Постанова № 64198799, 11.11.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2016 року (15:09) м.Київ 810/2731/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Касьянової О.В., представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Шевченка В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області та Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, рішення та визнання протиправними дій.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області та Головного управління ДФС у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Київській області від 28.04.2016 №280 "Про проведення фактичних перевірок" в частині перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_1), що зазначено у Додатку №4 до наказу;

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області щодо проведення фактичної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_1);

- визнати протиправним та скасувати рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про застосування фінансових санкцій №000011/10-17-22-02/НОМЕР_1 від 07.06.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішенням до позивача були застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу на суму 6800,00 грн. у зв'язку з порушенням вимог ст.15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: реалізацію пляшки сидру купажного газованого звичайного напівсолодкого "Сидр Роял з Журавлиною", 5% об., 0,33 л. у невизначеному для продажу алкогольних напоїв місці.

Позивач вважає вказані висновки контролюючого органу необґрунтованими, оскільки пляшка вказаного напою була реалізована у торговому павільйоні, загальною площею 25 кв. м., яка зазначена у ліцензії про право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пиво), тобто у місці торгівлі, яке відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивач не погоджується з правомірністю прийняття Головним управлінням ДФС у Київській області наказу "Про проведення фактичних перевірок" №280 від 28.04.2016 в частині призначення перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, оскільки зазначена в оспорюваному наказі підстава для призначення перевірки, зокрема, неподання позивачем звітності, не відповідає дійсності.

Також позивач зауважив про те, що спірне рішення не відповідає законодавчо встановленій формі, оскільки у разі виявлення факту порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, контролюючий орган, відповідно до п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, зобов'язаний прийняти саме податкове повідомлення-рішення, а не рішення про застосування штрафних санкцій.

Переяслав-Хмельницька ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначила про те, що оскаржуване рішення прийнято у зв'язку із встановленням факту реалізації позивачем пляшки сидру купажного газованого звичайного напівсолодкого "Сидр Роял з Журавлиною", 0,33 л. у невизначеному для цього місці торгівлі.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2016 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято наказ "Про проведення фактичних перевірок" №280, яким наказано організувати у травні 2016 року проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання, у тому числі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

На підставі вказаного наказу 19.05.2016 посадовими особами Головного управлінням ДФС у Київській області було проведено фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Вищевказана перевірка була проведена у павільйоні, що належить ФОП ОСОБА_3, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведення перевірки був складений акт №1276/1000/14/НОМЕР_1 від 19.05.2016.

Як вбачається з акта перевірки, податковим органом було встановлено порушення ФОП ОСОБА_3, зокрема, ст.15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", у зв'язку із реалізацією позивачем пляшки сидру купажного газованого звичайного напівсолодкого "Сидр Роял з Журавлиною", 5 % об., 0,33 л. у невизначеному для цього місці торгівлі.

На підставі вищевказаного акта, Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було винесено рішення про застосування фінансових санкцій №000011/10-17-22-02/НОМЕР_1 від 07.06.2016, яким ФОП ОСОБА_3 були нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 6800,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, звернувся до Головного управління ДФС у Київській області зі скаргою, у якій просив вказаний податковий орган скасувати рішення про застосування фінансових санкцій №000011/10-17-22-02/НОМЕР_1 від 07.06.2016, за результатами розгляду якої було прийнято рішення №1249/14/10-36-10-01-04 від 20.07.2016, яким вказану скаргу позивача залишено без розгляду.

Не погодившись з правомірністю прийняття Головним у правлінням ДФС у Київській області наказу на проведення фактичної перевірки, діями Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області щодо проведення перевірки та прийняття оспорюваного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначені Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 р. № 481/95 (далі - Закон №481/95).

Згідно з ст.1 Закону №481/95 наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування;

- місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів;

- ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Частиною 12 ст.15 Закону №481/95 встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Відповідно до ч.1 ст.15-3 Закону №481/95 забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів, зокрема, у невизначених для цього місцях торгівлі.

Частиною 1 ст.17 Закону №481/95 встановлено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Згідно з абз.9 ч.2 ст.17 Закону №481/95 до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі порушення вимог статті 15-3 цього Закону - 6800 гривень.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено, що суб'єкти господарювання мають право здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями. При цьому, роздрібна торгівля здійснюється виключно за наявності ліцензії та у відведеному для цього місці.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття оспорюваного рішення про застосування фінансових санкцій є висновки податкового органу про реалізацію Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 пляшки сидру купажного газованого звичайного напівсолодкого "Сидр Роял з Журавлиною", 5 % об., 0,33 л. у невизначеному для цього місці торгівлі.

Судом встановлено,що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 має право здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями, про що свідчить ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) серії НОМЕР_2 від 19.08.2015.

Відповідно до вказаної ліцензії місцем торгівлі є: АДРЕСА_1, павільйон.

Як зазначено вище, фактична перевірка позивача була здійснена у павільйоні позивача, який розташований за адресою:АДРЕСА_1.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що позивачем було реалізовано пляшку вказаного напою у визначеному в ліцензії місці.

У судовому засіданні 11.11.2016 були допитані в якості свідків головні державні ревізори - інспектори Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які проводили 19.05.2016 фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Вказані особи були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Зазначеними особами було повідомлено про те, що під час здійснення контрольної закупки алкогольного напою - пляшки сидру купажного газованого звичайного напівсолодкого "Сидр Роял з Журавлиною", 5 % об., 0,33 л., ФОП ОСОБА_3 не було застосовано реєстратор розрахункових операцій та не виданий фіскальний чек.

Крім того, посадовими особами контролюючого органу зазначено про те, що ліцензія позивача на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пиво) серії НОМЕР_2 від 19.08. 2015 не надає йому право на продаж сидру.

Свідки зауважили про те, що ФОП ОСОБА_3 взагалі не має права здійснювати реалізацію такого слабоалкогольного напою як сидр, оскільки він перебуває на спрощеній системі оподаткування, яка передбачає можливість реалізації суб'єктами господарювання виключно пива та столових вин.

Вказані пояснення свідків суд оцінює критично, оскільки зі змісту спірного рішення про застосування фінансових санкцій №000011/10-17-22-02/НОМЕР_1 від 07.06.2016 вбачається, що підставою застосування до позивача фінансових санкцій є чітко визначена обставина - реалізація алкогольного напою (сидру) у невизначеному для цього місці, а не здійснення торгівлі алкогольною продукцією без наявності необхідної ліцензії, що становить окремий склад правопорушення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності висновків щодо реалізації позивачем пляшки сидру купажного газованого звичайного напівсолодкого "Сидр Роял з Журавлиною", 5 % об., 0,33 л. у невизначеному для цього місці торгівлі, у той час як матеріали справи свідчать про те, що реалізація пляшки вказаного напою була здійснена позивачем місці, яке відповідає зазначеному в ліцензії ФОП ОСОБА_3, що свідчить про відсутність з боку позивача того порушення, за яке до нього були застосовані фінансові санкції, а саме: положень ст.15-3 Закону №481-95.

Окрім того, досліджуючи зміст оспорюваного рішення, суд звертає увагу на те, що незважаючи на нарахування позивачеві цим рішенням штрафу в розмірі 6800,00 грн., в розділі з банківськими реквізитами для сплати штрафу зазначено про обов'язок позивача сплатити штраф в сумі 10000,00 грн., без будь-якого обґрунтування різниці в розмірах застосованих санкцій, що також свідчить про протиправність оспорюваного рішення.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за абзацом 9 частини 2 статті 17 Закону №481/95 відсутні, а тому спірне рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому, щодо посилань позивача на неналежне застосування контролюючим органом форми рішення суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст.17 Закону №481/95 передбачено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Суд звертає увагу на те, що приписи ст.17 Закону №481/95 не встановлюють форми та вимог до рішень про застосування санкцій за порушення законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Разом з тим, такі норми містить Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790. Зокрема, додатком до цього Порядку визначено форму рішення про застосування фінансових санкцій, яке виноситься в разі виявлення порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Як вбачається з пункту 10 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (Перехідні положення) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.

Отже, будь-які норми, які прийняті до набрання чинності Податковим кодексом України або одночасно з ним, можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить нормам цього Кодексу.

Зазначене стосується також і норм, які регулюють повноваження контролюючих органів у розумінні Податкового кодексу України.

У свою чергу згідно з п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Наведена норма в імперативному порядку зобов'язує контролюючий орган визначити суму грошових зобов'язань за штрафними санкціями платникові податку в тому разі, якщо таким платником порушено норми законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідний орган.

Визначений обов'язок контролюючого органу є безумовним і виникає в тому разі, коли контролюючим органом виявлено відповідні порушення, що тягнуть за собою застосування до платника податків штрафних санкцій.

Водночас статтею 113 Податкового кодексу України передбачено, що штрафні (фінансові) санкції застосовуються також і за порушення вимог іншого, крім податкового, законодавства, якщо контроль за дотриманням відповідних норм покладено на контролюючі органи.

Таким чином, обов'язком контролюючих органів у розумінні Податкового кодексу України є визначення суми грошових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій за порушення норм іншого, крім податкового, законодавства, якщо контроль за дотриманням відповідних норм покладений на контролюючі органи.

Зазначене поширюється також і на санкції за порушення норм законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, оскільки контроль за дотриманням відповідних норм покладено на органи доходів і зборів України.

При цьому відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З наведеного визначення випливає, що поняття грошового зобов'язання охоплює всі суми коштів, які підлягають сплаті як штрафні санкції за порушення вимог законодавства, дотримання якого контролюють контролюючі органи. Не є винятком і штрафні санкції за порушення законодавства, яке регулює обіг спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Відповідно до п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Зазначена норма чітко встановлює, що в разі, коли контролюючий орган діє на підставі статті 54 цього Кодексу (тобто коли він зобов'язаний визначити, зокрема, суму штрафу за порушення вимог законодавства, дотримання якого ним контролюється), такий орган приймає податкове повідомлення-рішення.

При цьому в п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України безпосередньо зазначено, що податкове повідомлення-рішення приймається в разі визначення суми грошового зобов'язання, у тому числі за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідні органи.

Зазначене цілком стосується органів ДФС України, які контролюють дотримання вимог законодавства щодо обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Варто зауважити, що розглядувана законодавча норма є імперативною.

З огляду на аналіз викладених законодавчих приписів контролюючий орган у разі виявлення порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, якщо таке порушення тягне за собою визначення грошових зобов'язань у вигляді адміністративно-господарських санкцій, зобов'язаний прийняти податкове повідомлення-рішення.

Тому прийняття будь-яких інших рішень контролюючим органом у розумінні Податкового кодексу України в разі виявлення порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суперечитиме Податковому кодексу України.

Приписи статті 17 Закону у розглядуваному контексті можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить нормам Податкового кодексу України. Тому форма та порядок направлення відповідних рішень визначаються нормами Податкового кодексу України.

Зазначене стосується також і норм зазначеного раніше Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Форма рішення про застосування фінансових санкцій, передбачена цим підзаконним нормативно-правовим актом, не може застосовуватися контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України, оскільки відповідні норми Порядку в цій частині суперечать приписам Податкового кодексу України, який має вищу юридичну силу та підлягає застосуванню до цих правовідносин з урахуванням Перехідних положень до Кодексу.

Тому з 1 січня 2011 року (від часу набрання чинності Податковим кодексом України) у контролюючих органів в розумінні Податкового кодексу України відсутні повноваження щодо прийняття інших рішень, крім податкових повідомлень-рішень, якими можуть бути визначені грошові зобов'язання.

Водночас у разі прийняття цими органами рішення щодо визначення платникові податків штрафних санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, якщо таке рішення за своєю формою не відповідає податковому повідомленню-рішенню, варто виходити з такого.

Окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

У такому разі рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій за порушення вимог законодавства з регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, прийняте не за формою, передбаченою для податкових повідомлень-рішень, варто розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.

Такий підхід є універсальним принципом розгляду податкових спорів, відповідно до якого перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила застосовуються не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків тощо.

Так, зокрема, така позиція була висловлена Вищим адміністративним судом в Інформаційному листі від 28.03.2014 №375/11/14-14.

Отже, суд зазначає, що прийняття контролюючим органом рішення про застосування фінансових санкцій замість податкового повідомлення-рішення само по собі не є достатньою підставою для визнання його протиправним та скасування.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Київській області "Про проведення фактичних перевірок" №280 від 28.04.2016 в частині проведення фактичної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, обґрунтовуючи протиправність прийняття вказаного наказу, позивач зазначив про те, що призначення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було здійснено за відсутністю будь-яких підстав, оскільки зазначена Головним управлінням ДФС у Київській області обставина - неподання позивачем звітності, не відповідає дійсності.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1 ст.80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками.

Згідно з п.80.5 ст.80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 ст.81 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Отже, Податковим кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для не допуску посадових осіб податкового органу до перевірки відповідного суб'єкта господарювання.

Разом з тим суд вбачає за доцільне звернути увагу на те, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Отже, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. А відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірок), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулось допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

Відповідно до викладеного, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки її проведення.

Так, зокрема, така позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 24. 12.2010 у справі № 21-25а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Foods and Goods L.T.D." до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що під час встановлення протиправності дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок суб'єктів господарювання, важливим є встановлення факту безпосереднього не допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

Як зазначено вище, позивачем було допущено посадових осіб Головного управління ДФС у Київській області до проведення перевірки на підставі оскаржуваного наказу, і тим самим не використав своє право недопуску посадових осіб до проведення перевірки.

Отже, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Головного управління ДФС у місті Києві щодо проведення фактичної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Київській області "Про проведення фактичних перевірок" №280 від 28.04.2016. Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1, 3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача з Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, становить 1378,00 грн.

У судовому засіданні 11.11.2016 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст постанови складений та підписаний 16.11.2016.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування фінансових санкцій від 07.06.2016 №000011/10-17-22-02/НОМЕР_1.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (08400, Київська область, місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 95, ідентифікаційний номер 39477413).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.