Ухвала суду № 64184748, 19.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/5188/16-ц Номер провадження 22-ц/786/85/17Головуючий у 1-й інстанції Рибалка Ю. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.

секретар: Філоненко О.В.

за участю: відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

позивача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 листопада 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг у сумі 167966,49 грн., який складається з суми основного боргу 166303,46 грн. та 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання 1663,03 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 1679,53 грн.

З цим рішенням не погодився відповідач, який, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог, щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 в розмірі 167966,49 грн. та судового збору у сумі 1679,53 грн. та визнати розписку, надану ОСОБА_2 ОСОБА_4 від 15.02.2015 року безгрошовою; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що позивачкою, всупереч вимог закону, не було надано розписку від 09.09.2008 року, яка б підтвердила факт отримання відповідачем грошових коштів від ОСОБА_4, а розписка від 15.02.2015 року була безгрошовою та написана під моральним та психологічним тиском, який чинила позивачка.

Зазначає, що, оскільки у день написання боргової розписки, грошові кошти передані не були, то вона не відповідає вимогам закону, не є підтвердженням укладення договору позики та повинна бути визнана безгрошовою.

Вказує, що судом не було встановлено обставин, за яких виникла розписка від 15.02.2015 року за підписом ОСОБА_2, та суд не взяв до уваги наданих відповідачем постанов Верховного суду України.

Окрім того, вважає, що судом при постановленні оскаржуваного рішення було порушено ряд процесуальних норм.

У поданих до суду запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає, що судом повно та обєктивно досліджено всі наявні у матеріалах справи докази та достовірно встановлено, що ОСОБА_2 09.09.2008 року отримав грошові кошти від ОСОБА_4 у розмірі 6700,00 дол. США, на підтвердження чого відповідачем 15.02.2015 року була власноручно написана боргова розписка.

Зазначає, що розписка відповідає вимогам закону та містить всі необхідні реквізити.

Твердження апелянта про написання розписки під впливом насильства вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.

У зв»язку з цим прохала апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

У судовому засіданні відповідач та його представник доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримали та прохали її задовольнити.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, наведених у запереченнях, а рішення районного суду прохала залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи та установлено місцевим судом, 15.02.2015 року ОСОБА_2 було власноручно написано розписку, з якої вбачається, що останній 09.09.2008 року отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 6700,00 дол. США та зобовязувався їх повернути до 15.02.2016 року (а.с.5).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки ОСОБА_2 взяті на себе зобовязання не виконав, то наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу та 3% річних.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, суд виходив з того, що валютою вказаного грошового зобовязання є долар США, інфляційні втрати на яку, згідно ст.625 ЦК України, не нараховуються та не стягуються.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За змістом п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

У тексті боргової розписки повинна бути обовязково вказана детальна інформація про сторони договору, яка дозволяє точно ідентифікувати боржника і позикодавця. Для цього на папері закріплюються такі відомості: прізвища, імена, по батькові; номери та серії паспортів; адреса прописки. Також в розписці повинна бути вказана грошова сума, яка була передана боржнику, цифрове значення необхідно продублювати прописом.

З наведеного вбачається, що боргова розписка є, так би мовити, гарантією договору позики, його підтвердженням.

Згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

У відповідності до правового висновку Верховного суду України від 18 вересня 2013 року, зробленого при розгляді справи №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 625 цього Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання, якщо інший розмір відсотків не установлений договором.

Згідно правової позиції Верховного суду України, висловленої при розгляді цивільної справи від 02.07.2014 року №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобовязанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон ст.ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

За змістом ст.ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобовязання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобовязання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Аналіз норм ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобовязання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і його виконання є національна валюта України гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобовязання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст.625 ЦК України.

З детального аналізу змісту боргової розписки від 15.02.2015 року вбачається, що при її складанні сторонами було дотримано всіх істотних умов, а саме, дату та місце її складання, прізвища, імя і по батькові сторін, їх зареєстровані місця проживання, валюту позики, підтвердження укладання договору позики, обовязок та дату повернення коштів, підпис відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення суми основного боргу в межах заявлених позовних вимог у розмірі 166303,46 та 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання у розмірі 1663,03 грн.

Доводи скарги стосовно того, що позивачкою, всупереч вимогам закону, не було надано розписку від 09.09.2008 року, яка б підтвердила факт отримання відповідачем грошових коштів від ОСОБА_4, а розписка від 15.02.2015 року була безгрошовою, оскільки у день її написання грошові кошти передані не були, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, як убачається зі змісту наведеної вище правової позиції ВСУ, висловленої при розгляді цивільної справи від 02.07.2014 року №6-79цс14, договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобовязанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

З наведеного вбачається, що законодавцем не встановлено обовязку передачі грошей у день складання боргової розписки, а договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що складення боргової розписки 15.02.2015 року на підтвердження факту отримання грошей у борг 09.09.2008 року не суперечить вимогам закону та не є підтвердженням факту безгрошовості правочину.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та обєктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 листопада 2016 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ : /підпис/ ОСОБА_5 /підпис/ ОСОБА_6

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1