Рішення № 64190176, 12.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/304/17 Головуючий 1 інст. - Якименко Л.О.

Справа № 619/186/15-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: сімейні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину квартири, набутої за час шлюбу;

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю та про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 23 листопада 2002 року перебували у шлюбі, який був розірваний на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02 березня 2015 року.

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1\2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1, набутої нимив грудні 2003 року за час шлюбу внаслідок спільної праці та на спільні кошти, право власності на яку було зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 Купівлю квартири було вчинено за 12738 грн.

Посилався на те, що оскільки спірна квартира була придбана під час шлюбу, то вона є спільною сумісною власністю подружжя, а сам факт реєстрації майна, набутого за час шлюбу на ім'я лише одного із подружжя - ОСОБА_3 не впливає на його правовий режим (режим спільного майна).

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання вищевказаної квартири особистою приватною власністю та про поділ автомобіля НОМЕР_1 як спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу та зареєстрованого на ім'я ОСОБА_4

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 посилалась на те, що квартира АДРЕСА_1 не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана нею хоча і за час шлюбу, однак виключно за особисті кошти.

Вказувала, що до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 їй на праві особистої приватної власності належала двокімнатна квартира загальною площею 43,5 кв.м., житловою площею 27.5 кв.м., що знаходилась за адресою: АДРЕСА_3. Після реєстрації шлюбу, оскільки заробітна плата відповідача була мінімальною, і він витрачав її виключно на свої потреби, вона була змушена продати цю квартиру та вирішила купити квартиру в Харківській області, де комунальні платежі значно менше, таким чином її вибір впав на спірну квартиру у селищі Солоницівка Дергачівського району Харківської області.

Зазначала, що за час знайомства та спільного життя з ОСОБА_4 вони мали незначні доходи та придбати спірну квартиру за кошти сімейного бюджету не мали можливості.

12.11.2003 року вона продала належну їй двокімнатну квартиру за 31800 грн. та в цей же день оформила договір купівлі- продажу спірної квартири, яку придбала за власні грошові кошти та зареєструвала квартиру на своє ім'я.

Сторони взаємних вимог не визнали.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, а позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля «ЗАЗ 110307», 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 в порядку спільного майна подружжя.

Виділено автомобіль «ЗАЗ 110307», 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 у власність ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля «ЗАЗ 110307», 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 в сумі 9100 грн.

В іншій частині в задоволенні позова ОСОБА_3 відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_3 в частині визнання права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 та задоволення зустрічного позову про визнання за нею, ОСОБА_3, право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що оскільки спірна квартира придбана у період шлюбу, але за її особисті кошти, тому ця квартира не може вважатись об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю.

Зазначає, що факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя без врахування джерел, за рахунок яких придбано таке майно.

Вона та ОСОБА_4 мали незначні доходи, що підтверджено відповідними довідками та показаннями свідків, отже придбати квартиру за спільні кошти за рік спільного проживання не могли і джерелом її набуття є лише кошти, виручені від продажу її власної квартири, проте судом норми ст.60 СК України застосовані неправильно.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що сам ОСОБА_4 не вважає себе причетним до спірної квартири, оскільки 16.06.2016 року звернувся з заявою до Управління праці та соціальногго захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації про припинення надання пільги на житлово-комунальні послуги як інваліду війни Ш групи і вона самостійно погасила заборгованість у розмірі ьільше 10000,00 грн.

Разом з тим, знаючи джерело набуття спірної квартири, ОСОБА_4намагається незаконно відсудити її половину.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні (ч.3).

Між тим, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на ? частину спірної квартири за ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з принципу рівності часток кожного з подружжя щодо майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та вважав недоведеним факт придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_3

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 23 листопада 2002 перебували у шлюбі.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 02 березня 2015 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 12.11.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного центрального округу Харківської області Арнаутовою Т.А. за реєстровим №1349, квартира АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 38.3 кв.м., загальною площею 67.50 кв.м., корисною площею 64.5 кв.м., була куплена ОСОБА_3 під час шлюбу з ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (який діяв на час придбання спірної квартири) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є

власністю кожного з них.

Згідно статті 25 цього Кодексу якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно копії нотаріально посвідченого договору договору купівлі-продажу від 12 листопада 2003 року вбачається, що квартира АДРЕСА_3, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_3, була продана останньою за ціною 9888 гривень

В цей же день 12 листопада 2003 року за нотаріально посвідченим договором на ім'я ОСОБА_3 була куплена трикімнатна квартира АДРЕСА_1, купівлю-продаж вчинено за суму 12738 грн. (п.3 договору).

За таких обставин доводи ОСОБА_3 про те,що належні їй від продажу двокімнатної квартири грошові кошти були витрачені на придбання спірної квартири, ґрунтуються на вищезазначених доказах.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно довідки КЗОЗ «Харківська міська лікарня №3» від 12.03.2015 року №36 заробіток ОСОБА_3 з січня 2001 року по липень 2003 року складав 6415, 21 грн.

Згідно довідки Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради №870 від 20.03.2015 року заробітна плата ОСОБА_3 з серпня 2003 року по грудень 2004 року складала 3950,47 грн.

Згідно довідки Харківської обласної організації УТМР від 16.03.2015 року №59 заробітна плата ОСОБА_4 складала з січня по жовтень 2002 року 3584,09 грн. Згідно довідки Харківської обласної організації УТМР від 16.03.2015 року №59 заробітна плата ОСОБА_4 складала з січня по грудень 2003 року 2602,65 грн.

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.05.2015 року №839 пенсія ОСОБА_4 складала з травня 2002 року по грудень 2003 року 7016,13 грн.

Виходячи з наведеного, сукупний заробіток подружжя був недостатнім для придбання квартири АДРЕСА_1 за 12 738 грн., але достатнім для оплати різниці між проданою ОСОБА_3 квартирою, яка належала їй особисто та була придбана до шлюбу з ОСОБА_4, та спірною квартирою, придбаною нею за час шлюбу.

Колегія суддів бере до уваги незначний проміжок часу між укладенням вказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна та приходить до висновку, що на придбання квартири АДРЕСА_1 були витрачені як особисті кошти ОСОБА_3 в сумі 9888 грн. так і спільні кошти подружжя у сумі (12 738 грн. - 9 888 грн.) 2 850 грн., з яких ? частина належить ОСОБА_4, а саме 1 425 грн., що відповідає 112/1000 часток спірної квартири.

ОСОБА_3 на придбання спірної квартири було витрачено (9 888 грн.+1425 грн.) 11 313 грн., що відповідає 888/1000 часток квартири.

У зв'язку з наведеним висновок районного суду щодо визнання права власності на ? частину квартири у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_4 є необґрунтованим та зробленим з порушенням норм матеріального права, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року в оскаржуваній частині.

В іншій частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року не переглядалось.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 вересня 2016 року в оскаржуваній частині.

Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 888/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 112/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: