Постанова № 64198806, 16.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2016 року №810/3734/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панченко Н.Д., суддів Горобцової Я.В., Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві адміністративну справу за позовом Бородянської селищної ради до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Бородянська селищна рада Київської області з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2016 №448/7 «Про відмову у задоволенні скарги Бородянської селищної ради Бородянського району Київської області від 15.04.2016».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.04.2016 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора Бородянської селищної ради Бородянського району про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості - цілісний комплекс «Ринок» за ТОВ «СФК «Борекс».

Як зазначає позивач, розглянувши вказану скаргу, Міністерство юстиції України дійшло висновку, що така скарга подана особою, права якої вказаним рішенням державного реєстратора не порушується та відмовило у її задоволенні.

Позивач вважає такий висновок відповідача необґрунтованим та зазначає, що внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості ТОВ «СФК «Борекс» також набуло прав на земельну ділянку, на якій розташований такий об'єкт нерухомості. Водночас вказана земельна ділянка належить на праві власності Бородянській селищній раді.

Відповідач правом надати письмові заперечення або пояснення по суті заявлених позовних вимог не скористався.

У судове засідання, призначене на 01.12.2016, представники сторін не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від представника позивача 01.12.2016 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17 березня 2016 року державним реєстратором Бородянської селищної ради Бородянського району Київської області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28776502, про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості - цілісний майновий комплекс «Ринок», що знаходиться за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Центральна, буд. 345 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований футбольний клуб «Борекс» (а.с. 56-59).

Вважаючи, що рішення державного реєстратора від 17.03.2016 №28776502 порушує право власності Бородянської селищної ради на земельну ділянку, розташовану під вказаним об'єктом нерухомості, позивач звернувся до Міністерства юстиції України з скаргою.

Розглянувши скаргу позивача, Міністерство юстиції України наказом від 08.06.2016 №448/7 вирішило відмовити у її задоволенні (а.с. 68).

Мотивуючи зазначену відмову, Міністерство юстиції України в оспорюваному наказі зазначило, що скаргу подано особою, яка не може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення, а відтак підстави для її задоволення відсутні.

Не погоджуючись з висновками відповідача, покладеними в основу наказу від 08.06.2016 №448/7, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання та захисту державою таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Частиною 1 статті 37 Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною 5 статті 37 Закону № 1952-IV скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі подання скарги на рішення про державну реєстрацію прав); 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128).

Пунктом 2 Порядку №1128 передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Відповідно до пункту 3 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов'язкові відомості, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та / або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.

У силу положень частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу.

Пунктом 7 Порядку №1128 встановлено, що у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Отже особа, яка вважає, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав порушує її права може оскаржити його в адміністративному порядку, звернувшись до Міністерства юстиції України з відповідною скаргою.

При цьому умовою, з якою законодавець пов'язує можливість розгляду відповідної скарги по суті є можливість зі змісту поданої скарги та доданих до неї документів встановити факт порушення її прав у результаті прийняття рішення державного реєстратора.

Не наведення обставин, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав є підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні скарги.

Суд зазначає, що перевіряючи правомірність розгляду скарг, поданих фізичними та юридичними особами у порядку, визначеному статтею 37 Закону № 1952-IV, дослідженню підлягають виключно обставини щодо дотримання суб'єктом владних повноважень порядку та строків розгляду скарги та надання відповіді. Суд не надає правової оцінки рішенню та діям державного реєстратора, що стали підставою звернення з відповідною скаргою.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ про відмову у задоволенні скарги був прийнятий Міністерством юстиції України на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 27.05.2016 за результатами розгляду скарги Бородянської селищної ради від 15.04.2016, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.04.2016 за №12563-0-33-16.

Таким чином, наказ від 08.06.2016 №448/7 був прийнятий Міністерством юстиції України у межах наданої йому компетенції в порядку та строки, що передбачені статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядку №1128.

Що стосується суті висновків, покладених в основу наказу від 08.06.2016 №448/7 про відмову у задоволенні скарги суд зазначає, що зміст висновків, що покладені в основу рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги у досудовій процедурі, не має самостійного юридичного значення, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки особи внаслідок позбавлення особи можливості реалізувати належне їй право або внаслідок покладення на особу будь-якого обов'язку.

Викладені в оскаржуваному наказі висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для особи певні правові наслідки.

Як вбачається зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями частини другої статті 17 КАС, в силу якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1).

У пункті 8 частини першої статті 3 КАС позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

У світлі розглядуваних процесуальних правовідносин правом, на захист якого подається адміністративний позов, є гарантована державою можливість на вчинення певної дії, яка передбачена в нормативно-правовому акті; під свободою особи розуміється повна відсутність обов'язку на вчинення певних дій у конкретній сфері публічних правовідносин; охоронюваний законом інтерес як об'єкт судового захисту являє собою потенційне право особи, її прагнення набути певні матеріальні або нематеріальні блага.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.

Враховуючи, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у межах наданої йому компетенції та беручи до уваги, що вказаний наказ не є таким, що порушує права та інтереси позивача шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання його протиправним та скасування.

Суд також зауважує, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

У разі незгоди позивача з рішенням суб'єкта владних повноважень про державну реєстрацію права власності за третьою особою, вимога про визнання протиправним та скасування наказу, прийнятого за результатами розгляду скарги на таке рішення у досудовій процедурі, не буде мати своїм правовим наслідком захист суб'єктивних прав позивача, зокрема права власності, позаяк скасування оскаржуваного наказу не тягне за собою правових наслідків у вигляді скасування рішення державного реєстратора.

Суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача у даних спірних правовідносинах є оскарження безпосередньо рішення державного реєстратора Бородянської селищної ради Бородянського району Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28776502 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості - цілісний майновий комплекс «Ринок» за ТОВ «СФК «Борекс».

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Доказів здійснення відповідачем вказаних витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили ніш» повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подасться до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Панченко Н.Д.

Суддя: Горобцова Я.В.

Панова Г.В.