Рішення № 64184677, 16.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/3770/14-ц Номер провадження 22-ц/786/130/17Головуючий у 1-й інстанції Середа А. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Одринської Т.В.

Суддів: Дорош А.І., Триголова В.М.

При секретарі: Коротун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 липня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору укладеним та дійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору укладеним та дійсним. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.04.2009 року між сторонами було укладено договір позики на суму 83734 грн., для придбання частини будівель та споруд промбази по вул.. Макаренко, 5 в м. Кременчуці, Полтавської області строком до 07.04.2012 року. 31.07.2013 року відповідач виконав свої зобовязання за вказаним договором та повернув грошові кошти, однак 31.03.2014 року на адресу позивача надійшов лист від ОСОБА_4 з вимогою про повернення вказаних грошових коштів, оскільки останній вважає, що спірні кошти були йому надані як особливий дарунок та не підлягають поверненню.

Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 10 липня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Визнано дійсним договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 07.04.2009 року, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 83734 грн. грн. зі строком користування до 07.04.2012 року.

З даним рішенням не погодилася ОСОБА_2, яка участі у справі не брала та її представник подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2 вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема зазначає, що судом не взято до уваги ст. 65 СК України, згідно якої, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. В свою чергу, ОСОБА_2 перебуваючи в шлюбі з відповідачем з 12.03.1999 року по 17.05.2011 рік, не надавала згоди на укладення оспорюваного договору. Також, судом першої інстанції не взято до уваги, що в даному випадку договір позики укладений в письмовій формі, а тому такий договір не може бути визнаний дійсним за ч. 2 ст. 218 ЦК України.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи представника ОСОБА_2, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п. 1, п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції, 07 квітня 2009 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 83734 грн. для придбання частини будівель та споруд промбази по вул. Макаренко, 5 в м. Кременчуці,Полтавської області. Гроші ОСОБА_4 зобовязався повернути до 07 квітня 2012 року, що підтверджується відповідною розпискою (а.с. 7).

Відповідач повернув ОСОБА_4. повернувсуму позики в повному обсязі, що підтверджується розпискою від 31.07.2013 року та згідно якої позивач претензій до ОСОБА_4 немає. (а.с. 8).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із вимог ст. 218 ЦК України, зазначаючи при цьому у рішенні, що хоча спірний правочин не був укладений у письмовій формі у відповідності до ст. 208 ЦПК України, укладення останнього підтверджується відповідними розписками, спірний правочин був виконаний сторонами у справі в повному обсязі, в звязку з чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання укладеного між сторонами договору позики дійсним.

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ізстаттею 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердженняукладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на положення ст. 218 ЦК України, оскільки до правовідносин, що виникли між сторонами, положення даної правової норми не можуть бути застосовані з огляду на те, що спірний правочин укладений в письмовій формі, умови даного договору виконанні сторонами, та він може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених ст. ст.203,215 ЦК України.

Однак, ОСОБА_4 з позовною вимогою про визнання такого правочину недійсним до суду не звертався.

В пункті 13Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада2009 року«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»розяснено, що у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір можебути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями218та220 ЦКУкраїни. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідаютьможливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Відповідно до положеньст.11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших

осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13).

Вирішуючи даний спір, місцевий суд у порушення вимог ст. ст.212-214 ЦПК України не звернув уваги на те, що ОСОБА_4., звертаючись до суду з указаним позовом, не зазначив, про те, яким чином порушено його право та чому воно підлягає захисту, а також не врахував, щоправом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободита інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та другастатті 3 ЦПК України).

Враховуючи викладене, а також те, що чинним цивільним законодавством презюмується дійсність договорів (ст.204 ЦК України), у даний час відсутній спір про визнання недійсним договору позики, колегія суддів приходить до висновку про те, що обраний ОСОБА_4 спосіб захисту - визнання договору дійсним - є неналежним способом захисту цивільних прав та інтересів, а тому оскаржуване рішення про визнання правочину укладеним та дійсним слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору укладеним та дійсним - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Т.В. Одринська

Судді: А.І.ОСОБА_5Триголов