Рішення № 64196953, 07.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2016Справа №910/20133/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 1 277 743,72 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Саханда І.Я. - за довіреністю від 01.01.2016 року; Саханда Б.А. (директор);

від відповідача: Халимон С.В. - за довіреністю№91/2016/10/26-3 від 26.10.2016 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 1 277 743,72 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасної оплати вартості товару (автомобілів), згідно умов Договору про закупівлю товарів №1249/ДМТЗ-15 від 21.10.2015 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 1 005 000,00 грн. - суму основної заборгованості, 129 675,68 грн. - пені, 100 250,00 грн. - штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743,04 грн. - 3% річних, 30 075,00 грн. - інфляційних втрат, 19 166,16 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 30.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 року відкладено розгляд справи на 07.12.2016 року.

06.12.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 07.12.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 07.12.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ" (далі по тексту - Позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі по тексту - Відповідач, Покупець») укладено Договір про закупівлю товарів №1249/ДМТЗ-15 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві товари, зазначені в Специфікаціях до цього Договору (далі - Товар), а Покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент) Товару « 29.10.5 Автомобілі спеціальної призначеності» (Автомобіль спеціалізований аварійний на шасі МАЗ-4Э71Р2).

Згідно з п.1 Додатку №1 до Договору, Позивач зобов'язувався поставити « 29.10.5. Автомобілі спеціальної призначеності» (Автомобіль спеціалізований аварійний на шасі MA3-4371P2) у кількості одиниці на загальну суму 2 005 000,00 грн., (надалі іменуються - «Товар»), протягом 10 календарних днів, після повідомлення Покупця про готовність отримати Товар, а Відповідач зобов'язувався прийняти Товар, і оплатити суму договору протягом 30-ти календарних днів після передачі Товару.

На виконання Договору Позивач поставив та передав, а Відповідач отримав товар на загальну суму 2 005 000,00 грн., що підтверджується актом №1 приймання-передавання від 01.07.2016 року та видатковою накладною №22 від 01.07.2016 року (копія зазначеного акту та видаткової накладної міститься в матеріалах справи)

Відповідно п. 4.1. Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 22.10.2015 року) розрахунки за Товар за цим Договором здійснюються Покупцем у національній валюті України, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника за фактом постачання, протягом 30-ти календарних днів після передачі Товару, що оформляється шляхом підписання Сторонами відповідного Акта приймання-передавання Товару за кількістю та якістю. При розрахунках після 26.12.2016 р. Покупець зобов'язаний перерахувати еквівалент 95 249,40 доларів США (Дев'яносто п'ять тисяч двісті сорок дев'ять доларів США 40 центів) за курсом Національного банку України, встановленого на дату платежу».

Відповідачем частково оплачено вартість отриманого товару в розмірі 1 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученням: №2116636963 від 28.09.2016 року на суму 500 000,00 грн., №2116645035 від 06.10.2016 року на суму 500 000,00 грн.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 1 005 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Після порушення провадження у справі відповідачем частково оплачено вартість отриманого від позивача товару в розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №2116700351 від 24.11.2016 року на суму 100 000,00 грн., №2116705599 від 29.11.2016 року на суму 100 000,00 грн. З врахуванням вищевикладеного відповідач здійснив часткову оплату вартості отриманого від позивача товару в розмірі 1 200 000,00 грн., а вартість товару в розмірі 805 000,00 грн. залишена неоплаченою.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність відповідачу товар вартістю 2 005 000,00 грн. згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не в повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість з його оплати в розмірі 805 000,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, та відзив відповідача на позовну заяву, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 005 000,00 грн. (сума основної заборгованості), підлягають частковому задоволенню та з врахуванням часткової оплати в розмірі 200 000,00 грн. становлять 805 000,00 грн.

Відповідач припустився порушення зобов'язання щодо оплату продукції, а тому позивач, керуючись п. 7.10 Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять: 129 675,68 грн. - пені, 100 250,00 грн. - штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару.

Згідно з пунктом 7.10 Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 22.10.2015 року) у разі прострочення покупцем термінів оплати Товару, покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, діючої у відповідному періоді. Період нарахування пені за даним договором не обмеженим 6 місяцями, пеня нараховується протягом всього періоду прострочення. У разі прострочення Покупцем термінів оплати Товару більше 15 календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф в розмірі 5% від вартості несвоєчасно сплаченого Товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 129 675,68 грн. (пені) та 100 250,00 грн. (штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару), нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 12 743,04 грн. - 3% річних, 30 075,00 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора в частині стягнення з відповідача 12 743,04 грн. (3% річних) та 30 075,00 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, ПЛОЩА ІВАНА ФРАНКА, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, ВУЛИЦЯ КИЇВСЬКА, будинок 24; код ЄДРПОУ 37474578) 805 000 (вісімсот п'ять тисяч) грн. 00 коп. - суму основної заборгованості, 129 675 (сто двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 68 коп. - пені, 100 250 (сто тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. - штрафу у розмірі 5% вартості несвоєчасно сплаченого товару, 12 743 (дванадцять тисяч сімсот сорок три) грн. 04 коп. - 3% річних, 30 075 (тридцять тисяч сімдесят п'ять) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 16 166 (шістнадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 16 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 10.01.2017 року.