Ухвала суду № 64190271, 16.01.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/11322/16-ц

Провадження № 22-ц/792/138/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

у складі: головуючого судді Купельського А.В.,

суддів: Спірідонової Т.В., Пастощука М.М.,

за участю: секретаря Лапка Ю.В.

сторін: апелянта ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2., представника позивача ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення,

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року ОСОБА_4, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.11.2011 року. На момент подачі позовної заяви за вказаною адресою проживав її син - ОСОБА_5 та його колишня дружина - відповідач. Позивач, будучи власником житла, внаслідок протиправних дій відповідача, позбавлена можливості в повній мірі використовувати своє майно для власних потреб.

У зв'язку з цим позивач просила суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача ОСОБА_1 із вказаної вище квартири.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено. Постановлено усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні квартирою та виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вважає, що зазначене рішення грубо порушує її процесуальні, майнові та конституційні права, є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Посилається на те, що висновок суду про те, що апелянт чинила позивачу перешкоди у користуванні квартирою, є надуманим та не підтверджується жодним належним та допустимим доказом, а твердження, викладені у позові, слід вважати недоведеними.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було досліджено та оцінено в сукупності всі належні та допустимі докази, надані сторонами відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. На думку апелянта, суд невірно дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також, як зазначає апелянт у скарзі, місцевим судом невірно оцінено єдині докази, надані представником позивача, на підтвердження своїх позовних вимог, а саме квитанції про сплату коштів за комунальні послуги. Позивач довгий час перебувала за кордоном на роботі, про що не заперечувалось представником позивача, фактично не могла користуватись квартирою та оплачувати комунальні послуги. Вказані платежі за неї вчиняв син позивача - ОСОБА_5

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, відповідачем по справі та її представником неодноразово заявлялись клопотання про витребування судом належних та допустимих доказів, а саме про перетин кордону позивачем, однак вони були безпідставно відхилені. Окрім того, рішення по окремих клопотаннях ухвалювались суддею не виходячи у нарадчу кімнату, що є грубим порушенням вимог ЦПК України. Натомість, місцевим судом не надано належної уваги тому факту, що відповідач є матір'ю двох малолітніх дітей, 2000 та 2012 року народження, які прописані та проживають у квартирі, що є предметом спору. Своїм рішенням суд неправомірно позбавляє права відповідача проживати разом зі своїми дітьми, виховувати та піклуватись про них. Не згідна відповідач з тим, що суд, ухвалюючи рішення, виселяє її зі спірної квартири в період опалювального сезону 2016/2017 р.р., керуючись ст. 116 Житлового кодексу України, тоді як інше житло у відповідача відсутнє. Крім того, жодного доказу протиправних дій відповідача, тим більше систематичних порушень, позивачем суду не надано.

Безпідставними та надуманими, на думку апелянта, є твердження суду про те, що позивач дозволила відповідачу вселитися у спірну квартиру лише за певних умов та на тимчасове проживання, хоча ані позивач, ані її представник вказану обставину ні у позові, ні у судових засіданнях не стверджували та жодним належним доказом не доводили.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК УРСР, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного суду у справі №6-709цс16 від 16 листопада 2016 року).

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, що підтверджується технічним паспортом на вказану квартиру та витягом про державну реєстрацію прав Хмельницького БТІ (а.с. 5, 6, 11). Право власності позивача набуте на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2011 року (а.с. 7 -10).

З приєднаних до матеріалів справи квитанцій по оплаті комунальних послуг за вказану вище квартиру, вбачається, що платником є позивач ОСОБА_4 (а.с. 28-30, 79-108).

Згідно довідки про склад сім'ї від 16 серпня 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 як власник квартири, її син ОСОБА_5, ОСОБА_1 та їх діти - неповнолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 51).

З висновків правоохоронних органів вбачається, що позивач та її син неодноразово звертались до правоохоронних органів з приводу порушення відповідачем правил співжиття, оскільки остання створює нестерпні умови проживання, чинить сварки на побутовому грунті, виражається нецензурними словами, погрожує фізичною розправою чоловіку (а.с. 44-50).

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї власника квартири, договір найму житла не укладався, відповідач користувалась спірною квартирою за згодою її власника - позивача, не бере участі по сплаті витрат по утриманню квартири, чинить перешкоди у користуванні, що порушує законні права та інтереси власника.

З таким висновком погоджується колегія суддів Апеляційного суду Хмельницької області.

Посилання апелянта, що висновок суду про те, що апелянт чинила позивачу перешкоди у користуванні квартирою, є надуманим та не підтверджується жодним належним та допустимим доказом, спростовується матеріалами справи та суперечить вище викладеному.

Твердження апелянта, що викладені у позові обставини щодо перешкод позивачу у користуванні квартирою, слід вважати недоведеними, не може бути підставою для скасування рішення суду та спростовується висновками з правоохоронних органів.

Крім того, ст. 391 ЦК України визначає право власника, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Не може бути підставою для скасування рішення суду загальне посилання апелянта, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було досліджено та оцінено в сукупності всі належні та допустимі докази, надані сторонами відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Думка апелянта, що суд невірно дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, є бажанням дати іншу оцінку доказам.

Посилання апелянта, що позивач довгий час перебувала за кордоном на роботі, фактично не могла користуватись квартирою та оплачувати комунальні послуги, підтверджує пояснення ОСОБА_4 про відсутність будь-яких сімейних відносин між сторонами.

Посилання апелянта про те, що судом безпідставно відхилені клопотання про витребування судом доказів, а саме відомостей про перетин кордону позивачем, що суддя ухвалював рішення по окремих клопотаннях не виходячи у нарадчу кімнату, що є грубим порушенням вимог ЦПК України, не може бути підставою для скасування рішення суду. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження заяви апелянта щодо безпідставності та надуманості твердження суду про те, що позивач дозволила відповідачу вселитися у спірну квартиру лише за певних умов та на тимчасове проживання.

Судом встановлено, що відповідач вселилась у квартиру, яка належить на праві приватної власності позивачу, з дозволу останньої.

Доводи апеляційної скарги, що рішенням суду першої інстанції неправомірно позбавлено права відповідача проживати разом зі своїми дітьми, виховувати та піклуватись про них, не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Зазначене посилання суперечить викладеним вище вимогам закону. Питання про місце проживання дітей не ставилось і не було предметом розгляду даного судового засідання.

Інші доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /підпис/ А.В. Купельський

Суддя: /підпис/ Т.В. Спірідонова

Суддя: /підпис/ М.М. Пастощук

З оригіналом згідно:

суддя Апеляційного суду

Хмельницької області А.В. Купельський

_______________

Головуючий у першій інстанції: Стефанишин С.Л. Категорія: 43, 44

Доповідач: Купельський А.В.