Рішення № 64196287, 18.01.2017, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 січня 2017 р. Справа № 903/1006/16за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Черкаси

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені ОСОБА_2, с.Радошин, Ковельського району, Волинської області

про стягнення 36 378 грн.,

Суддя Якушева І.О.,

при секретарі судового засідання Хомич О.В.

за участю представників:

від позивача:н/з,

від відповідача: н/з

Суть спору: позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 36378 грн. заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем мирової угоди від 12.04.2016р.

Ухвалою господарського суду від 29.12.2016р. було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.01.2017р., зобовязано відповідача подати суду обґрунтовані письмові пояснення на заявлений позов, докази на їх підтвердження.

Позивач 16.01.2017р. надіслав до суду заяву від 10.01.2017р., в якій повідомив про те, що прийняти участь в судовому засіданні не зможе, просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач в судове засідання 18.01.2017р. уповноваженого представника не направив, вимог ухвали суду від 29.12.2016р. щодо подачі суду обґрунтованих письмових пояснень на заявлений позов, доказів на їх підтвердження, не виконав.

Факт належного повідомлення відповідача про судовий розгляд справи підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301034604902, що міститься в матеріалах справи.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача, зважаючи на те, що відповідач належним чином був повідомлений про судовий розгляд, за наявними у справі матеріалами згідно з положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в:

ухвалою господарського суду Волинської області від 12.04.2016р. у справі №903/210/16 було затверджено мирову угоду, укладену між фізичною особою-субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 і сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю імені ОСОБА_2.

Саме таке найменуванням відповідача зазначено в тексті ухвали господарського суду від 12.04.2016р. та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Одночасно ухвалою суду від 12.04.2016р. припинено провадження у справі № 903/210/16.

Ухвала господарського суду від 12.04.2016р. у справі №903/210/16 не оскаржувалась, а відтак набрала законної сили 12.04.2016р.

Згідно з п.2 мирової угоди відповідач визнав суму заборгованості перед позивачем в розмірі 75000 грн.

Згідно з п.п.3, 4 мирової угоди відповідач зобовязався до 31.08.2016р. повернути позивачу помилково сплачені фізичною особою-субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 на підставі платіжного доручення №48 від 29.09.2015р. кошти в розмірі 75000 грн. та 1378 грн. сплаченого позивачем судового збору, а позивач відмовився від нарахованих сум інфляційних втрат та процентів річних.

26.12.2016 року позивач звернувся з позовною заявою до суду, в якій, посилаючись на невиконання відповідачем умов мирової угоди від 26.11.2007 року, просить стягнути з нього 36378 грн. залишку заборгованості.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі:

-укладається в процесі розгляду справи у господарському суді;

-укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством;

-підлягає затвердженню господарським судом;

-не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини;

-якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України від 02.06.2016р.№ 1404-VIII. "Про виконавче провадження", який набрав чинності з 05.10.2016р. (надалі Закон), передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.4. Закону у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, імя, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, імя та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк предявлення рішення до виконання.

Як розяснив Пленум Вищого господарського суду України в абзаці 7 пункту 7.9. постанови №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження"), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розяснено, що у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Ухвала господарського суду Волинської області від 12.04.2016р. у справі №903/210/16, якою затверджено укладену сторонами мирову угоду від 12.04.2016р., не має статусу виконавчого документу, оскільки не містить необхідних відомостей та реквізитів, передбачених статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Виходячи із змісту ст.ст. 54, 22 Господарського процесуального кодексу України під час подання позову до господарського суду позивачем визначаються в позовній заяві підстава та предмет позову. При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога до відповідача, а підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.

Як випливає із змісту позовної заяви, підставою позову є невиконання відповідачем умов мирової угоди від 12.04.2016р., а предметом - стягнення грошової суми у звязку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди.

У звязку з тим, що ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх реквізитів, зазначених у статті 4 Закону «Про виконавче провадження», то ця ухвала не має статусу виконавчого документа, а відтак позивач правомірно звернувся з позовом до суду.

З моменту затвердження мирової угоди зобовязання сторін за цивільно-правовим договором трансформуються в обовязок виконання судового рішення на умовах, затверджених мировою угодою.

У відповідності із частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Враховуючи, те що відповідач не виконав у повному обсязі зобовязання за мировою угодою, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 36378 грн. залишку заборгованості.

У звязку із задоволенням позову на відповідача на підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судові витрати по справі.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 11, 509, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 3, 4 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 44, 49, ст. ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені ОСОБА_2 (45074, Волинська обл., Ковельський район, село Радошин, ідентифікаційний код 03736782) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (18029, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 36378 грн., 1378 грн. витрат, повязаних з оплатою судового збору.

У відповідності із ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст.84 цього Кодексу.

СуддяІ. О. Якушева