Рішення № 64197255, 16.01.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2017 р. Справа № 911/3643/16

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграфуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський Хлібокомбінат»

про стягнення 500 000,00 грн

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (дов. б/н від 03.01.2017);

від відповідача ОСОБА_2 (дов. б/н від 12.01.2017).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграфуд» (далі позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський Хлібокомбінат» (далі відповідач) про стягнення 500 000,00 грн боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором поставки №290416 від 29.04.2016 та просить стягнути з відповідача 500 000,00 грн сплаченого позивачем авансового платежу за договором.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.11.2016 порушено провадження у справі № 911/3643/16, розгляд справи призначено на 15.12.2016.

01.12.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від представика позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. №24948/16), згідно якої позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 500 000,00 грн авансу та 250 000,00 грн неустойки за несвоєчасну поставку продукції.

15.12.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. №25987/16), згідно якої позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 1 000 000,00 грн авансу та 250 000,00 грн неустойки за несвоєчасну поставку продукції.

Зазначена заява про збільшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні 15.12.2016 представник відповідача ОСОБА_3 усно заявив про визнання позову з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 15.12.2016 оголошено перерву до 21.12.2016.

21.12.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. №26244/16), згідно якого ТОВ «Фастівський Хлібокомбінат» визнало факт порушення договору та наявність заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн, проте не може на сьогодні повернути кошти позивачу в звязку з фінансовими труднощами підприємства та просить зменшити розмір штрафу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.12.2016 розгляд справи відкладено на 16.01.2017, зобовязано позивача надати суду: оригінали для огляду в судовому засіданні Договору поставки №290416 від 29.04.2016 та Додаткової угоди №1 до Договору поставки №290416 від 29.04.2016 продуктів переробки від 04.05.2016; письмові пояснення щодо виконання позивачем п.п. 2.2, 2.3 Договору поставки №290416 від 29.04.2016; зобовязано сторін надати банківські виписки по розрахункам за період з 29.04.2016 по 16.01.2017.

16.01.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшли пояснення до позовної заяви (вх. №734/17) та виписка по рахунку позивача за період з 22.07.2016 по 26.12.2016.

В судовому засіданні 16.01.2017 представник відповідача просив долучити до матеріалів справи копію протоколу загальних зборів №1-04/2016 від 28.04.2016 (вх. №763/17) та копію наказу №01 ос від 13.01.2017 «Про відрядження т.в.о директора ОСОБА_4Б.» (вх. №762/17).

В судовому засіданні 16.01.2017 представник позивача підтримав позов повністю, представник відповідача визнав позов та просив зменшити розмір штрафу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фастівський хлібокомбінат» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфуд» (покупець) укладено договір поставки продуктів переробки №290416, згідно якого постачальник зобовязався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупцеві продукцію, визначену в п. 1.2 договору (далі - продукція), а покупець зобовязався прийняти та полатити продукцію.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування продукції: борошно житнє обд. ціною 4 650,00 грн за 1 тону в загальній кількості 19 391,89 кг, борошно пшеничне 1 гат. ціною 5 784,00 грн за 1 тону в загальній кількості 43 364,01 кг, борошно пшеничне вищ.гат. ціною 5 500 грн за 1 тону в загальній кількості 28 910,95 кг. Загальна ціна продукції, що підлягає поставці за цим договором становить 500 000,00 грн. в тому числі ПДВ 83 333,33 грн.

Згідно п. 2.1 договору поставка продукції за цим договором здійснюється не пізніше ніж на наступний календарний день після її оплати покупцем.

Відповідно до п. 2.2 договору продукція отримується покупцем шляхом постачання із складу постачальника само вивозом або автотранспортом постачальника за рахунок постачальника.

Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що продукція відпускається (постачається) по 100% попередній оплаті.

Згідно п. 6.1 договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2016, але до остаточного виконання сторонами своїх зобовязань.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач 22.07.2016 перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №1609 від 22.07.2016.

Однак, відповідач, в порушення умов договору, свого обовязку з поставки продукції станом на дату подання позову не виконав та не повернув позивачу суму авансу. У звязку з чим позивач звернувся з позовом за захистом свого права до суду.

В процесі розгляду справи позивачем було збільшено позовні вимоги. В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог від 14.12.2016 позивач додатково послався на додаткову угоду №1 від 04.05.2016, яка не була надана до матеріалів позовної заяви.

Як вбачається із заяв про збільшення позовних вимог та доданих до них матеріалів, 04.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фастівський хлібокомбінат» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфуд» (покупець) укладено додаткову угоду №1 до договору поставки продуктів переробки №290416, згідно якої сторони дійшли згоди змінити умови договору шляхом доповнення та зміни його пунктів наступного змісту:

Викласти п. 1.2 договору в наступній редакції: « 1.2 Найменування продукції: борошно житнє обд. ціною 4 650,00 грн за 1 тону в загальній кількості 38 783,78 кг, борошно пшеничне 1 гат. ціною 5 784,00 грн за 1 тону в загальній кількості 86 728,02 кг, борошно пшеничне вищ.гат. ціною 5 500 грн за 1 тону в загальній кількості 57 821,90 кг. Загальна ціна продукції, що підлягає поставці за цим договором становить 1 000 000,00 грн. в тому числі ПДВ 166 666,66 грн.».

Викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: « 2.1 Поставка продукції за цим договором здійснюється не пізніше ніж на наступний календарний день після її оплати покупцем. У разі оплати авансу за продукцію в розмірі 50% від ціни продукції, вказаної в п.1.2 договору, постачальник зобовязаний поставити 100% продукції покупцю на наступний день після такої оплати».

Викласти п. 3.3 договору в наступній редакції: « 3.3 Продукція відпускається (постачається) на умовах попередньої оплати, з урахуванням домовленості сторін, викладеної в п. 2.1 договору».

Викласти п. 4.2 договору в наступній редакції: « 4.2 За прострочення передачі продукції постачальник виплачує покупцеві неустойку в розмірі 50% від вартості простроченої партії продукції. Ця неустойка не застосовується за згодою сторін у випадку, якщо покупець не сплатить 100% суми договору, яка визначена в п. 1.2 договору».

Предметом позову з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог є вимоги про стягнення 1 000 000,00 грн сплаченого авансу та 250 000,00 грн штрафу.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Відповідно до статей 173, 181, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати( ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, як встановлено судом, позивач вже після порушення провадження у справі №911/3643/16, знаючи про неможливість здійснення відповідачем поставки за договором та наявну суму неповернутого авансу, що є предметом спору, додатково сплатив аванс у розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1922 від 14.12.2016 та не заперечується сторонами.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що на дату порушення провадження у справі №911/3643/16 (14.11.2016) у відповідача був відсутній обовязок щодо повернення авансу за неможливість поставки, перерахований відповідачем у розмірі 500 000,00 грн згідно платіжного доручення №1922 від 14.12.2016, оскільки позивач перерахував зазначену суму на рахунок відповідача в процесі розгляду справи.

З урахуванням вищевикладеного та оскільки відповідач, отримавши передплату не виконав свій обовязок щодо поставки товару та на час прийняття судового рішення не повернув перераховані за нього кошти та враховуючи те, що обовязок відповідача щодо повернення авансу на дату порушення провадження у справі (14.11.2016) існував у розмірі 500 000,00 грн, вимога позивача про стягнення 1 000 000,00 грн авансу підлягає частковому задоволенню у розмірі 500 000,00 грн.

Суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення 500 000,00 грн перерахованих відповідно до платіжного доручення №1922 від 14.12.2016, оскільки зазначена сума була сплачена позивачем після звернення з позовною заявою та порушення провадження у справі №911/3643/16, а відтак на момент звернення з позовною заявою у відповідача був відсутній обовязок щодо повернення зазначеної суми. Тому звернення позивача з вимогою в цій частині є передчасним.

Крім того, позивач з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 250 000,00 грн штрафу, передбачений п. 4.2 договору.

Відповідно до п. 4.2 договору, з урахуванням внесених змін згідно додаткової угоди №1 від 04.05.2016, за прострочення передачі продукції постачальник виплачує покупцеві неустойку в розмірі 50% від вартості простроченої партії продукції. Ця неустойка не застосовується за згодою сторін у випадку, якщо покупець не сплатить 100% суми договору, яка визначена в п. 1.2 договору.

Суд встановив, що зазначені в п. 4.2 договору поставки продуктів переробки №290416 від 29.04.2016 50% від вартості простроченої партії продукції за своєю правовою природою є штрафом.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що підставою для стягнення штрафу у розмірі 50% від вартості простроченої партії продукції відповідно до п. 4.2 в редакції додаткової угоди №1 від 04.05.2016 є прострочення поставки.

Згідно п. 4.2 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 04.05.2016, така неустойка не застосовується у випадку якщо покупець не сплатить 100% суми договору.

Відтак, оскільки на момент звернення з позовною заявою позивачем не було сплачено 100% суми договору, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутній обовязок щодо сплати штрафу у розмірі 50% від вартості простроченої партії продукції.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення 250 000,00 грн штрафу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у розмірі 500 000,00 грн, перерахованого як аванс згідно платіжного доручення №1609 від 22.07.2016.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський Хлібокомбінат» (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Соборна, буд. 43; ідентифікаційний код 00378626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграфуд» (04080, м.Київ, вул. Костянтинівська, буд. 72 Е; ідентифікаційний код 39448995) 500 000 (пятсот тисяч гривень) 00 коп. сплаченого авансу та 7 500 (сім тисяч пятсот гривень) 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 20.01.2017

Суддя В.М. Антонова