Рішення № 64189818, 12.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 644/9014/15-ц Головуючий суддя І інстанції Шевченко С. В.

Провадження № 22-ц/790/120/17 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

Кокоши В.В.,

за участю секретаря - Брулевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ПрАТ «НФСК «Добробут» про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої ДТП.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_4 вказував, що 28 серпня 2012 року на перехресті пр.. Героїв Сталінграда та пр.. М.Жукова в місті Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля ВАЗ-2106, державний номер НОМЕР_1, яким керував відповідач на підставі довіреності, та автомобіля Мерседес, державний номер НОМЕР_2, під його керуванням. Постановою суду винним у ДТП визнано ОСОБА_3 Відповідно до висновку оцінювача розмір завданої шкоди складає 18 143,40 грн. На момент ДТП цивільна відповідальність відповідача була застрахована ПрАТ «НФСК «Добробут». Після ДТП пройшов тривалий час, що призвело до суттєвого знецінення грошових коштів, які йому повинні бути відшкодовані. Вважає за необхідне стягнути як суму індексу інфляції з відповідача, так і суму моральної шкоди, завдану внаслідок ДТП.

Тому, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь 31 724,75 грн. у відшкодування завданої внаслідок ДТП майнової шкоди, 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 31 724,75 грн., з яких 18 143,40 грн. відшкодування матеріальної шкоди та 13 581,35 грн. компенсація інфляційних витрат. Стягнуто з відповідача на користь позивача 417,25 грн. судових витрат. У задоволенні позову про стягнення суми моральної шкоди з ОСОБА_3 та у позові до ПрАТ «НФСК «Добробут» відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 - представник ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 31 724,75 грн. матеріальної шкоди та 417,25 грн. судових витрат з ухваленням в цій частині нового рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що на момент ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ «НФСК «Добробут», яка залучена до участі у справі як співвідповідач, тому і майнову відповідальність за пошкодження автомобіля у ДТП має нести ПрАТ «НФСК «Добробут». Крім того, вважає необґрунтованим стягнення суми індексу інфляції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, інфляційних витрат, що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди та вимог до ПрАТ «НФСК «Добробут», суд вважав їх безпідставними та недоведеними.

Проте, повністю з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 28 серпня 2012 року на перехресті пр.. Героїв Сталінграда та пр.. М.Жукова в місті Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля ВАЗ-2106, державний номер НОМЕР_1, яким керував відповідач на підставі довіреності, та автомобіля Мерседес, державний номер НОМЕР_2, під керуванням позивача.

Постановою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 20 вересня 2012 року винним у вказаному ДТП визнано ОСОБА_3 (а.с.6).

Звітом суб'єкта оціночної діяльності від 20 жовтня 2012 року встановлено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових частин автомобіля Мерседес, державний номер НОМЕР_2, на момент оцінки складає 18 143,40 грн. (а.с.15).

Відповідно до положень ч.ч.2, 5 ст. 1187, ч.1 ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з винного ОСОБА_3 суму матеріальної шкоди, спричинену внаслідок ДТП.

Рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із стягненням суми інфляційних витрат.

Згідно із роз'ясненнями ВСС України про порядок визначення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, вказано, що судам слід мати на увазі, що законодавством України не передбачено можливості відшкодування шкоди з урахуванням індексу інфляції, оскільки дія ч.2 ст.625 ЦК, що передбачає обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,- не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, і може застосовуватись лише при порушенні зобов'язання за договором.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6 у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням суду кошти, збільшилися ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджене, потерпілий із цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

Враховуючи ці роз'яснення, наголошено, що судам слід відмовляти в задоволенні позовних вимог потерпілих про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з урахуванням індексу інфляції.

Крім того, відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 р. № 10-74/0/4-13).

Таким чином, дія ч. 2 ст. 625 ЦК не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Відповідно до ч.ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що норми ст. ст. 10,11 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи кореспондуються з диспозитивним правом сторін надавати докази, п.4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що сторонам були створені належні умови для надання доказів та суд першої інстанції розглянув справу за наявними у справі доказами.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що майнову шкоду має відшкодовувати інший співвідповідач у справі, а саме, ПрАТ «НФСК «Добробут», де застрахована відповідальність відповідача, спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства з урахуванням наступного.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Разом з тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому доособи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-192цс16.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 1 ст. 309, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3- задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 червня 2016 року - змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково. У частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 13 581 грн. 35 коп. інфляційних витрат - рішення скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.М. Шаповал

Судді: І.С. Кіпенко

В.В. Кокоша