коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка 24,01% річних. Отже сторони змінили розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а тому збільшився обсяг відповідальності поручителя без одержання на це його згоди, відтак порука припинилася.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно із статтею 19 Конституції України, статтею 1 ЦПК України та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Зважаючи на те, що те, що позивач просив припинити поруку, при цьому фактично покликався на положення статті 652 ЦК України (розірвання договору), підставу позову в суді першої інстанції не змінив, на обставини зміни розміру відсоткової ставки відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 17.04.2009 року не покликався, відтак вимога позивача до задоволення не підлягає.

Перевіряючи доводи позивача про те, що банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті, колегія суддів бере до уваги роз"яснення, які викладені у п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", у якому зазначено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який діяв до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відтак ВАТ "Банк Універсальний", (правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк"), як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку генеральну ліцензію, в тому числі на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

В свою чергу, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності суд першої інстанції, не врахував таке.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Як роз'яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, місцевий суд, в порушення ст. 214 ЦПК України застосував строк позовної давності, не навівши при цьому правових висновків щодо обґрунтованості позову.

Враховуючи те, що колегія суддів прийшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у зв»язку із недоведеністю позовних вимог, така підстава, як пропуск позовної давності не може бути застосована для відмови у позові.

Таким чином, колегія суддів вважає, що на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313,314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», про визнання поруки за договором № 079-2008-794-Р/2 від 15 квітня 2008 року припиненою - відмовити за безпідставністю.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: О.Ф. Павлишин

Т.І. Приколота