Ухвала суду № 64194892, 17.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором № ІКСАSHSG.116759.001 від 01.04.2013 в розмірі 68 309,61 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07.11.2016 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» 68 309,61 грн. - заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії і пені за кредитним договором № ІКСАSHSG.116759.001 від 01.04.2013 та 1 378 грн. - судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що відсутні докази на підтвердження дійсності розрахунку здійсненого позивачем. Зазначила про необхідність застосування строків позовної давності щодо пені за вказаним кредитним договором.

Справа № 754/7185/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/1611/2017 /2016 Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження при розгляді справи.

З таким висновком судупогоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2013 між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір ІКСАSHSG.116759.001, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 20 000 грн. терміном користування до 31.03.2016, процентна ставка 0,001%, комісія за надання фінансового інструменту в розмірі 3% від суми кредиту у день укладення кредитного договору та комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3% від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати (а. с. 16-17). Банк виконав свої зобов'язання, надавши кредитні кошти (а. с. 20). 10.12.2015 ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» направляло на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором (а. с. 21-22), яка відповідачем виконана не була. ОСОБА_2 належним чином умови кредитного договору не виконує, у зв'язку з чим станом на 28.04.2016 виникла заборгованість у розмірі 68 309,61 грн., яка складається з: простроченої заборгованості по тілу кредиту 14 091,24 грн.; прострочена заборгованість за процентами 5 793,20 грн.; прострочена заборгованість по комісії 14 400 грн. та пеня 34 025,17 грн. відповідно до розрахунку заборгованості (а. с. 4-15).

Враховуючи вищевикладене, ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» звернулося із відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 6 , 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відповідач, який добровільно погодився на умови кредитного договору повинен їх виконувати.

Матеріали справи свідчать, що відповідач всупереч умов вищевказаного кредитного договору, свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на28.04.2016 виникла заборгованість у розмірі 68 309,61 грн., яка складається з: простроченої заборгованості по тілу кредиту 14 091,24 грн.; прострочена заборгованість за процентами 5 793,20 грн.; прострочена заборгованість по комісії 14 400 грн. та пеня 34 025,17 грн. відповідно до розрахунку заборгованості.

Таким чином, у відповідача перед Банком виникли зобов'язання щодо повернення заборгованості за вказаним кредитом.

Відповідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст.1054 ЦК Україниу разі порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, кредитодавець має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.1. Кредитного договору, за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом Банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі 36% річних за кожний день прострочення. За порушення строків сплати процентів за користування кредитом Банк має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення заборгованості за кожен день прострочення.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що в суді першої інстанції було встановлено, що відповідач свої обов'язки за вищезгаданим кредитним договором не виконує, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором правильними.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що відсутні докази на підтвердження дійсності розрахунку наданих Банком . Та посилається на те, що суд першої інстанції не застосував строків позовної давності щодо заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування строків позовної давності, на думку колегії суддів є безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 4, 5ст. 267 ЦК Українисплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Так, згідно з положеннями ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Матеріали справи не містять відповідної заяви відповідача про застосування строків позовної давності, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості дослідження даного питання та застосування.

Посилання в апеляційній скарзі на невірний розрахунок заборгованості наданий позивачем, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надано свого розрахунку на спростування доказів наданих позивачем .

Матеріали справи свідчать про те, що з липня 2016 року відповідач була обізнана про розгляд вищезгаданої справи, але до Банку з вимогою про звірку вищезгаданої заборгованості не зверталась, що на думку колегії суддів свідчить про її згоду з наведеною в позові сумою заборгованості.

За наведених обставин вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк