Ухвала суду № 64194061, 18.01.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/3197/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

18 січня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., ДЖУГИ С.Д.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Хустського районного суду від 9 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

21.08.2015 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. Сторони 17.05.1997 уклали шлюб і перебували в ньому до 16.06.2015, коли шлюб було розірвано ухваленим цього дня рішенням Хустського районного суду, неповнолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишено при матері. Під час шлюбу відповідач 18.01.2008 купив квартиру АДРЕСА_1, що була зареєстрована за ним на праві власності, сім'єю був придбаний також легковий автомобіль марки «Mitsubishi Lancer 1.5», року випуску 1989, д/н НОМЕР_1. За приписами, зокрема, ст.ст. 60, 69, 70 СК України, ст. 325 ЦК України, придбане подружжям майно є його спільною сумісною власністю із презумпцією рівності часток у разі поділу майна, проте, може мати місце відступ від принципу рівності часток подружжя у майні за наявності для того істотних підстав, таких, як, наприклад, проживання дітей із одним із подружжя.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що діти після розірвання шлюбу між сторонами перебувають на вихованні та повному утриманні матері, ОСОБА_1 просила спільно набуте сторонами майно поділити наступним чином: визнати за позивачем право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, а за відповідачем визнати право власності на 1/4 частину цієї квартири та право власності на легковий автомобіль марки «Mitsubishi Lancer 1.5», року випуску 1989, легковий седан - В, д/н НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Заочним рішенням Хустського районного суду від 09.02.2016 позов задоволено, спільно набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно поділено наступним чином: визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та право власності на легковий автомобіль марки «Mitsubishi Lancer 1.5», року випуску 1989, легковий седан - В, д/н НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243,60 грн у рахунок відшкодування витрати по оплаті судового збору.

ТОВ «Кредитні ініціативи» у порядку ст. 292 ч. 1 ЦПК України як особа, яка не брала участі у справі, в якій суд вирішив питання про її права та обов'язки, заочне рішення суду оскаржило як незаконне та необґрунтоване. Доводи скарги зводяться до наступного.

Квартира, яка була предметом поділу, перебуває в іпотеці, що нею забезпечено виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 18.01.2008 № 02-08/35-Ф, укладеним із ЗАТ «Промінвестбанк», правонаступником якого є ТОВ «Кредитні ініціативи». Рішенням Хустського районного суду від 21.08.2013 на цей предмет іпотеки звернено стягнення, 10.10.2013 видано виконавчий лист, борг наразі не сплачено. Поділ майна подружжя унеможливлює виконання рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконавчий документ не враховує цих змін у складі боржників та у складі наявного у боржника ОСОБА_2 майна. При поділі майна не було враховано, що спірну квартиру було придбано за рахунок кредитних коштів, суд не з'ясував наявності боргових зобов'язань, що виникли за кредитним договором, укладеним в інтересах подружжя, та не вирішив питання про розподіл боргів подружжя при поділі їх майна, хоча б такі вимоги і не були заявлені. За обставинами справи та з урахуванням вимог закону, обов'язок погашення боргу за кредитним договором покладається на обидві сторони спору пропорційно до їх часток у майні після його розподілу. Позивач, пред'являючи даний позов замовчав ці істотні факти і обставини, хоча був обізнаний із ними або мав можливість з'ясувати питання про борги відповідача. Суд першої інстанції не застосував норми закону щодо порядку виконання договірних зобов'язань.

Внаслідок наведеного, суд ухвалив незаконне рішення, яке ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати та ухвалити нове рішення про розподіл боргу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 302613,13 грн, що його слід розділити пропорційно встановленій судом частці у спірному майні, а саме: за ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 226959,85 грн, що пропорційно частці 3/4, а за ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 75653,28 грн, що пропорційно частці, як зазначено у скарзі, 1/3 іпотечного майна.

Заявою від 11.07.2016 ТОВ «Кредитні ініціативи» змінило прохальну частину скарги, відповідно до чого просило апеляційний суд визнати за ОСОБА_1 боргові зобов'язання, що виникли по кредитному договору № 02-08/35-Ф, які погашаються в межах ринкової вартості 3/4 частки трикімнатної квартири загальною площею 72,1 кв. м, житловою площею 51,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, проведеною на підставі оцінки майна в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» або продажу кредитором у позасудовому порядку.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін апеляційний суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає цивільну справу в межах вимог, заявлених позивачем, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Суди ані першої, ані апеляційної інстанцій не вправі виходити за межі позовних вимог, приймати рішення із питання, що не є предметом позову, апеляційний суд не вправі вирішувати вимогу, яка не була заявлена та не була предметом доказування і розгляду в суді першої інстанції.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 17.05.1997 перебували в шлюбі, який заочним рішення Хустського районного суду від 16.06.2015, що набрало законної сили 26.06.2015, шлюб був розірваний, дітей сторін ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено при матері, з батька стягнуто аліменти на їх утримання (а.с. 7, 8, 11-12).

За договором купівлі-продажу від 18.01.2008, посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король Н.І. за реєстровим № 145, ОСОБА_2 купив у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 за 280000,00 грн, сплата продавцю 250000,00 грн з яких передбачалася за рахунок залучення кредитних коштів, що мали бути надані філією «Відділення Промінвестбанку в м. Чоп» протягом 15 банківських днів з дня укладання договору (а.с. 9). Право власності на квартиру на підставі указаного договору було зареєстровано за ОСОБА_2 18.01.2008 (а.с. 10).

Судом першої інстанції було встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі окрім вищезгаданої квартири був придбаний і легковий автомобіль марки «Mitsubishi Lancer 1.5», року випуску 1989, легковий седан - В, д/н НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.

Ці факти і обставини ніким, в т.ч., ТОВ «Кредитні ініціативи», не заперечуються, останнє, оскарживши рішення суду, ставить питання лише в контексті кредитних зобов'язань, пов'язаних із придбанням подружжям квартири і не наводить по суті жодних доводів та не ставить вимог, які б пов'язувалися із вирішенням судом першої інстанції спору в частині визначення у складі майна, що належить до спільної сумісної власності подружжя, прав на автомобіль. Тобто, апеляційна скарга не стосується рішення суду в частині визнання права власності на автомобіль, внаслідок чого для перевірки за скаргою відповідних обставин і рішення суду в цій частині підстав немає.

З доданої до апеляційної скарги копії заочного рішення Хустського районного суду від 21.08.2013 у справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» як правонаступника ПАТ «Промінвестбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки випливає, що квартира, про яку йдеться, перебуває в іпотеці за договором від 18.01.2008 № 09-08/44, укладеним на забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань на кредитним договором від 18.01.2008 № 02-08/35-Ф (а.с. 45-46). Рішенням суду звернено стягнення на цей предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у рахунок погашення боргу ОСОБА_2 за кредитним договором у розмірі 302613,13 грн. Судом 10.10.2013 за указаним рішенням видано виконавчий лист (а.с. 48).

У силу норм закону щодо виникнення цивільних прав і обов'язків, набуття подружжям під час перебування в шлюбі майна у спільну сумісну власність, зокрема, на підставі договору, із презумпцією рівності їх часток і, водночас, можливості відступу від загального правила про рівність часток при поділі майна за наявності для того підстав (ст.ст. 11, 20, 202, 316-319, 321, 328, ст. 355 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 368, 369, 386, 509, 626, 655 ЦК України, ст. 60, 61, 63, 66, 68, 70, 71 СК України, тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), квартира АДРЕСА_1 була придбана у спільну сумісну власність подружжя незалежно від того, що договір купівлі-продажу було укладено, а право власності на квартиру було зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 Отримання кредиту одним із подружжя для придбання житла, передача на забезпечення відповідних зобов'язань нерухомого майна в іпотеку здійснювалися за спільною згодою подружжя, тому договори, що укладені в інтересах сім'ї одним з подружжя, відповідно до ст. 61 ч. 3, ст. 65 ч. 4 СК України створюють обов'язки для другого з подружжя.

Заміна боржника у зобов'язанні іншою особою допускається лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України). Поряд із цим, співвласники майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, не можуть бути позбавлені права на його поділ між собою шляхом визначення ідеальних часток у праві власності на майно. Відповідно до наведених норм та за змістом ст. 8 СК України, ст. 8, ст. 355 ч.ч. 2, 4, ст. 356, ст. 372 ч.ч. 1-3 ЦК України, з урахуванням меж заявлених вимог у майні колишнього подружжя можуть бути визначені їх ідеальні частки, у такому разі право спільної сумісної власності на майно припиняється. Перебування майна, в якому відповідно до закону визначаються ідеальні частки, в іпотеці, не може бути визнано перешкодою для реалізації та захисту майнових прав подружжя, передбачених законом. Слід також мати на увазі, що з огляду на положення ст. 61 ч. 3, ст. 65 ч. 4 СК України, ст. 369 ч. 2, ст. 572, ст. 575 ч. 1, ст. 578 ЦК України, ст.ст. 1, 6, 27 Закону України «Про заставу», ст.ст. 1, 6, 23 Закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників, при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, чинність іпотеки зберігається, це стосується і придбання, зміни ідеальної частки в такому майні. Тож повної заміни боржника у зобов'язанні за обставин, установлених в справі, відповідно до ст. 520 ЦК України немає.

Як випливає з правової позиції ТОВ «Кредитні ініціативи» (кредитора-іпотекодержателя), він по суті не заперечує проти поділу майна, проти визначення ідеальних часток у праві власності на нього як таких. Вимоги апеляційної скарги підтверджують фактичну згоду Товариства на визначення ідеальних часток у праві власності на предмет іпотеки та зводяться до необхідності визначення розміру боргу передусім ОСОБА_1 у зв'язку з поділом майна та відповідно до такого поділу. Отже, в частині можливості поділу майна шляхом визначення ідеальних часток у праві власності на нього рішення суду першої інстанції не заперечується по суті і відповідних доводів апеляція не містить.

Вирішення ж апеляції виходячи з інших (основних по суті) доводів, що пов'язуються із виникненням у ОСОБА_1 обов'язків перед кредитором-іпотекодержателем внаслідок набуття нею права власності на частку в предметі іпотеки, не лежить у площині вирішення питання про поділ майна подружжя, що було предметом позову і судового розгляду. Питання, поставлені Товариством у апеляційній скарзі, зокрема, в її прохальній частині, знаходяться за межами предмету судового розгляду в даній справі. При цьому, виходячи положень закону та відповідних правових позицій, висловлених Верховним Судом України щодо спірних правовідносин, про чинність іпотеки при переході прав на відповідний майновий об'єкт, про виникнення у подружжя спільних зобов'язань за договором, укладеним в інтересах сім'ї та ін. кредитор-іпотекодержатель не позбавлений права установленим порядком діяти на захист своїх майнових прав, пред'являти вимоги, вирішувати питання, пов'язані з визначенням розміру зобов'язань боржників за кредитним договором, з порядком і способом виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, зі стягненням боргу тощо.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги. Поділ і визначення боргових зобов'язань не були предметом позову, відповідні вимоги особи, яка подала апеляцію, не можуть вирішуватися по суті на стадії апеляційного розгляду справи, водночас правова позиція цієї особи та фактичні обставини вказують на те, що майнові права кредитора-іпотекодержателя наразі забезпечені та можуть бути реалізовані у спосіб, який не потребує скасування рішення суду першої інстанції.

Відтак, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляцію слід відхилити, судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, заочне рішення Хустського районного суду від 9 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді