Рішення № 64205489, 10.01.2017, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6763/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 січня 2017 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого - судді Марченко Н.Ю. за участю секретарів судового засідання Шишляннікова О.В., Герасименка В.А., представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання свідоцтв про право власності на земельну ділянку недійсними та скасування державної реєстрації права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Гія Отарійович, про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що на підставі договорів купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Г.О. та зареєстрованих у реєстрі за номером 1287 та 1295, придбала в ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1000 га та 0,0228 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2 та НОМЕР_1), про що було внесено відомості до Державного реєстру правочинів та зроблено відмітку в державних актах на право власності на землю про перехід права власності. Продаж було вчинено за 236900 грн. та 33812 грн. відповідно. Таким чином, вона вважала себе власницею вказаних земельних ділянок, які фактично складають одну цілу земельну ділянку. На час укладення та посвідчення договорів купівлі-продажу її право власності не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який введено в дію лише з 01.01.2013 року. В квітні 2015 року при зверненні до реєстраційної служби дізналася, що право власності на ці земельні ділянки було зареєстровано в березні 2015 року за ОСОБА_2 на підставі отриманих ним свідоцтв про право власності на земельні ділянки. Посилаючись на те, у зв'язку із відчуженням спірних земельних ділянок право власності відповідача на них припинилося, позивач просить визнати недійсними свідоцтва про право власності на земельні ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 та НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, які видані 25.03.2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_2, а також скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на ці земельні ділянки.

В свою чергу відповідач ОСОБА_2 у листопаді 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просив визнати недійсною довіреність, видану ним 2 серпня 2011 року на ім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_5 та посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Г.О. в реєстрі за номером 785, а також визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,1000 га та 0,0228 га, що розташовані по АДРЕСА_2, посвідчені 14 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Г.О. в реєстрі за номером 1287 та 1295, посилаючись на те, що вказані земельні ділянки належали йому на праві власності згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4, виданими Управлінням Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області від 15.10.2008 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Вказує, що у 2005 році померла його мати ОСОБА_10 На час її смерті йому було 18 років. Оскільки будинок, в якому вони проживали, був непридатним для проживання, його взяла жити до себе сусідка ОСОБА_9, яка мешкала в будинку АДРЕСА_3. 26 грудня 2005 року на прохання ОСОБА_9 видав на її ім'я довіреність на право розпорядження його майном. Остання пояснювала, що оформить земельні ділянки, продасть їх та придбає йому квартиру, а решту візьме собі за роботу. Восени 2008 року ОСОБА_9 переселила його до своєї квартири АДРЕСА_1, де в подальшому зареєструвала його, обіцяючи, що можливо переоформить на нього цю квартиру. 2 серпня 2011 року ОСОБА_9 знову звернулася до нього з проханням надати нову довіреність на ведення справ у суді та розпорядження його майном на її ім'я та ім'я її сина ОСОБА_5, так як вона виїздила за межі України. 2 серпня 2011 року у нотаріуса він надав таку довіреність. Весь цей час він проживав в квартирі ОСОБА_9 На початку 2014 року ОСОБА_9 повідомила, що продала квартиру по АДРЕСА_5, а також, що вона віддасть йому гроші від продажу земельних ділянок та він купить собі іншу квартиру, а поки може жити в цій квартирі та сплачувати за житло новій хазяйці. Наприкінці 2014 року нова хазяйка повідомила, що більше не хоче здавати квартиру. Коли він не зміг зв'язатися з ОСОБА_9, в березні 2015 року в реєстраційній службі отримав свідоцтва про право власності на вищевказані земельні ділянки, зрозумівши, що суди закінчилися ще в 2008 року і весь цей час йому нічого не говорили. В подальшому отримав позов ОСОБА_4, з якого дізнався, що належні йому земельні ділянки у 2012 році були продані їй на підставі договорів купівлі-продажу. Зрозумівши, що його ошукали, оскільки ані грошей, ані квартири він не отримав. ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 є членами однієї родини: ОСОБА_9 є матір'ю ОСОБА_5, а ОСОБА_6 його дружина, ОСОБА_4 є племінницею ОСОБА_9 Згідно з договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 14.12.2012 року ОСОБА_5, який діяв у його інтересах, продав належні йому земельні ділянки своїй дружині ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_4 Оскільки останні є родичами, вважає, що між ними була зловмисна домовленість. Коли він надав довіреність від 02.08.2011 року на ім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у частині придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу тощо, а також вчинення для нього та в його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності майна, визначаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд, то помилявся щодо прав та обов'язків сторін, а саме вважав, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 мають право відчужити належні йому земельні ділянки і водночас зобов'язані придбати на його ім'я квартиру. Саме так йому пояснила ОСОБА_9 перед тим, як піти до нотаріуса, та так він розумів зміст довіреності. Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Крім того, відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. За цих підстав вважає, що видана ним довіреність та договору купівлі-продажу земельних ділянок мають бути визнані недійсними.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 первісний позов підтримала, проти позову ОСОБА_2 заперечувала, пояснивши, що 15 жовтня 2008 року, в день отримання ОСОБА_2 державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 уклали в простій письмовій формі договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_9 купила в ОСОБА_2 земельні ділянки по АДРЕСА_2. При цьому ОСОБА_9 були передані ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 250 000 грн., що на той час було еквівалентно 50 000 доларів США. ОСОБА_2 зобов'язався оформити вказаний правочин нотаріально до 25.10.2008 року, але в подальшому нотаріальне посвідчення правочину затягнулося. Тому 2 серпня 2011 року ОСОБА_2 надав довіреність на ім'я ОСОБА_5 на право розпорядження спірними земельними ділянками, в тому числі на їх продаж, що і було зроблено 14 грудня 2012 року. Покупцем за договором купівлі-продажу земельних ділянок виступала ОСОБА_4, оскільки на час посвідчення правочину ОСОБА_9 переїхала до Швейцарії і за домовленістю вирішили, що покупцем за вказаним договором буде її племінниця. Різниця між переданою ОСОБА_2 сумою грошових коштів та експертною оцінкою земельних ділянок пов'язана з коливанням курсу долара США. Вважала, що державна реєстрація права власності на земельні ділянки була безпідставно здійснена на ім'я ОСОБА_2, який скористався відсутністю державної реєстрації права власності за позивачем у реєстрі речових прав на нерухоме майно. Також вважала, що ОСОБА_2 пропущений строк позовної давності щодо визнання довіреності недійсною. Просила в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. Крім того, у разі задоволення позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними застосувати правові наслідки недійсності правочину, стягнувши з ОСОБА_2 вартість земельних ділянок.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні первісний позов ОСОБА_4 не визнали, просили задовольнити його позов. При цьому ОСОБА_2 наполягав на тому, що ніяких грошових коштів за земельні ділянки, в тому числі від ОСОБА_9, він не отримував. 15 жовтня 2008 року договір купівлі-продажу земельних ділянок між ним і ОСОБА_9 не укладався. На прохання ОСОБА_9 підписав чистий аркуш паперу. Крім того, надаючи довіреність, вважав, що продавши земельні ділянки, відповідачі зобов'язані придбати йому житло.

Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, повідомлялися про час і місце судового розгляду. Від ОСОБА_5 надійшли письмові заперечення проти позову ОСОБА_11, в яких він послався на обставини, аналогічні зазначеним представником ОСОБА_4, а також, що при посвідченні 2 серпня 2011 року довіреності ОСОБА_2 особисто читав її текст та нотаріусом йому роз'яснювалося, що уповноважені ним особи мають право відчужувати належне йому майно. ОСОБА_2 ніяких питань чи заперечень не висловлював, оскільки кошти за земельні ділянки отримав ще у 2008 році від ОСОБА_9 Крім того, протягом тривалого часу довіреність не була використана та ОСОБА_2 мав можливість її скасувати. Просив у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Представник третьої особи - приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Гія Отарійовича - ОСОБА_12 у судовому засіданні заперечував проти позову ОСОБА_2, посилаючись на те, що ОСОБА_2 роз'яснювався зміст правочину, він був ознайомлений з текстом довіреності, його волевиявлення було вільним.

Третя особа - відділ державної реєстрації прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції явку свого представника в судове засідання не забезпечив, надав заяву про розгляд справи без участі його представника, в якій вважав, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав, оскільки відповідно до п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141 державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Скасування свідоцтва про право власності жодним чином не відновлює порушених прав та інтересів позивача.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, заперечень проти позову не надала.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_13 пояснила, що з 2006 року мешкає однією сім'єю з ОСОБА_2. З 2008 року проживали на АДРЕСА_5. Чоловік ніякого майна не продавав. Ніяких коштів не отримував. ОСОБА_9 обіцяла придбати йому житло у разі оформлення земельних ділянок по АДРЕСА_2.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні також пояснила, що проживає у АДРЕСА_4. Після смерті матері ОСОБА_2, ОСОБА_9 стала піклуватися про нього. Відомо, що вона повинна була придбати йому квартиру, а він їй передати земельні ділянки. ОСОБА_9 говорила, що передала йому 50 000 доларів США.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 друг її сина. З його слів відомо, що ОСОБА_9 обіцяла продати земельні ділянки і придбати ОСОБА_2 квартиру.

Суд, дослідивши всі обставини по справі та перевіривши їх доказами, вважає, що підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 відсутні, а первісний позов ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_4 та НОМЕР_3, виданих 15 жовтня 2008 року Управлінням Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області згідно з рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.02.2008 року № 2-43/08, ОСОБА_2 на праві власності належали земельні ділянки площею 0,1000 га та 0,0228 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2 та НОМЕР_1).

2 серпня 2011 року ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_5 була видана довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Г.О. та зареєстрована в реєстрі за № 785, згідно з якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_9 та ОСОБА_5 бути його представниками, зокрема, з питань придбання на його ім'я, відчуження, здача в найм (оренду), передачу в заставу у забезпечення виконання його власних зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві власності рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

14 грудня 2012 року між ОСОБА_5, який діяв на підставі вищевказаної довіреності від імені ОСОБА_2 (продавець), з однією сторони та ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Устіновою Т.Г. від 20.04.2012 року за реєстровим номером № 616, від імені ОСОБА_17 (покупець) з другої сторони, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Г.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1287, відповідно до якого ОСОБА_4 придбала належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2). Згідно з п. 5 вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки сторони домовилися про здійснення купівлі-продажу земельної ділянки за ціну 236 900 грн. При цьому представник продавця підтвердив проведення зі сторони представника покупця повного розрахунку за продану земельну ділянку.

Також 14 грудня 2012 року між ОСОБА_5, який діяв на підставі вищевказаної довіреності від імені ОСОБА_2 (продавець), з однією сторони та ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Устіновою Т.Г. від 20.04.2012 року за реєстровим номером № 616, від імені ОСОБА_17 (покупець) з другої сторони, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Г.О. та зареєстрований в реєстрі за 1295, відповідно до якого ОСОБА_4 придбала належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0228 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1). Згідно з п. 5 вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки сторони домовилися про здійснення купівлі-продажу земельної ділянки за ціну 33 812 грн. При цьому представник продавця підтвердив проведення зі сторони представника покупця повного розрахунку за продану земельну ділянку.

Вказані договори купівлі-продажу цього ж дня були зареєстровані в Державному реєстрі правочинів.

Крім того, на підставі цих договорів приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Чаладзе Г.О. було зроблено в держаному акті про право власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_2 та НОМЕР_1) відмітку про перехід права власності на ці земельні ділянки до ОСОБА_4

Разом із тим, після укладення правочинів купівлі-продажу земельних ділянок у подальшому 25 березня 2015 року за заявою ОСОБА_2 реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2 та видано на його ім'я свідоцтво про право власності на це нерухоме майно серія та номер: НОМЕР_5, НОМЕР_6 від 25.03.2015 року замість державного акту від 15.10.2008 року серії НОМЕР_4, а 26 березня 2015 року - проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1 та видано на його ім'я свідоцтво про право власності на це нерухоме майно серія та номер: НОМЕР_8, НОМЕР_7 від 26.03.2015 року замість державного акту від 15.10.2008 року серії НОМЕР_3.

Між сторонами виник спір щодо недійсності правочинів, пов'язаних із відчуженням земельних ділянок, а також недійсності правовстановлюючих документів на земельні ділянки, виданих на ім'я ОСОБА_2, вирішуючи який суд виходить з наступного:

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 237, частини 1 статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Частиною 1 статті 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до частини 1 статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Частиною 1 статті 1000 ЦК України також передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 4 статті 692 ЦК України якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 3 статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також частиною 1 статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Як роз'яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Як вбачається зі змісту довіреності від 2 серпня 2011 року, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_9 бути його представниками, в тому числі з питань придбання на його ім'я, відчуження, здача в найм (оренду), передачу в заставу у забезпечення виконання його власних зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві власності рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

Тобто ОСОБА_2 відповідно до вимог частини 1 статті 237 ЦК України надав ОСОБА_5 право вчиняти від його імені правочини стосовно належного йому на праві власності майна, уповноваживши діяти від свого імені, визначив зміст та межі дій, які останній мав право виконувати, встановив міру можливої поведінки.

Зазначена довіреність відповідає вимогам статей 244, 245 ЦК України та не містить будь-яких застережень, що, відчуживши земельні ділянки, повірений одночасно має придбати на ім'я довірителя житло.

Доводи ОСОБА_2 про те, що, надаючи довіреність на ім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_5, він вважав, що останні, продавши належні йому на праві власності земельні ділянки, зобов'язані придбати йому житло, не можуть вважатися помилкою в розумінні статті 229 ЦК України. З пояснень самого ОСОБА_2 у суді слідує, що при видачі ним 12 серпня 2011 року довіреності він правильно розумів зміст цього правочину і помилки щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, у даному випадку не було, а не вчинення повіреним інших правочинів, на які міг розраховувати довіритель, само по собі не є підставою недійсності правочину.

Жодних доказів, що при видачі 12 серпня 2011 року ОСОБА_2 довіреності на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_9 мала місце помилка - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, ОСОБА_2 суду не надав.

Також суд вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_2 про те, що при укладенні 14 грудні 2012 року від його імені договорів купівлі-продажу земельних ділянок між відповідачами (за його позовом) мала місце зловмисна домовленість, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів того, що дійсно в даному випадку існувала зловмисна домовленість між відповідачами. Крім того, згідно з довіреністю ОСОБА_2 сам надав ОСОБА_5 право на вчинення будь-яких дій щодо належного йому на праві власності рухомого та нерухомого майна, в тому числі його відчуження, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд. Той факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є колишнім подружжям (шлюб розірвано 5 серпня 2011 року), а ОСОБА_4 родичкою ОСОБА_5 (двоюрідною сестрою) само по собі не може вказувати на існування між ними зловмисної домовленості. Посилання ОСОБА_2 на те, що він не отримував ніяких грошових коштів від продажу належних йому земельних ділянок, у тому числі від ОСОБА_9 відповідно до договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2008 року, оформленого в простій письмовій формі, підписавши чистий аркуш паперу, не може свідчити про зловмисну домовленість між відповідачами та не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки стосується стадії його виконання та у зв'язку із несплатою покупцем коштів за договором або не переданням коштів за продаж майна повіреним настають інші правові наслідки, ніж визнання договору недійсним.

Суд вважає, що при укладенні 14 грудня 2012 року договорів купівлі-продажу належних ОСОБА_2 земельних ділянок ОСОБА_5 діяв у межах повноважень, визначених довіреністю від 12 серпня 2011 року, яка у передбаченому законодавством порядку не була оспорена або скасована ОСОБА_2 та представництво за цією довіреністю не було припинено. Як довіреність, так і договори купівлі-продажу земельних ділянок були укладені в належній письмовій нотаріальній формі.

Отже, укладаючи 14 грудня 2012 року договори купівлі-продажу земельних ділянок, ОСОБА_5 виконував волю ОСОБА_2, яка була викладена в його довіреності від 12.08.2011 року. Ніякого зловмисного спотворення ОСОБА_5 волі ОСОБА_2 щодо відчуження належних йому земельних ділянок судом не встановлено.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 10, частини 1 та 4 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при видачі ним довіреності від 12 серпня 2011 року мала місце помилка, а також існування при укладенні договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 14 грудня 2012 року зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, вважає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними відсутні.

Враховуючи, що позов ОСОБА_2 не доведено, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд не бере до увагу заяву представника ОСОБА_4 про застосування до цих вимог позовної давності.

Щодо позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельні ділянки, виданих на ім'я ОСОБА_2, то суд знаходить їх обґрунтованими, виходячи з наступного:

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту

державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, тощо.

Статтею 126 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із

земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою. При набутті права власності на земельну ділянку державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Отже, державний акт про право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку, зробленою нотаріусом, та цивільно-правовий договір, на підставі якого відбувся такий перехід до 1 січня 2013 року, є підставою для проведення державної реєстрації прав у відповідному Державному реєстрі прав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Таким чином, у зв'язку з укладенням договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 14 грудня 2012 року та здійсненням нотаріусом у державних актах відмітки про перехід права власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2 до ОСОБА_4, право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки припинилося, а тому правових підстав для видачі у 2015 році на його ім'я свідоцтв про право власності на ці земельні ділянки не було.

У частині 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 1 ст. 55).

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки

здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Суд вважає, що видачею реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_2 свідоцтв про право власності серія та номер: НОМЕР_5, НОМЕР_6 від 25.03.2015 року та серія та номер: НОМЕР_8, НОМЕР_7 від 26.03.2015 року на земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2 та НОМЕР_1 порушуються права позивача ОСОБА_4

За таких обставин дані свідоцтва про право власності на земельні ділянки необхідно визнати недійсними.

В той же час суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 про скасування в судовому порядку державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_2, оскільки частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що в разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Тобто, за змістом вказаної норми записи до державного реєстру вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації права.

Таким чином, визнання судом недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності, є підставою для внесення до державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації такого права та позивачу не було відмовлено у скасуванні запису про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_2 у зв'язку із визнанням свідоцтв про право власності на його ім'я недійсними.

Також суд не може погодитися з доводами третьої особи - реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав шляхом визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельні ділянки та, що записи про скасування державної реєстрації прав вносяться до Державного реєстру прав лише у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки вони не узгоджується з нормами ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивачем за первісним позовом ОСОБА_4 був сплачений судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп. Оскільки позов задоволено частково, суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача половину понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 121 грн. 80 коп.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_2 судові витрати йому не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання свідоцтв про право власності на земельну ділянку недійсними та скасування державної реєстрації права власності задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності серія та номер: НОМЕР_5, НОМЕР_6, яке видане 25.03.2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності серія та номер: НОМЕР_8, НОМЕР_7, яке видане 25.03.2015 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1.

В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чаладзе Гія Отарійович, про визнання правочинів недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.Ю. Марченко