Рішення № 64187455, 17.01.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/9865/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Алфьоров А. М.Номер провадження 22-ц/788/73/17 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 50

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Сумської міської ради, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, визначення способу участі у вихованні дитини, стягнення аліментів

та за зустрічним позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві Державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_5.

Визначено місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю дитини - ОСОБА_5.

Ухвалено відібрати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та повернуто дитину матері ОСОБА_5.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 15 липня 2015 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати зі сплати судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві Державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - відмовлено за необґрунтованістю.

Вказане рішення суду представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4 оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі він, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з його батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд безпідставно надав перевагу одним доказам, не взявши до уваги інших, зокрема, про те, що батько дитини створив всі побутові та фінансові умови для повноцінного виховання та проживання сина разом з ним. Натомість, судом не враховано того факту, що мати дитини ніде не працює, не має постійного доходу, а також у неї відсутнє власне житло, як постійне місце проживання, тому вона не може належним чином забезпечити розвиток та виховання дитини. До того ж, як зазначається, судом не врахована особиста прихильність малолітнього сина до батька, в той час як матір і сестру від іншого батька хлопчик не включає навіть до кола своєї родини. Також в апеляційній скарзі представник відповідача звертає увагу на аморальну поведінку позивачки по відношенню до матері відповідача - ОСОБА_7, що, на його думку, може свідчити про психічну неврівноваженість позивачки та нести загрозу для безпеки дитини.

В апеляційній скарзі також йдеться про невідповідність висновків суду першої інстанції в частині відібрання дитини обставинам справи, так як відповідач самочинно не змінював місце проживання дитини, а позивачка знала про те, що дитина знаходиться з батьком.

Щодо рішення суду в частині стягнення аліментів, то представник відповідача зауважує, що відсутні підстави для їх стягнення з відповідача за минулий час, тобто з 15 липня 2016 року, оскільки з того періоду дитина проживала з ним і витрати по її утриманню також ніс батько.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 та його представників ОСОБА_4 і ОСОБА_8 про задоволення апеляційної скарги, пояснення позивача за первісним позовом ОСОБА_5 і її представників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 11 серпня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 (а.с.8, 9).

Також позивачка ОСОБА_5 від першого шлюбу має дочку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.40).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 жовтня 2015 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано.

Сторони у даній справі мають позитивні характеристики, належні матеріально-побутові умови для проживання дитини і забезпечення її потреб, кожен з них може створити дитині належні умови для виховання та розвитку, що вбачається з відповідних характеристик, довідок, актів обстеження умов проживання, в тому числі і за місцем реєстрації дитини, органами опіки та піклування (а.с.10, 11, 12, 13, 41, 63, 67, 69, 70-71, 72-73, 74, 75, 76, 92, 143).

Як зазначено у висновку Служби у справах дітей Сумської міської ради від 15 червня 2016 року за № 1119/27.01-21, підтриманого у повідомленні від 16 січня 2017 року за № 103/27.01-21, ураховуючи малолітній (4 роки) вік ОСОБА_6, з метою підтримання постійних родинних відносин цієї дитини з малолітньою рідною сестрою ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, та негайного відновлення родинного контакту з матір'ю служба у справах дітей за доцільне визначила місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_5 (а.с.140-142).

Аналогічного висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю дійшла і Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки і піклування, про що зазначено у висновку від 11 жовтня 2016 року за № 104-7167 (а.с.185-187).

Частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_5 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо розвитку та виховання своєї малолітньої дитини, а також врахував проголошений Декларацією прав дитини принцип 6 про те, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, тобто, відсутність таких виключних обставин, а також прийняв до уваги думки органів опіки та піклування про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та виходив з інтересів самої дитини про підтримання постійних родинних відносин зі старшою рідною сестрою, тому дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю ОСОБА_5

Крім того, врахувавши, що відповідач самочинно, без згоди позивачки змінив місце проживання дитини, тому суд постановив рішення про відібрання у батька сина ОСОБА_6 та повернення його матері.

Дійшовши вказаних висновків, суд першої інстанції також вказав про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, щомісячно, починаючи стягнення від дня пред'явлення ОСОБА_5 відповідної позовної вимоги і до досягнення дитиною повноліття.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За приписами статті 141 СК України права та обов'язки матері та батька щодо дитини є рівними незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Частинами 1, 2 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину на проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Разом із цим, відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини разом із позивачкою ОСОБА_5, а також про відмову у задоволенні аналогічної зустрічної вимоги ОСОБА_3

Зокрема, суть доводів апеляційної скарги в зазначеній частині вирішення позову зводиться до того, що суд безпідставно не врахував наданих відповідачем доказів про те, що місце проживання малолітнього ОСОБА_6 саме з батьком відповідає інтересам дитини, так як батько проживає в окремій квартирі, що складається з двох жилих кімнат та має всі побутові умови, які потрібні дитині, а також постійну роботу, тобто його джерело доходів стабільне, та позитивно характеризується. Щодо колишньої дружини, то в апеляційній скарзі представник відповідача посилається на те, що позивачка ніде не працює, не має самостійного доходу, а також вона не має власного житла.

Однак, колегія суддів вважає, що наведені представником відповідача доводи апеляційної скарги не можуть вплинути на висновки суду в частині розв'язання позову ОСОБА_5 про місце проживання дитини, виходячи з наступного.

Зокрема, наявність у відповідача ОСОБА_3 житла та створення побутових і фінансових умов для виховання та проживання сина не спростовують висновків суду про наявність аналогічних умов за теперішнім місцем проживання у позивачки ОСОБА_5, що підтверджено також відповідними актами обстеження умов проживання, в тому числі і за місцем реєстрації дитини, і висновками органів опіки і піклування, тому вказані обставини не можуть бути самодостатньою підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним, як і висновок практичного психолога ОСОБА_12 про емоційну прихильність малолітнього ОСОБА_6 до батька також не може слугувати достатньою підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки необхідно враховувати і висновок практикуючого психолога ОСОБА_13. про створення нормального психоемоційного стану малолітнього ОСОБА_6 на основі безперешкодного спілкування з матір'ю та сприяння налагодженню взаємин з нею.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність у позивачки самостійного заробітку та постійного місця проживання також спростовуються матеріалами справи, зокрема, довідкою про те, що ОСОБА_5 працює в ТОВ «МЕІРЦ» на посаді фахівця відділу роботи з населенням і раніше також працювала та довідками про місце її реєстрації і актами обстеження умов проживання.

Щодо доводів апеляційної скарги про начебто аморальну поведінку позивачки відносно матері відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7, то до них колегія суддів відноситься критично, враховуючи, що вони належним чином не доведені матеріалами справи. Також суд першої інстанції не встановив виняткових обставин у розумінні положень ст.161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю, що вказує на правильність висновку суду про відмову у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з батьком.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача ОСОБА_3 аліментів на утримання свого малолітнього сина ОСОБА_6 з огляду на встановлений ст. 180 СК України обов'язок батьків утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, ураховуючи, що малолітня дитина має проживати з матір'ю, а визначений судом спосіб присудження та розмір аліментів відповідає вимогам ст.ст. 181, 182, 183 СК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув аліменти за минулий час, визначивши момент, з якого вони підлягають стягненню, а саме з 15 липня 2015 року, то вони є безпідставними і не заслуговують на увагу колегії суддів, враховуючи, що ч.1 ст.191 СК чітко визначено час, з якого присуджуються аліменти на дитину, а саме: від дня пред'явлення позову, а позов ОСОБА_5 був пред'явлений 15 липня 2015 року, тобто за минулий час в даному випадку не йдеться.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_5 про відібрання дитини і повернення їй, з огляду на наступне.

Так, за положеннями ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У ч.1 ст.162 СК України йдеться про те, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

В той же час, позивачка не надала, а в матеріалах справи відсутні докази про те, що місце проживання сина сторін було визначено законом або судом саме з нею, а відповідач його протиправно змінив, враховуючи обставину того, що відповідач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції стверджував, що позивачка залишила сина проживати з собою в Сумах, не погодивши цього питання з ним, тому наступного разу він поступив аналогічним чином, забравши дитину з собою в Київ.

Відтак, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є такими, що заслуговують на увагу колегії суддів, так як знайшли підтвердження матеріалами справи.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення в частині відібрання дитини і повернення матері з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду в зазначеній частині не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в цій частині необхідно скасувати і постановити нове, яким відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги.

В іншій частині рішення суду є законним і обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст.88 ЦПК України.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини залишено без змін, а відповідач при подачі апеляційної скарги неповністю сплатив судовий збір, у зв'язку з чим його було зобов'язано доплатити судовий збір відповідно до ухвали Апеляційного суду Сумської області від 05 грудня 2016 року в сумі 803 грн. 88 коп., однак станом на день розгляду справи апеляційним судом він судовий збір не сплатив, тому з нього в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції пропорційно до вимог апеляційної скарги, у задоволенні яких йому було відмовлено, а саме: в сумі 535 грн. 92 коп. ((243,60 грн. + 243,60 грн. + 487,20 грн.) * 110% - 535,92 грн., які сплатив відповідач при подачі апеляційної скарги).

Крім того, з позивачки в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 267 грн. 96 коп. (243,60 грн. * 110%) пропорційно до тієї позовної вимоги, у задоволенні якої їй відмовлено, а саме: про відібрання дитини від батька і повернення матері.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.1, 3, 4; 314 ч.2; 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2016 року в даній справі в частині задоволення позовної вимоги про відібрання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та повернення дитини матері ОСОБА_5 - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

В іншій оскаржуваній частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 535 грн. 92 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 267 грн. 96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -