Ухвала суду № 64212542, 18.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 335/8228/15-ц Головуючий у 1 інстанції Рибалко Н.І.

Номер провадження 22-ц/778/138/17 Суддя-доповідач Крилова О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017р м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.,

Дзярука М.П.

Суддів: Трофимової Д.А.

При секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Координаційного центру з надання правової допомоги на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Координаційного центру з надання правової допомоги про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки у видачі трудової книжки, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Координаційного центру з надання правової допомоги про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки у видачі трудової книжки, моральної шкоди.

В обґрунтування позову, позивач зазначала, що відповідно до наказу Координаційного центру з надання правової допомоги № 6-к від 03.02.2014 року її призначено на посаду директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно з наказом Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року вона була звільнена з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 09.07.2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, за п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вважає наказ про звільнення незаконним зазначивши, що за весь час її хоботи на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги вона не порушувала трудових обов'язків. Причиною її звільнення стало рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2015 pоку, яким визнано незаконним звільнення головного спеціаліста відділу забезпечення якості правової роботи ОСОБА_4 27.05.2015 року відповідач надіслав їй вимогу про надання пояснень, через нечітке та незрозуміле формулювання вимоги відповідача щодо надання пояснень, від надання пояснень вона відмовилась, про що відповідачем був складений акт, який був зазначений як підстава в наказі про звільнення. Крім того, відповідач порушив порядок та строк застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

На підставі викладеного, просила суд, визнати наказ Координаційного центру з надання правової допомоги № 6-к від 03.02.2014 року незаконним, поновити її на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 33 682 грн.03 коп., середній заробіток за час затримки видачі їй трудової книжки у розмірі 2 289 грн.07 коп., та моральну шкоду - 3000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ виконуючого обов'язки директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Стягнуто з Координаційного центру з надання правової допомоги на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33 682 грн. 03 коп. Виплату заробітної плати провести за вирахуванням податку на прибуток і інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з Координаційного центру з надання правової допомоги на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Стягнуто з Координаційного центру з надання правової допомоги на користь держави судовий збір у сумі 974 грн. 40 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Координаційний центр з надання правової допом

оги подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 змінено в частині поновлення на роботі замість «поновити ОСОБА_3 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області» вказано «поновити ОСОБА_3 на посаді директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги».

Решту рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14 вересня 2016 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції було встановлено, що наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 6-к від 03.02.2014 року позивач ОСОБА_3 з 03.02.2014 року призначена на посаду директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Наказом в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року ОСОБА_5 з 09.07.2015 року звільнена з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідно до п.1 ст.41 Кодексу законів про працю України. Звільнення відбулося на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2015 р., копії листа Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області від 27.05.2015 року № 0244 та копії акту про відмову в наданні пояснень від 27.05.2015 року та інших документів.

Приводом для звільнення стало незаконне звільнення працівника, яке було підтверджено рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2015 року. Ним було визнано незаконним та скасовано наказ № 98-к від 04.11.2014 року про звільнення працівника центру ОСОБА_4 за п.2 ст.40 КЗпП України за невідповідністю займаній посаді, та поновлено цього працівника на посаді головного спеціаліста відділу забезпечення якості правової допомоги Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області, стягнуто з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18365 грн.84 коп. Рішення набрало законної сили 05.06.2015 року.

Розглядаючи спір в частині законності звільнення позивачки, суд першої інстанції правильно виходив з фактичних обставин справи та звернув увагу на порушення закону при притягненні ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності з порушенням закону.

За п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, зокрема,одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

У відповідності до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", на яку послався суд першої інстанції, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених на підставі п. 1ст. 41 КЗпП України, судам необхідно з'ясовувати, чи мало місце порушення працівником своїх трудових обов'язків, перевіривши коло цих обов'язків та визначивши, які саме обов'язки з їх числа порушено працівником; у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом, та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

За змістом ч. 2 п. 27 указаної постанови, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Перевіряючи ці обставини, суд першої інстанції встановив, що трудові обов'язки позивача були визначені Положенням про Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженим наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 9 від 30.07.2012 року. За п. 10 зазначеного Положення серед інших обов'язків, директор Центру «призначає на посади та звільняє з посад працівників Центру, в межах повноважень розподіляє обов'язки між ними, затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку, приймає рішення щодо заохочення працівників Центру та застосування щодо них дисциплінарних стягнень».

Суд першої інстанції зробив висновок, що незаконне звільнення працівника керівником установи не є підставою для звільнення за п.1 ст.41 Кодексу законів про працю України. В даному випадку відсутній факт невиконання працівником трудових обов'язків, внаслідок яких настали негативні наслідки, а тому відсутні у даному випадку підстави для звільнення позивачки за п.1 ст.41 Кодексу законів про працю України.

Надання оцінки фактичним обставинам справи та їх правовому значенню є правом суду, який розглядає спір.

Висновок суду щодо відсутності підстав для звільнення позивачки підтверджується і фактичним обставинами справи. Так, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймав участь у справі за позовом ОСОБА_4 про поновлення на роботі. В справі за позовом ОСОБА_4 він не визнавав позов, хоча на час розгляду справи ОСОБА_6, який є представником відповідача в даній справі, представляв інтереси Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, до якого був заявлений позов ОСОБА_4 і до якого позивач ОСОБА_5, на думку відповідача, вже на той час не мала жодного відношення.

Якщо порушення закону при звільненні ОСОБА_4 було грубим та очевидним, то відповідач або Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, мали б одразу поновити її порушене право, принаймні з часу виникнення Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, керівництво яким позивач ОСОБА_3 фактично не здійснювала, а відтак не могла впливати на рішення посадових осіб щодо поновлення на роботі ОСОБА_4.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем порушений строк для застосування дисциплінарного стягнення, - звільнення, передбачений ст. 148 КЗпП України.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

День виявлення порушення трудової дисципліни слугує початковим моментом відліку строку, передбаченого ч. 1 ст. 148 КЗпП України, - один місяць.

Разом з тим, ч. 2 ст. 148 КЗпП України встановлює присічний строк для застосування дисциплінарного стягнення - не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, де дата його виявлення юридичного значення не має.

Відтак посилання в апеляційній скарзі на те, що днем проступку є дата його виявлення, (тобто дата ухвалення рішення суду про поновлення на роботі працівника ОСОБА_4), - є безпідставним.

З судового рішення про поновлення на роботі ОСОБА_4 вбачається, що вона була звільнена 4.11.2014 року, тоді як позивач піддана дисциплінарному стягненню за незаконне звільнення ОСОБА_4 лише 7.7.2015 року, тобто з перевищенням граничного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Вирішуючи питання про поновлення на роботі позивача, суд правильно виходив з того, що вона підлягає поновленню на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Заперечення відповідача з приводу того, що вона не працювала на цій посаді, а також на те, що Регіональний центр був створений після припинення дії ( реорганізації, ліквідації) Запорізького обласного центру є безпідставними.

Так, в справі немає жодних відомостей про ліквідацію або припинення дії Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Навпаки, в справі містяться відомості про те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб записи щодо ліквідації або реорганізації цієї установи не вносилися.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України № 331/5 від 10.03.2015 року Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної допомоги перейменований на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної допомоги у Запорізькій області.

У зазначеному наказі, який був виданий 10.3.2015 року не йдеться про ліквідацію установи. Навпаки, за п. 2 зазначеного наказу перепрофілювання центру потягло лише утворення додаткових місцевих центрів та перейменування центру.

Відтак на час роботи позивачки установа, у якій вона працювала та не була на той час звільнена, була перейменована.

У відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту N 58 від 29.07.93 р. (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110) ( з наступними змінами), п. 2.15., якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

В порушення зазначеної інструкції в трудову книжку працівників, зокрема, позивачки, не було внесено запису про перейменування.

Жодних відомостей, про те, що Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги продовжував функціонувати в складі Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги - в справі не міститься.

Відтак незважаючи на наступні зміни (затвердження наказом Координаційного центру з надання правової допомоги № 139 від 10.04.2015 року Положення про Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області), позивач на час звільнення фактично працювала у Регіональному центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, куди мала бути й поновлена на роботу.

Згідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Беручи до уваги, що позивачка була звільнена за п. 1ст. 41 КЗпП України без законних на те підстав, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що наказ в.о. директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 370-к від 07.07.2015 року є незаконним, а відтак позивачка підлягає поновленню на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд стягнув грошові кошти з юридичної особи - Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, тоді як вона не була залучена до участі в справі, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Так, поновлення на роботі незаконно звільненого працівника є безумовною підставою для стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, відповідно до Положення про Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, Регіональний центр підзвітний та підконтрольний Координаційному центру, положенням передбачено узгодження кошторису та бюджетних асигнувань тощо. Відтак зазначення в апеляційній скарзі про порушення прав Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги є припущенням.

До того ж сам Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги не оскаржив судове рішення.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної карги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 314. 315 , ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Координаційного центру з надання правової допомоги - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: