Ухвала суду № 64211492, 17.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 317/1219/16Головуючий у 1-й інстанції Сакоян Д.І.№22-ц/778/221/17Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Кочеткової І.В.

при секретарі Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що з відповідачем з 26.07.2008 р. перебувала у шлюбі, який розірвано 25.09.2010 р., про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу, видане Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції серії НОМЕР_1. Від шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 Після розірвання шлюбу син залишився на її утриманні та вихованні й проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що відповідач не виконував обов'язків щодо утримання дитини, вона звернулась до суду для стягнення аліментів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2009 р. у справі № 2-3517/2009 з ОСОБА_2 стягнуто на її користь аліменти на утримання сина. Проте заборгованість відповідача по сплаті аліментів станом на 01.01.2016 р. складає 29007,49 грн., що підтверджується довідкою ВДВС Запорізького районного управління юстиції Запорізької області. Проживаючи з 2010 року окремо від дитини ОСОБА_2 без жодних поважних причин не приймає участі як в утриманні, так і у вихованні дитини, з сином не спілкується без жодних перешкод для цього. Так, з моменту розірвання шлюбу ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків: не приймає участі в утриманні сина, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, взагалі не цікавиться здоров'ям та життям дитини. Крім того, з 2010 року ОСОБА_2 не вчиняє будь-яких дій для спілкування з сином та не виявляє жодного інтересу до його внутрішнього світу, не приймає участі у створенні умов для отримання сином освіти та не прияє засвоєнню ним загальновідомих норм моралі. Відповідач, як батько, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших цінностей. Фактично між сином та відповідачем відсутні родинні стосунки притаманні сім'ї, між ними немає почуттів любові, емоційного зв'язку. Дитина не відчуває потреби у відповідачі, оскільки майже з народження покинута ним на її виховання та утримання. Дитина взагалі не пам'ятає ОСОБА_2, як батька. Вважає, що є підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року (а.с. 136-144) позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області про позбавлення батьківських прав у цій справі задоволено у повному обсязі.

Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 159-161) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с.181), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 183).

У судове засідання 17 січня 2017 року належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційним судом (а.с.187-188) відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи - Органу опіки та піклування Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області не з'явились, заяв-повідомлень про причини своєї неявки та клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання відповідача і представника третьої особи і на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу за відсутністю останніх за присутністю представника відповідача ОСОБА_2 за довіреністю (а.с. 66) ОСОБА_5, позивача ОСОБА_3 та представника позивача за договором - адвоката (а.с. 192-193) Матсалаєвої В.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 3, 10, 11, 15, 57, 58-60, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 214-215 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2 (відповідач у цій справі) та ОСОБА_3 (позивач у цій справі) (свідоцтво про народження, копія а.с. 6).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 200 від 25.09.2010 р. (свідоцтво про розірвання шлюбу, копія а.с. 7).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2009 р. у справі №2-3517/2009 (копія а.с. 8) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_4 у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.10.2009 р.

За приписами ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

П. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В силу вимог ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до роз'яснення, що міститься в п. 16 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що має місце деяка заборгованість відповідача перед позивачем по аліментам на утримання сина (а.с. 127-129), зокрема у період з 01.07.2015 по 01.01.2016 років аліментів сплачено 00 грн. 00 коп.

У характеристиці № 6 від 09.02.2016 р. на ОСОБА_4, виданій Запорізькою суспільно-гуманітарною гімназією № 27 (а.с. 14), тобто за місцем навчання дитини зазначено, що ОСОБА_4 навчається в гімназії з 01.09.2015 р., проявляє активність на уроках, вчиться на стабільно достатньому рівні, особливу увагу приділяє математиці, багато читає, приймає активну участь в інтелектуальних та творчих конкурсах. Матвій приймає актину участь в житті класу, відповідальний за доручену справу. Учень доброзичливий, серед дітей користується авторитетом, зовнішній вигляд завжди відповідає учнівському. Вихованням сина з вересня займається виключно матір - ОСОБА_3, вітчим - ОСОБА_7 і бабуся - ОСОБА_8 ОСОБА_3 є головою батьківського комітету класу, відповідально відноситься до цієї роботи: приймає участь в організації навчального процесу, відвідує батьківські збори, активну участь приймає у позакласній роботі, вчасно вносить необхідні платежі; систематично цікавиться навальною та виховною діяльністю свого сина. Батько, ОСОБА_2, за період навчання свого сина в гімназії ніякої уваги не приділяв, в школі не з'являвся, батьківські збори не відвідував, індивідуально не цікавився вихованням і навчанням сина.

З листа КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» № 01-8/253 від 12.02.2016 р. (а.с. 17) вбачається, що ОСОБА_4 знаходиться під наглядом в даному медичному закладі з народження, перебуває на обліку у окуліста з приводу: «збіжна альтернуюча косоокість, гіперметропія слабкого ступеня обох очей». З приводу цієї патології отримував стаціонарне лікування в офтальмологічному відділенні обласної дитячої лікарні у 2014, 2015 роках. Знаходиться під наглядом кардіолога, діагноз: «відкрите овальне вікно, додаткова хорда лівого шлуночка». Станом здоров'я дитини піклуються мати та бабуся (мати матері); при викликах додому лікаря та при відвідуванні лікувального закладу вони приходили разом з дитиною. Батька дитини дільничний лікар не пам'ятає.

У висновку Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області №01-22/2077 від 01.07.2016 р. (а.с. 87-88) висловлена позиція з приводу даного спору. Так, орган опіки та піклування зробив висновок про наявність факту ухиляння ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по відношенню до малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 р., вважає доцільним позбавлення його батьківських прав відносно дитини, а позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Дане рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 свідомо та протягом тривалого часу ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не піклується про стан здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із вказаним рішенням на засіданні комісії 11.05.2016 р. з питань захисту прав дитини була присутня ОСОБА_3, ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явився, в телефонній розмові повідомив, що відносно нього відкрито провадження в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя та ухвалою суду прийнято запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 знаходиться під домашнім арештом, членами комісії 23.05.2016 р. здійснено виїзд до його будинку за адресою: АДРЕСА_2, та зроблено акт обстеження умов проживання. В розмові з ОСОБА_2 з'ясовано, що до заключення під варту він сплачував аліменти на дитину, про що у нього є підтверджуючі документи, які він надасть на засідання комісії.

На другому засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 26.05.2016 р. була присутня ОСОБА_3, яка надала оновлений розрахунок заборгованості аліментів станом на 01.05.2016 р., а ОСОБА_2 на засідання не з'явився та не надав підтверджуючих матеріалів щодо виховання та участі його в реалізації батьківських прав.

Членами комісії було винесено рішення № 78 від 26.05.2016 р. про перенесення розгляду питання на наступне засідання та надання попередження ОСОБА_2 щодо остаточного вирішення питання на наступному засіданні комісії.

На наступне засідання комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_2 не з'явився та не надав підтверджуючих матеріалів щодо виховання та участі в реалізації батьківських прав.

З таким висновком органу опіки та піклування правильно погодився суд першої інстанції у цій справі з огляду на наступне.

Ст. 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р. закріплено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розумінні. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і принаймні в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Вирішуючи питання щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_4, орган опіки доклав зусиль, щоб батько міг надати необхідні для вирішення даного питання документи, обґрунтовано висловити власну точку зору, зробити відповідні висновки. Відкладаючи засідання комісії орган опіки та піклування, даний орган не тільки сприяв повноті розгляду даного питання, а й підштовхував ОСОБА_2 до дій, спрямованих на виконання його батьківських обов'язків. ОСОБА_2 не створює для свого сина повного і гармонійного розвитку його особистості, не виховує у любові і розумінні.

Суд першої інстанції правильно врахував, що заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 10.09.2012 р., яке в подальшому було скасоване рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23.01.2013 р. (а.с. 114-116), ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався серед інших обставин на те, що місцевий суд не перевірив доводи ОСОБА_2 про наявність перешкод у вихованні дитини, а також відсутність належного висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, відсутність у висновку жодних посилань на будь-які дії ОСОБА_2, які тягнуть застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції правильно встановив, що з часу скасування попереднього рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина, ним не вчинено жодних дій спрямованих на виконання батьківських обов'язків. Своїх обов'язків він не виконував і раніше на що у сукупності вказують розрахунки заборгованості за аліментами, які містяться в матеріалах справи, показання свідків.

Суд першої інстанції дійшов також правильного висновку, що ОСОБА_2 безвідповідально ставиться до питання виховання свого малолітнього сина.

Також несвоєчасно та не у повному обсязі відповідач сплачує аліменти на користь позивача на утримання сина.

В судовому засіданні у суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 посилався на те, що органи державної виконавчої служби мали можливість, а відповідач не мав би заперечень щодо звернення стягнення на нерухомість ОСОБА_2 в рахунок сплати аліментних платежів. При цьому, він не зміг обґрунтовано пояснити суду першої інстанції, чому ОСОБА_2, маючи таку можливість, не вчинив таких дій добровільно.

На питання суду першої інстанції представник відповідача також не зміг пояснити, коли в останній раз ОСОБА_2 бачив дитину, коли востаннє сплачував аліментні платежі. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5, посилаючись на довідку органу державної виконавчої служби, вказував на факти сплати ОСОБА_2 аліментів після грудня 2011 року, однак категорично відмовився долучити таку довідку до матеріалів справи.

На питання суду першої інстанції про наявність та зміст перешкод у вихованні дитини представник відповідача ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_3 перешкоджає відповідачу виконувати батьківські обов'язки тим, що вона не повідомила ОСОБА_2 про місце проживання дитини. Разом з тим, судом першої інстанції було правильно встановлено, що дитина з часу народження та до теперішнього часу не змінювала місце свого проживання. На це вказує і довідка КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» № 01-8/253 від 12.02.2016 р. і показання свідків, допитаних у судовому засіданні. Саме за цією адресою проживав ОСОБА_2 разом з сім'єю до припинення шлюбних відносин з ОСОБА_3

Представник позивача у судовому засіданні у суді першої інстанції зазначав, що ОСОБА_2 з липня 2016 року намагався встановити через уповноважені органи дитячий садок, який відвідує його син, пославшись на факт усного звернення до таких органів. Разом з тим, ОСОБА_4, згідно характеристики № 6 від 09.02.2016 р. навчається в Запорізькій суспільно-гуманітарній гімназії № 27. Дана характеристика направлялась відповідачу як додаток до позову, на ній міститься адреса даного навчального закладу та усі інші необхідні дані. Отже, суд першої інстанції правильно вважав дані посилання представника відповідача такими, що є неспроможними та не мають жодного доказового підтвердження.

Крім того, на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України суд першої інстанції неодноразово роз'яснював представнику відповідача ОСОБА_5 процесуальні права та обов'язки, право на подання доказів, обов'язок доказування, пропонував подати докази виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, однак представник позивача не виявив бажання реалізовувати їх.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що жодних об'єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні ОСОБА_2 його малолітнього сина ОСОБА_4 судом не встановлено. Жодних об'єктивних даних, які б вказували на те, що ОСОБА_2 виконував або намагався виконувати свої батьківські обов'язки, немає.

Водночас суд першої інстанції правильно зазначав, що представник позивача лише бездоказово намагався створити уявлення суду першої інстанції про існування перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 у спілкування з дитиною.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що отримавши позов з додатками 17.03.2016 р., маючи повну інформацію про місце проживання, про місце навчання дитини, номер домашнього телефону, оскільки усі ці відомості містяться у позові та додатках до нього, відповідач ОСОБА_2 не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання батьківських обов'язків.

Як вбачається з копії ухвали Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя від 22.02.2016 р. (а.с.31-32), яка була долучена відповідачем у попередньому судовому засіданні у суді першої інстанції, в провадженні даного суду на час розгляду цієї справи судом першої інстанції знаходилось кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2, за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313 КК України. Даною ухвалою ОСОБА_2 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів - до 22 квітня 2016 р. Згідно даної ухвали ОСОБА_2 слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2014 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому було змінено на домашній арешт.

Разом із тим, суд першої інстанції правильно вважав, що сам лише факт застосування запобіжного заходу не унеможливлює виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків та не звільняє відповідача від їх виконання. Батько не був позбавлений права та можливості телефонувати дитині, запрошувати до житлового приміщення, яке йому заборонено покидати за ухвалою суду, сплачувати аліменти тощо. Турбота про дитину не може залежати від суб'єктивних чинників, а необхідність її виконання мала б стимулювати ОСОБА_2 до уникнення ризиків, які б перешкоджали виконанню ним батьківських обов'язків. Крім того, суд відзначає, що турбота про дитину не має виключно матеріального виразу та не зводиться для того з батьків, що проживає окремо, до сплати аліментів.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30.11.2011 р. у справі №22ц-5851/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів встановлено, що з довідки центу зайнятості вбачається, що відповідач перебуває на обліку в центрі зайнятості, йому була призначена і виплачувалась допомога по безробіттю.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20.09.2012 р. у справі № 22-5038/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Відділ державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, з відповідача на користь позивача була стягнута відповідна неустойка по аліментам.

Судом першої інстанції було правильно встановлено у цій справі, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, заходи впливу виявились безрезультатними, приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_9

При цьому, суд першої інтонації також правильно встановив, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 не зашкодить інтересам дитини, її подальшому вихованню та утриманню.

Згідно акту обстеження умов проживання, складеного Відділом Служби у справах дітей по Вознесенівському району Запорізької міської ради від 07.09.2016 р. у квартирі, де проживає дитина разом з матір'ю, створені належні умови для її проживання та розвитку.

Згідно із довідкою б/н від 28.01.2016 р., виданої ОСББ «Вознесенка», у квартирі № АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_12 (а.с.10).

Згідно із побутовою характеристикою, наданою за підписом голови правління ОСББ «Вознесенка» (а.с.11). за час проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3, конфліктів з сусідами не виникало, скарг не надходило.

Як видно з характеристики (а.с. 12)., наданої за місцем роботи, ОСОБА_3 працює контролером квартирного обліку служби реалізації цеху № 11 КП «Водоканал». За час роботи проявила себе як відповідальний працівник, дисциплінований.

За таких обставин, враховуючи, що позивачка ОСОБА_3 належним чином виконує свої батьківські обов'язки, підстав для передачі дитини під опіку держави суд першої інстанції правильно не вбачав.

Потреби у стягненні аліментів на утримання дитини суд першої інстанції також не вбачав, оскільки вони раніше вже були стягнуті судовим рішенням.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову позивача у цій справі.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену в усних запереченнях на позов позивача у цій справі, та яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Відповідач у цій справі постійно наголошує на тому, що він сплачує аліменти на дитину залежно від свого майнового стану, використовує для цього всі можливості, наявність будь-якої заборгованості по аліментам - це не лише його вина.

Проте, відповідач не звертає належної уваги на те, несвоєчасна чи не у належному розмірі сплата аліментів ним на користь позивача на утримання дитини та наявність будь-якої заборгованості з останніх не є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно цієї дитини у цій справі.

Оскільки, підставою позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина у цій справі є п. 2 ч. ст. 164 СК України (ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини), а саме: ухилення відповідача після 23 січня 2013 року від виконання своїх батьківських обов'язків відносно сина з суб'єктивних причин при наявності об'єктивної можливості, свідоме нехтування відповідачем останніми, а саме: відповідач не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.

При цьому, перешкод відповідачу у вихованні дитини чи у спілкуванні із дитиною у період після 23 січня 2013 року і до часу розгляду цієї справи судом першої інстанції (14 вересня 2016 року) з боку позивача не вчинялось.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Так, на аркуші цієї справи № 35, на якій посилається ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі, міститься журнал судового засідання від 24.03.2016 року, визначений сторонами чи органом опіки та піклування графік спілкування відповідача із сином, якій, начеб - то, порушує позивач, у матеріалах цієї справи відсутній.

Оцінка поведінці відповідача відносно сина до 23 січня 2013 року надана у попередньому рішенні апеляційного суду від 23 січня 2012 року, яке набрало законної сили (а.с. 114-116), та не була і не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини у цій справі, оскільки вона стосувалась зовсім іншого періоду часу, за якій позивач просила позбавити відповідача батьківських прав відносно сина.

Саме з цих самих підстав не можуть бути прийняті при апеляційному перегляді цієї справи апеляційним судом як докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України у цій справі, додані відповідачем лише до його апеляційної скарги у цій справі висновок від 01.03.2012 року служби у справах дітей Запорізької районної державної адміністрації про стан виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 (а.с.162), акт від 22.02.2012 року обстеження умов проживання (а.с.163), лист від 14.12.2011 року КУ «Міська дитяча клінічна поліклініка № 2 (а.с.164), акт від 11.06.2012 року опису та арешту майна (а.с.165-166), оскільки всі ці матеріали вже були доказами в іншій цивільній справі про позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина за інший період, яка мала місце за позовом позивача до 23 січня 2013 року, та судом в іншій справі всім їм вже надавалась відповідна оцінка та ухвалювалось відповідне рішення у справі.

У цій справі ставилось пи23 січня 2013 року, а тому і докази відповідачем мали надаватись у матеріали цієї справи в обґрунтування його заперечень проти позову позивача саме за цей новий період - після 23 січня 2013 року і до часу ухвалення судом першої інстанції оскаржує мого рішення у цій справі.

В силу вимог ст. 131 ч. 1 ЦПК України сторони зобов'язані подавати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 був присутній під час попереднього розгляду цієї справи судом першої інстанції, проти позову позивача у цій справі заперечував (журнал судового засідання від 24.03.2016 року а.с. 35).

Разом із тим, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції під час попереднього розгляду цієї справи будь-яких доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача взагалі, окрім ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2016 року (а.с. 31-32) про продовження йому строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Хоча, в силу вимог ст. 131 ч. 1 ЦПК України сторони зобов'язані подавати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі.

Перебування відповідача під вартою чи під домашним арештом з липня 2014 року по час розгляду цієї справи судом (а.с. 31-32) в силу вимог закону через обвинувачення останнього у вчиненні ним відповідного кримінального порушення не звільняє відповідача від виконання ним своїх обов'язків по вихованню дитини.

Також перебування відповідача під домашним арештом не позбавляло обов'язку ОСОБА_2, як відповідача у цій справі, електронною поштою, поштою або через свого представника ОСОБА_5 чи іншого надавати органу опіки та піклування, якій готував відповідний письмовий висновок у цій справі, по декілька раз відкладаючи свої засідання з вирішення питання з вини відповідача, та суду першої інстанції, якій розглядав дану справу, будь-які докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у цій справі на свій розсуд взагалі та у тому числі своєчасно.

Оскільки, особиста участь у суді першої інстанції чи на засіданні органу опіки та піклування не була обов'язком відповідача ОСОБА_2, а правом останнього.

Однак, в силу вимог ст. 27 ч. 3 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На виконання вимог ст. 10 ч.4 ЦПК України суд першої інстанції сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав належну оцінку.

У судовому засіданні у суді першої інстанції представник позивача уточняла, що є описка у позові позивача у цій справі в частині ПІБ відповідача в описовій його частині (а.с.2), а саме: замість правильного ОСОБА_2 зазначено неправильно ОСОБА_13, але у резолютивній частині позовні вимоги викладено правильно (а.с.5).

Суд першої інстанції розглядав дану справу саме в межах позовних вимог позивача, заявлених у цій справі, тобто про позбавлення батьківських прав відносно сина саме ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2013 року в іншій цивільній справі за участю тих самих сторін про позбавлення відповідача батьківських прав відносно того самого сина (а.с. 114 -116) не може носити і не носить преюдиційного значення у цій справі в частині встановлення судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи, які є новими за новий період, тобто вже після 23 січня 2013 року.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Доказом, передбаченим ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі, який може бути прийнятий апеляційним судом у цій справі при апеляційному перегляді цієї справи на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України, є розрахунок державного виконавця заборгованості по аліментам відповідача перед позивачем на утримання дитини, наданий відповідачем до його апеляційної скарги (а.с. 168).

Встановлено, що останнім враховано усі платежі відповідача (а.с.169-170), що також визнав у тому числі в апеляційному суді представник відповідача, однак останнім не спростовуються правильні висновки суду першої інстанції про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини у цій справі.

У цій справі не вирішувався судом першої інстанції спір між батьками про визначення місця проживання дитини, а тому безпідставними є посилання відповідача ОСОБА_2 в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у цій справі про позбавлення батьківських прав відносно сина на відповідні умови проживання сина у квартирі позивачки, кількість осіб у квартирі, несвоєчасне надання у матеріали цієї справи акту обстеження умов проживання позивачки від 07.09.2016 року тощо.

Суд першої інстанції мав право прийняти до уваги у цій справі вищезазначений письмовий висновок органу опіки та піклування при вищевикладених обставинах в силу вимог ст. 19 СК України, підстав не погоджуватись із висновком органу опіки та піклування у суду першої інстанції не було, оскільки цей висновок не суперечить інтересам дитини та оформлений з дотриманням передбаченого законом порядку для його складання.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи відповідача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами у цій справі.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_3 судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне роз'яснити ОСОБА_2, що він не позбавлений у подальшому вирішувати питання про поновлення його у батьківських правах відносно сина в порядку, передбаченому ст. 169 СК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С.Кухар С.В.Кочеткова І.В.