Ухвала суду № 64182185, 12.01.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Ю.П. Лозко

Справа № 415/671/16-ц

Провадження № 22ц/782/954/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого Лозко Ю.П.,

Суддів: Коротенка Є.В., Луганської В.М.

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 21 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди завданої злочином,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що у квітні 2010 року відповідач ОСОБА_3 спричинив його дружині ОСОБА_4 тілесні ушкодження середньої тяжкості, у вигляді закритого перелому нігтьової фаланги першого пальця лівої кісті, що встановлено вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 28.09.2012 року, яким ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за статтею 122 ч. 1 КК України. Позивач зазначив, що з вини відповідача, йому була завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях у звязку з протиправною поведінкою відповідача у відношенні до його дружини, яка зазнала фізичної болі, приниження гідності, позивач був змушений виконувати побутову хатню роботу, яка входила до обовязків дружини, на власному автомобілі забезпечувати відвідування дружиною лікарів та забезпечувати необхідними ліками, тому в уточнених вимогах просив суд, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 1000 гривень.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 21 листопада 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди завданої злочином, відмовлено за необґрунтованістю. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 21 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення по справі по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені обставини щодо спричинення моральної шкоди, та пропущено строк звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

При зясуванні фактів, з якими закон повязує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. 23 ЦК України, яка визначає підстави покладення обовязку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Згідно ч.1, п.2,3 ч.2, п.2 ч.3, 4 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховується вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом та матеріалами справи встановлено, що у квітні 2010 року в результаті протиправних дій відповідача, ОСОБА_4 яка є дружиною позивача, було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, у вигляді закритого перелому нігтьової фаланги першого пальця лівої кісті. Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 28.09.2012 року, ОСОБА_3 визнаний винним за статтею 122 ч. 1 КК України.

Відповідно до розяснень, даних у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1195 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, обовязковому зясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправними діяннями її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Позивач, як на підтвердження своїх вимог, посилається на протиправні дії відповідача у відношенні його дружини ОСОБА_4, що призвело до порушення його прав як чоловіка постраждалої, в результаті чого йому завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях, оскільки його дружина зазнала фізичного болю та приниження її гідності, він був змушений виконувати побутову хатню роботу, яка вважає входила до обовязків дружини, на власному автомобілі забезпечував відвідування дружиною лікарів та забезпечував ліками. Проте, позивачем не доведено суду наявність спричинення йому моральної шкоди, не підтверджено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року розяснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Отже, з урахуванням встановлених обставин у справі, позивач відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Зокрема, суду не надано доказів на підтвердження того, що протиправними діями відповідача, позивачу була заподіяна моральна шкода, а тому, виходячи з вищевказаних норм, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На правовідносини, що виникли між сторонами, поширюється загальний строк позовної давності передбачений статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги посилається на обставини повязані з протиправними діями відповідача у відношенні його дружини ОСОБА_4, які мали місце 19.04.2010 року в результаті яких, позивач вважає йому завдана моральна шкода, тобто з цього часу розпочався перебіг позовної давності, що передбачено ч. 1 статтею 261 ЦК України. З позовом до суду позивач звернувся у лютому 2016 року, отже ним пропущено строк звернення до суду. Відповідач звертався з відповідною заявою про застосування строку позовної давності, що в даному випадку є підставою для застосування вимог ч. 3.4 статті 267 ЦК України.

Отже, судом встановлено, що позивачем не доведені обставини щодо спричинення моральної шкоди, а також пропущено строк звернення до суду.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року, розяснено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 за необґрунтованістю, при наявності підстав для застосування ч.4 статті 267 ЦК України, оскільки позов не доведено.

Доводи апеляційної скарги про те, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не узгоджується з мотивувальною, колегія суддів не бере до уваги, оскільки ці доводи спростовуються вище наведеним.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач дізнався про своє порушене право після ухвалення Лисичанським міським судом Луганської області від 22 квітня 2014 року, яким позов його дружини ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданих в наслідок злочину задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 моральну шкоду, тому вважає строк звернення до суду із позовом ним не пропущено, на увагу колегії суддів не заслуговує, оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено не з підстав пропуску строку звернення до суду із позовом.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки позовні вимоги його дружини ОСОБА_4 та її матері ОСОБА_5 до відповідача ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди було задоволено частково, згідно рішень Лисичанського міського суду Луганської області від 22.04.2014 року та від 22.07.2016 року, тому його вимоги до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди заподіяної злочином заявлено з тих же самих підстав, тому є обґрунтованими, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ці рішення не мають преюдиційного значення при вирішенні даного спору, що виник між сторонами по суті.

Доказів, які б спростували висновки суду апелянтом не надано.

За таких обставин колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не має.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, керуючись ст.ст. 307,314 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 21 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди завданої злочином залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді: