Рішення № 64197064, 18.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2017Справа №910/21795/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агротренд - ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА" простягнення 2 444,11 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Гонтаренко А.К. - представник за довіреністю б/н від 15.11.2016 від відповідача не з'явився

У судовому засіданні 18.01.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротренд - ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА" про стягнення 2 444,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 42 від 09.08.2016 належним чином не виконав свої зобов'язання щодо своєчасного здійснення розрахунків за отриманий товар, внаслідок чого позивачем було нараховано пеню у розмірі 2 047,77 грн. та 3 % річних у розмірі 396,34 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21795/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 18.01.2017.

У судове засідання, призначене на 18.01.2017, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду та повідомив про зміну юридичної адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротренд - ЛТД", яка наразі є: 75100, Херсонська обл., Білозерський район, селище міського типу Білозерка, вул. Ценковського, будинок 78 Г., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.12.2016.

У судовому засіданні суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 0103040802430, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 07.12.2016.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

09 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротренд - ЛТД" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА" в особі відокремленого підрозділу - Філії Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА" у місті Херсон (надалі -покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 42 (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати товар, зазначений в п.1.2. даного договору, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах, встановлених даним договором (п. 1.1. договору).

Згідно п. 2.1. договору продавець здійснює поставку товару до 09 серпня 2016 включно. Датою поставки товару є дата, що зазначена в акті приймання зернового склада на отримання сільськогосподарської продукції та відповідає даті відмітки покупця на ТТН про прийняття товару.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно підписаних Актів приймання № 864, № 865, № 866 від 09.08.2016, товарно-транспортних накладних № 058678, № 058679 та № 120597 від 09.08.2016 та видаткової накладної № 31 від 09.08.2016 товар був прийнятий покупцем без будь-яких зауважень на загальну суму 371 952,52 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору покупець здійснює оплату 100% вартості кожної отриманої від продавця партії товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту виконання продавцем умов договору щодо поставки товару та надання продавцем наступних документів на поставлену партію товару:

- рахунок - фактура продавця;

- ТТН з відміткою вантажоодержувача про прийняття товару;

- видаткова накладна;

- податкова накладна;

- копія свідоцтва платника ПДВ;

- документи, визначені в п. 2.4. договору;

- додаткові документи, що надаються на вимогу покупця.

Згідно доданого до матеріалів справи Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2016 по 26.10.2016 та виписки по банківському рахунку ТОВ "Агротренд - ЛТД" вбачається, що оплата товару за договором № 42 від 09.08.2016 та на підставі виставленого рахунку № 31 від 09.08.2016 на суму 371 952,52 грн. була здійснена покупцем 30.08.2016.

За доводами позивача, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору купівлі-продажу № 42 від 09.08.2016 належним чином не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, внаслідок чого позивачем було нараховано пеню у розмірі 2 047,77 грн. та 3 % річних у розмірі 396,34 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, оплата товару за договором купівлі-продажу № 42 від 09.08.2016 року у розмірі 371 952,52 грн. була здійснена покупцем лише 30.08.2016, тобто, з порушенням строку оплати, що встановлений у п. 3.1. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно п. 4.4. договору встановлено, що у разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення оплати.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 4.4 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу № 42 від 09.08.2016, вимоги позивача про стягнення з відповідача 396,34 грн. - 3% річних та 2 047,77 грн. - пені підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить суд включити до складу судових витрат витрати позивача на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката та оплата інших витрат, пов'язаних із розглядом справи. В контексті цієї норми, зокрема, судовими витратами є витрати на послуги адвоката, пов'язані із розглядом справи, якщо згадані витрати понесені стороною, котрій такі послуги надавались, а їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2016 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Наша справа" (об'єднання) в особі голови об'єднання Подреза О.О. було укладено договір про надання адвокатської правової допомоги № 05/27.10.2016, на підставі якого клієнт доручає, а об'єднання бере на себе зобов'язання надавати адвокатську правову допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим договором.

Згідно п. 1.2. договору об'єднання надає наступну правову допомогу: консультацію та складання усіх необхідних документів, в тому числі позовної заяви разом з здійсненням розрахунків для оформлення повного пакету документів та подачі в суд стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА" на користь клієнта пені та 3 % річних внаслідок несвоєчасного виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу № 42 від 09 серпня 2016 року, що укладений між Клієнтом та ТОВ "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА" в особі відокремленого підрозділу - Філії Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА"у місті Херсон (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору за надану об'єднанням правову допомогу за цим договором клієнт зобов'язується сплатити гонорар у розмірі 2 000,00 грн.

До матеріалів справи додана копія Акту прийому-передачі наданої адвокатської правової допомоги від 14.11.2016 на загальну суму 2 000,00 грн, що підписаний сторонами договору та скріплений його печатками, а також копія банківської виписки клієнта від 18.11.2016, яка підтверджує оплату адвокатської правової допомоги у розмірі 2 000,000 грн.

Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013 «Про судовий збір» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд, з урахуванням конкретних обставин справи, зважаючи на тривалість розгляду і нескладність справи, обмежує розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Таким чином, витрати позивача на правову допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 1 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙДФІЛД УКРАЇНА" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 30, ідентифікаційний код 37641298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротренд - ЛТД" (75100, Херсонська обл., Білозерський район, селище міського типу Білозерка, вул. Ценковського, будинок 78-Г, ідентифікаційний код 40347867) 2 047 (дві тисячі сорок сім) грн. 77 коп. - пені, 396 (триста дев'яносто шість) грн. 34 коп. - 3 % річних, 1 000 (одну тисячу) грн. 00 коп. - витрат на адвокатську правову допомогу та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.01.2017

Суддя Пукшин Л.Г.