Рішення № 64190857, 18.01.2017, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4075/15-ц

Провадження № 2/750/112/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого - судді Литвиненко І.В.,

за участю секретаря Юрченко І. В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Габріель" про зміну договору найму житлового приміщення, за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про вселення її та неповнолітнього сина в житлове приміщення і усунення перешкод у користуванні квартирою та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа - орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради

в с т а н о в и в:

21.04.2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом в своїх інтересах до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Габріель» про зміну договору найму квартири АДРЕСА_1, зобов'язання ТОВ «Габріель» укласти з позивачем окремий договір найму жилого приміщення та відкрити на її ім'я окремий особовий рахунок на житлову кімнату площею 17,4 кв. м в квартирі АДРЕСА_2, виділивши цю кімнату в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, коридор площею 2,1 кв. м, хол площею 7.8 кв.м, коридор 2,8 кв.м, ванну площею 3,5 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв. м, кухню площею 8,7 кв. м, лоджію площею 1,9 залишити в загальному користуванні. 27.04.2015 року ОСОБА_3 звернулась із позовом про вселення її та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартиру АДРЕСА_3, усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням: зобов'язати ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_3 та сину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати в квартирі АДРЕСА_9 та користуватись жилими та допоміжними приміщеннями, не перешкоджати будь-яким іншим чином володіти квартирою за призначенням, також просила зобов'язати ОСОБА_5 передати ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_10 та вхідних дверей до передквартирного тамбура. Позовні вимоги мотивувала тим, що ця квартира надавалась на сім'ю із трьох осіб, позивач, відповідач та їх син були зареєстровані в ній, шлюб між сторонами розірваний 27.03.2015 року, відповідач відмовляється надати згоду на укладання з позивачем окремого договору найму житлового приміщення, тому вона була змушена звернутись до суду за захистом. Крім того в обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідач шляхом обману в листопаді 2014 року забрав у неї ключі від спірної квартири, ОСОБА_5 відвідував позивача і дитину 1 раз на місяць та привозив гроші на лікування. 28 лютого 2015 року ОСОБА_5 повідомив про подачу позову про розірвання шлюбу та відмовив їй у поверненні ключів від квартири, повідомив, що змінив замки і до житла позивача і сина більше не пустить. 13.03.2015 року та 08.04.2015 року відповідач двері не відчинив, перешкоджав у доступі до квартири, а спірна квартира являється єдиним місцем постійного проживання та реєстрації.

ОСОБА_5 06.05.2015 року звернувся із позовом до ОСОБА_3 про визнання особи, такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_11 оскільки вона не проживає в ній з червня 2014 року, уточнив підставу позову (а.с. 2, 245 т. 2), та в обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 вибула на постійне місце проживання до м. Києва, де вона працює, проживає та має нерухомість, отримує кореспонденцію, у зв'язку із нетривалою працездатністю оформлювала документи на своє ім'я, звернулась із заявою до Дарницького районного суду м. Києва про встановлення факту постійного проживання в м. Києві, отримує аліменти в м. Києві, а отже він вважає, що ОСОБА_3 втратила право користування спірним житловим приміщенням в силу ч. 2 ст. 107 ЖК УРСР.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.06.2015 року позовну заяву ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Габріель» про зміну договору найму житлового приміщення об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про вселення її та неповнолітнього сина в житлове приміщення і усунення перешкод у користуванні квартирою та з позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Габріель" про зміну договору найму житлового приміщення, за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про вселення її та неповнолітнього сина в житлове приміщення і усунення перешкод у користуванні квартирою було відмовлено. Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, задоволений. Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_12 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 243 грн. 60 коп. на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 03.12.2015 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2016 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 03 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Повертаючи справу на новий розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зауважив, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, а саме: не з'ясував питання про те, якими доказами підтверджується факт добровільного вибуття позивача із вказаної квартири, крім того зазначено, що суд не звернув достатньої уваги на ту обставину, що у квартирі залишився зареєстрованим спільний син сторін, який після розірвання шлюбу залишився проживати з матір'ю та має право користування спірною квартирою. У зв'язку із цим суд не з'ясував питання про те, яким чином на теперішній час буде реалізовано право дитини на користування спірною квартирою, враховуючи, що мати дитини на підставі рішення суду втратила таке право, отже, чи не призведе таке рішення до порушення прав дитини.

ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 просили відмовити.

Представник ОСОБА_5 просив задовольнити позовні вимоги свого довірителя, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 просив відмовити.

Представник відповідача ТОВ «Габріель» просив розглянути справу у їх відсутність, у заяві від 16.01.2017 року зазначено, що при вирішенні справи, він покладається на розсуд суду.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради просив розглянути справу без їх участі, при розгляді справи просила врахувати інтереси дитини.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова 27.03.2015 року розірваний шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, зареєстрований 16.07.2005 року(а.с. 5-6 т. 1). Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7 т. 1).

04.11.2009 року ОСОБА_5 виконавчим комітетом Чернігівської міської ради був виданий ордер № 31 на квартиру АДРЕСА_4 на склад сім'ї з трьох осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_4 (син), що підтверджується копією цього ордеру (а.с.8 т.1).

Відповідно до копії особового рахунку та довідок ТОВ «Габріель» № 239 від 08.04.2015 року та № 17 від 17.01.2017 року в квартирі АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Квартира АДРЕСА_4 має загальну площу 71,4 кв.м., житлову 34,5 кв.м. і складається з двох ізольованих жилих кімнат площею 17,1 та 17,4 кв.м. Із кімнати 17,1 кв.м є вихід на лоджію 1,9 кв.м (а.с.11-13, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 193 від 20.08.2012 року спірній квартирі було надано статус житлової та закріплено за зареєстрованим і проживаючим у ній ОСОБА_5, сім'я з трьох осіб (він, дружина, син) (а.с. 155, т.1)

В довідці від 23.06.2015 року (а.с. 156, т. 1) вказано , що ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 зареєстровані в АДРЕСА_13, з 27.03.2015 року вони тимчасово проживають за адресою: АДРЕСА_14 без реєстрації. На час видачі довідки, ОСОБА_3 та син сторін проживали за цією адресою 8 місяців та 22 дні, факт проживання за цією адресою з 01 жовтня 2014 року визнаний позивачем, тому зазначення в цій довідці про їх проживання в цій квартирі з 27.03.2015 року суперечить поясненням самого позивача, а також показанням свідків зі сторони позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а тому суд не бере до уваги цю довідку.

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_15 є ОСОБА_3 (а.с. 43, том 1).

Відповідно до інформації Київського МБТІ від 24.06.2015 року, що квартира АДРЕСА_6, зареєстрована за ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в рівних частинах (а.с.228 т. 1)

З консультативних висновків медичних закладів у м. Києві вбачається, що сину сторін ОСОБА_4 надавались консультації спеціалістів з приводу захворювання, проте він не перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні «Охматдит» чи дитячій поліклініці Інституту ПАГ, він періодично здавав аналізи, йому надавались консультації 1 раз на місяць, саме консультативні висновки та результати аналізів (а.с.79-81, 134-137, т 1) спростовують твердження позивача про те, що проживання в м. Києві було зумовлено необхідністю лікування дитини, оскільки судом не встановлено фактів, які перешкоджали повертатись позивачу разом із сином до місця реєстрації після надання відповідних консультацій, жодного висновку чи медичної рекомендації щодо необхідності проживання у місті Києві ( за місцем надання консультацій) дитини у період з 01.10.2014 року по 23.04.2015 року суду не надано, лише рекомендовано дитині було отримання повторної консультації через місяць, також суд враховує той факт, що згідно із консультативним висновком інституту ПАГ АМН Україна, консультації надавались ОСОБА_4 з 24.12.2013 року (а.с. 78), а проживати до АДРЕСА_16 ОСОБА_3 разом із сином переїхала наприкінці вересня (28-29 за твердженням позивача) 2014 року.

Згідно із актом від 28 березня 2015 року, ОСОБА_3 не проживала за адресою: АДРЕСА_17 з червня 2014 року (а.с. 96 т. 1), також в акті зазначено, що при візуальному огляді квартири, особистих речей не виявлено. Однак суд не приймає до уваги вказаний акт в частині не проживання позивача в спірній квартирі саме з червня 2014 року, оскільки такі відомості спростовуються виписками з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_4 (а.с. 131,132 Т. 1), за якими він перебував на стаціонарному лікуванні з 02.09.2014 року по 18.09.2014 року та з 19.09.2014 року по 26.09.2014 року, за показаннями свідка ОСОБА_10 з дитиною під час лікування в лікарні перебувала мати дитини, а відомості про те, що з червня 2014 року по 26.09.2014 року ОСОБА_3 без поважних причин не проживала в спірній квартирі не відповідають дійсності, оскільки встановлено, що в липні 2014 року вона була на сімейному святі - дні народженні свого чоловіка, яке проходило у ОСОБА_10 та нею цей факт був підтверджений, а в період з 02.09.2014 року по 26.09.2014 року вона перебувала із дитиною, яка знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЛПЗ «Чернігівська обласна дитяча лікарня», що підтверджується також довідками лікаря ОСОБА_11 (а.с. 246, 247 т.2). Обласним позаштатним дитячим гастроентерологом було надане направлення в НОІ «Охматдит» АМН України для до обстеження, уточнення діагнозу та корекції лікування, дата направлення у довідці відсутня (а.с. 133 т. 1).

ОСОБА_3 було подано висновок експертного дослідження від 06.01.2017 року № 19/0-3/03од щодо аудіо запису побутової розмови, що відбулася 28.02.2016 року, яка відбулася між ОСОБА_3 (особа 2) та ще трьома особами: ОСОБА_7 (особа 1), ОСОБА_5 (особа 3) та ОСОБА_6 (особа 5), той факт, що така розмова мала місце 28.02.2015 року підтвердили також в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а також факт прибуття за даною адресою відповідача 28.02.2015 року підтверджується відеозаписом з камер спостереження у під'їзді за адресою: АДРЕСА_18 (а.с. 260). Згідно із висновком було надано поособовий письмовий запис бесіди, згідно із якою, ОСОБА_5 повідомив про те, що миритись він не збирається (а.с. 19 зворотня сторона), що свідчить про той факт, що між сторонами мали місце суперечності. Також в даному письмовому доказі зазначено про те, що ОСОБА_3 визнає той факт, що вона фактично не проживає за місцем реєстрації разом з відповідачем, ні вона, ні дитина (а.с. 19 т. 3 зворотня сторона), також у цій розмові позивач та ОСОБА_6 наголошували на тому, що про розірвання шлюбу не могли повідомляти за місцем реєстрації, та повідомляли, що позивач не могла здогадатись про час судового засідання, оскільки разом сторони не проживають (а.с. 20 т. 3), також з'ясовувались питання: коли відбудеться судове засідання з приводу розлучення сторін, при цьому, ОСОБА_3 в розмові визнала той факт, що ОСОБА_5 попередив про розлучення, коли подав документи (а.с. 26 т. 3) та зауважила, що цю тему попередньо з нею він не обговорював. Як випливає з рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.03.2015 року, із позовом про розлучення ОСОБА_5 звернувся 08.01.2015 року. Крім того сторони вирішували питання щодо розподілу майна, утримання дитини та спілкування батька з сином, надання дозволу на виїзд дитини за кордон, однак питання проживання свого та сина в спірній квартирі ОСОБА_3 та питання щодо відсутності у позивача ключів не піднімала, не просила повернути їх, заперечень з приводу привезення сезонних речей не висловлювала (а.с. 18-28 т. 3).

Свідок ОСОБА_6, яка є мамою ОСОБА_3, пояснила, що у вересні 2014 року її онуку надали направлення в «Охматдит», свідок возила на своєму автомобілі своїх доньку та онука по лікарях, в листопаді її зять попросив ключі від тамбуру та квартири для проведення ремонту, про розлучення свідок дізналась 28.02.2015 року, відбулась розмова, приїздили в спірну квартиру 13 березня та 04 квітня, в липні попали в тамбур, розмовляли із сусідами, 28.02.2015 року відповідач повідомив, що розлучається і квартира його, ключів не віддав, він привозив по 1500 грн дочці, підтвердила те, що надано роздруківку саме розмови 28.02.2015 оку, де вона - особа 5, а відповідач - особа 3, також на запитання представника відповідача, повідомила про те, що два рази вони не попали до квартири, відповідачу не телефонували, щоб повідомити про прибуття ОСОБА_3 до спірної квартири, оскільки не мали часу, в машині була спортивна сумка, в лютому відповідач привіз сезонні речі дитини та позивача, дочка працевлаштувалась, коли відповідач перестав присилати кошти, спочатку в «Есел -Гарант», а потім в «Веселинку», в 2015 році її онук ходив до школи майбутнього першокласника в м. Києві, а на даний час ходить в перший клас школи № 309 м. Києва.

Свідок ОСОБА_7, який є батьком ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_5 привіз дружину та сина в м. Києва, з метою лікування сина ОСОБА_12, в листопаді він приїздив, повідомив, що буде робити ремонт і поїхав, 28.02.2015 року ОСОБА_5 повідомив, що прийняв рішення про розлучення і в квартиру він її не пустить, а ключі не віддасть, речі він привіз сезонні. Також повідомив, що роздруківку аудіозапису він оглядав, така розмова мала місце та відбувалась між ним - особа 1, відповідач - особа 3, його дочкою та жінкою. Після 28.02.2015 року, дочка працевлаштувалась, також свідок зазначив, що ОСОБА_3, як приїхала, проживала по АДРЕСА_19, а з літа по АДРЕСА_20 Його онук ОСОБА_4 відвідував школу майбутнього першокласника, а зараз навчається в школі № 309 м. Києва. Також повідомив, що відповідачу донька віддала ключі на його прохання.

Суд критично ставиться до показань цих свідків в частині того, що ключі позивач взагалі віддавала відповідачу, а також в тій частині, що при розмові 28.02.2015 року дочка вимагала повернути їй ключі, оскільки вони не узгоджуються із письмовим доказом, який наданий самим позивачем - експертним дослідженням від 06.01.2017 року № 19/0-3/03од щодо аудіо запису побутової розмови, що відбулася 28.02.2016 року, із тексту роздруківки якої вбачається, що позивач не згадувала, ані про ключі, ані про свій намір проживання в м. Чернігові в спірній квартирі, відповідач не повідомляв про свій намір не пускати до квартири позивача, крім того батьки позивача є заінтересованим особами у розгляді даної справи, оскільки справа стосується прав їх доньки та у них склалися напружені відносини з колишнім зятем, як вбачається із вказаного письмового доказу.

Свідок ОСОБА_13 повідомила, що їй відомо, що ОСОБА_3 приїхала у м. Київ з метою лікування дитини, вона почала працювати навесні 2015 року, спочатку проживала по АДРЕСА_21, а на даний час по АДРЕСА_22, син позивача навчається в школі № 309 в м. Києві, до цього він відвідував школу майбутнього першокласника, відповідача вона бачила в березні 2015 року з подарунком для сина.

Свідок ОСОБА_14, яка є сестрою відповідача повідомила, що позивач мала бажання проживати в м. Києві, шукала роботу для себе, в жовтні - листопаді 2014 року вона сказала, що віддасть маленькі речі ОСОБА_4, чоловік свідка приїхав до позивача, однак вона його не впустила в квартиру, і віддала всі речі, які дарували батьки її та відповідача, також свідок зазначила, що брат їй повідомляв, що в грудні 2014 року його дружина сказала, що знайшла роботу і залишиться в м. Києві. Також свідок проаналізувала, чому на її думку розпався шлюб її брата та невістки, однак суд не бере їх до уваги, оскільки в цій частині вони не мають значення для справи.

Свідок ОСОБА_15 повідомив, що був присутнім при складанні акту щодо не проживання позивача у квартирі АДРЕСА_7 а, та не бачив речей та іграшок дитини та жіночих речей, шафу йому не показували, повідомив, що бачив ОСОБА_3 напередодні чи після судового засідання, вона спитала, чи свідок її пам'ятає, він відповів, що пам'ятає. Суд не бере до уваги показання свідка в частині непроживання ОСОБА_3 з червня 2014 року, оскільки в цій частині показання свідка суперечать матеріалам справи, а також враховуючи, що в той час він був військовозобов'язаним та міг не бачити вдень позивача та її дитину, у зв'язку із перебуванням на службі.

Свідок ОСОБА_16 повідомив, що восени 2014 року він приїздив підтримати друга - ОСОБА_5 до нього додому, у нього була складна сімейна ситуація, його дружини та дитини там не було, ні одежі, ні іграшок, в гостинній кімнаті були покращення, однак свідок не повідомив, коли такі покращення відбулись, також свідок повідомив, що лише спілкувались з приводу заміни плитки зі своїм другом, а про таке кардинальне рішення, як розлучення з дружиною, відповідач йому не повідомляв.

Свідок ОСОБА_10 повідомила про те, що ОСОБА_17 виїхала до м. Києва, бо не захотіла продовжувати проживати в м. Чернігові, також повідомила про те, що вона була присутньою на дні народженні чоловіка в липні 2014 року, який організувала свідок для відповідача, восени 2014 року ОСОБА_3 поїхала до м. Києва, ОСОБА_5 повідомляв свідка про те, що пропонував їй повернутись, але вона відмовилась, після чого він подав на розлучення та на прохання позивача відповідач вивіз її речі.

Як вбачається із відеозапису з камер спостереження у під'їзді за адресою: АДРЕСА_18 (а.с. 260), відповідач 28.02.2015 року о 13.-43 години привіз за адресою проживання позивача 2 сумки та три пакети, як повідомили свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 частину речей позивач привезла з собою, згодом відповідач привіз сезонні речі дочки та онука, також суд бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_10, яка повідомила, що ці речі привезені на прохання позивача, що також підтверджується поособовий письмовим записом бесіди сторін та батьків позивача, в якому жодним чином ОСОБА_3 не висловлює заперечення проти цього. 23.03.2015 року, як вбачається і відеозапису (а.с. 260) був привезений велосипед та продукти в пакеті.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 16.12.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року скасоване в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_10, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_10, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики від 29.06.2011 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, також скасоване в частині визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частину депозитного вкладу за договором № 772574/2014, який знаходиться у ПАТ "Ві Ей Бі Банк" на ім'я ОСОБА_5 та відмовлено у задоволенні вказаної частини позовних вимог ОСОБА_3, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року скасоване також в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 160 900 грн. компенсації частини вартості автомобіля Hyundai i30, д.р.н. НОМЕР_2 відмовлено у задоволенні вказаної частини позовних вимог ОСОБА_3. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2016 року залишено без змін. У вказаному рішенні відсутні посилання на місцезнаходження поділеного спірного рухомого майна подружжя, крім того, для вирішення спірних правовідносин цей факт не має значення, оскільки для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі ст.. 107 ЖК України, необхідно встановити факт вибуття особи на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або іншого житлового приміщення, а перевезення всіх речей особи або їх частини, може бути одним із доказів, але не виключним, тим більше у вказаному рішенні йде мова про речі, спір щодо права власності на які та їх поділ розглядався в суді.

ОСОБА_3 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту постійного проживання у м. Києві17 червня 2016 року, в якій просила встановити факт свого проживання разом із своїм неповнолітнім сином ОСОБА_4 у місті Києві з 27.03.2015 року, в тому числі з 20 липня 2015 року і до теперішнього часу за адресою: АДРЕСА_23 (а.с. 186-191 т. 2). Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі за цією заявою. Із позовом про зміну договору найму квартири та усунення перешкод в користуванні квартирою звернулась 21 та 24 квітня 2015 року, тобто через місяць вже після того, як за твердженням самої ОСОБА_3 вона стала постійно проживати в м. Києві, крім того вона вказує, що саме проживає в м. Києві, а не перебуває на лікуванні із дитиною.

Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно зі ст. 107 ЖК УРСР наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Згідно із роз'ясненнями, що містяться у п. п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Згідно зі ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК УРСР.

Отже судом встановлено, що ОСОБА_3, вибувши добровільно до м. Києва з початку жовтня 2014 року проживала в АДРЕСА_24, власником якої є її батько, а на початку літа вселилася в квартиру АДРЕСА_6, співвласником якої вона є та повертатись для проживання за місцем реєстрації не мала наміру, в неї були лише майнові претензії щодо цієї квартири, а не житлові. Цей факт підтверджений показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6, ОСОБА_10, частково підтверджується копією заяви про встановлення факту, яка була подана нею до Дарницького районного суду м. Чернігова, де сама позивач стверджує, що з 27.03.2015 року вона проживає постійно в м. Києві, поособовим письмовим записом бесіди, що відбулася 28.02.2016 року, відтвореним згідно із висновком експертного дослідження від 06.01.2017 року № 19/0-3/03од, в якому вона підтвердила, що не проживає разом з відповідачем та фактично не проживає за місцем реєстрації. Також судом встановлено, що приїзд до міста Києва на проживання не був обумовлений необхідністю лікування дитини сторін, це підтверджується консультаційними висновками лікарні «Охматдит» чи дитячій поліклініці Інституту ПАГ та відсутністю документації про стаціонарне лікування.

ОСОБА_3, як власник квартири АДРЕСА_15, отримувала поштову кореспонденцію за цією адресою (а.с. 37, 49, 53, 57, 82-83, 163, 166), що також підтверджує факт вибуття позивача на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.

ОСОБА_3 не отримувала кореспонденції за місцем своєї реєстрації з відміткою пошти, що адресат не проживає (а.с.168, 215-217).

ОСОБА_3 працювала з 02.03.2015 року в ТОВ «СЛ - Гарант», як вона зазначила, влаштувалася на роботу у березні 2015 року, про що повідомила сама позивач, а також цей факт підтверджується листком непрацездатності черії АГЧ № 806908 виданий КНП «Цент ПМСД Печерського району» (а.с.208), на даний час, за показаннями свідка ОСОБА_12 вона працює в ТОВ «Веселинка».

Довідка управління освіти Чернігівської міської ради від 29.05.2015 року про те, що ОСОБА_4 перебуває в електронній черзі для зарахування дитини в Чернігівський дошкільний навчальний заклад №4 не свідчить про намір ОСОБА_3, влаштування дитини до цього ДНЗ, а також з огляду на те, що він відвідував школу майбутнього першокласника в 2015 році в м. Києві, а зараз відвідує школу № 309 м. Києва.

Вищезазначені докази дають підстави суду для визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_12 Її житлові права не будуть порушені, оскільки вона має інше постійне місце проживання на даний час - АДРЕСА_25, крім того вона є співвласницею цієї квартири, також їй належить на праві власності квартира АДРЕСА_26

Визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_27 не впливає на права малолітнього ОСОБА_4, оскільки, право користування житловим приміщенням за цією адресою у ОСОБА_4 є похідним від його батька - ОСОБА_5

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Отже ОСОБА_4 має право користування спірним приміщенням, оскільки він є сином наймача житлового приміщення та з 14 років набуває право самостійно визначати своє місце проживання за місцем проживання батька або матері.

Позивач ОСОБА_3 просить змінити договір найму житлового приміщення, виділити їй із сином в користування кімнату житловою площею 17,4 кв.м., а відповідачу виділити кімнату житловою площею 17,1 кв.м., місця загального користування залишити у спільному користуванні, в тому числі і лоджію площею 1,9 кв.м, вихід на яку, згідно із технічним паспортом можливий лише через кімнату, яку просить виділити в користування позивач відповідачу, що порушить право відповідача на надання йому в користування ізольованого приміщення.

Відповідно до ст. 104 ЖК України, член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст. 63 цього Кодексу. Згідно ст. 63 ЖК України, предметом договору найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний житловий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо). Також суд враховує, що будуть порушенні права малолітньої особи, який має право на надання йому в користування 11,5 кв.м. житлової площі, у разі виділення ОСОБА_3 та неповнолітньому ОСОБА_4 в спільне користування кімнати житловою площею 17, 4 кв.м., а ОСОБА_5 кімнати площею 17,1 кв.м.., на позивача та її дитину буде припадати лише по 8,7 кв.м. замість 11,5 кв.м., що суттєво погіршить житлові права дитини.

Також не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_3 заявлена до ТОВ «Габріель» про зобов'язання укласти з нею окремий договір найму жилого приміщення, оскільки при відсутності згоди всіх членів сім'ї на укладення окремого договору найму чи рішення суду з цього приводу, у підприємства, що обслуговує будинок, не виникає обов'язку на укладення окремого договору найму житлового приміщення та відкриття окремого особового рахунку на житлову кімнату.

Оскільки ОСОБА_3 не надала суду жодних належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 чинив їй перешкоди у вселенні чи користуванні житлом, тобто порушував її права, вона вибула на інше постійне місце проживання, а тому її позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ч. 2 ст. 107 ЖК УРСР, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Габріель" про зміну договору найму житлового приміщення, за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про вселення її та неповнолітнього сина в житлове приміщення і усунення перешкод у користуванні квартирою, відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_12

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 243 грн. 60 коп. на відшкодувавння понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. В. Литвиненко