Рішення № 64179568, 18.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/3564/14 Головуючий у І інстанції Кравченко М.В.Провадження № 22-ц/780/303/17 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.Категорія 19 18.01.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Кашперської Т.Ц.,

при секретарі: Волинець Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним, позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскільки попередній договір про передачу корпоративних прав на земельну ділянку від 20 жовтня 2008 року не був посвідчений нотаріально, тому є нікчемний. На виконання умов цього договору він передав ОСОБА_3 12500 доларів США, проте основний договір укладено не було через ухилення останнього. Крім того, зазначив, що документи щодо земельної ділянки ОСОБА_3 передав йому добровільно, декілька місяців позивач платив замість нього орендну плату, підсипав ділянку, порізав на ній близько 12 дерев, зробив заїзд, чистив ставок, планував побудувати магазин. Під час судового розгляду ОСОБА_2 подав заяву про зміну підстави позову, в якій він, посилаючись на нікчемність укладеного сторонами попереднього договору від 20 жовтня 2008 року, набуття ОСОБА_3 коштів без достатніх правових підстав, остаточно просив стягнути з останнього на свою користь грошові кошти за договором в розмірі 12 500 доларів США, що еквівалентно 264125 грн., втрати від інфляції в розмірі 276 981 грн. 45 коп., проценти за користування коштами в розмірі 47694 грн. 46 коп., а всього - 588800 грн. 91 коп.

В свою чергу ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_2 зобов'язань за попереднім договором, просив стягнути з нього штраф в розмірі 172255 грн., зобов'язати ОСОБА_2 повернути йому оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 ухилявся від виконання зобов'язань за попереднім договором, від укладення основного договору, а також посилався на неповний розрахунок за суборенду земельної ділянки, відмову повернути оригінали переданих йому документів, проведення робіт на земельній ділянці без згоди орендатора та власника, перебування земельної ділянки з 2008 року у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_2. Просив застосувати наслідки спливу позовної давності за первісним позовом.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року, укладений між Обухівською міською радою Київської області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М.В. за реєстровим № 2582. Скасовано заходи забезпечення позову у виді арешту, вжиті у цій справі ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 22 квітня 2015 року, 06 травня 2015 року, до вступу рішення в законну силу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі, а в задоволені зустрічного позову відмовити повністю, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, не повне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 194 ЦПК України після заяви відповідача про застосування строку позовної давності в судових дебатах, не постановив ухвалу про повернення до з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року у частині вирішення первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення коштів, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що між сторонами укладено нікчемний договір щодо нерухомого майна - земельної ділянки, який згідно з чинним законодавством України повинен вчинятися у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, однак наявний у справі договір не відповідає встановленій законом формі, оскільки нотаріально не посвідчений. Разом із тим суд виходив із відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача отриманих за попереднім договором купівлі-продажу грошових коштів, зазначивши, що цей договір не містить таких умов. Крім того, суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягав відповідач у судовому засіданні.

Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 29 березня 2007 року рішенням Обухівської міської ради Київської області № 117 надано дозвіл суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 на виготовлення матеріалів вибору земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га, наміченої для відведення в користування на умовах оренди під розміщення магазину «Автозапчастини» в м. Обухові по вул. Піщана, що підтверджується рішенням міськради. 25 жовтня 2007 року рішенням Обухівської міської ради Київської області № 173 затверджено матеріали вибору земельної ділянки, надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га для надання ОСОБА_3 в оренду під будівництво магазину «Автозапчастини» в АДРЕСА_1 за рахунок земель міста в межах Обухівської міської ради, що підтверджується рішенням міськради, викопіровкою, актом вибору земельної ділянки (а.с. 6).

20 жовтня 2008 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі було укладено попередній договір, згідно якого сторони визначили наступні умови: 1) ОСОБА_2 приймає корпоративні права на земельну ділянку в АДРЕСА_1 згідно рішення міської ради № 117 та № 173; 2) ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_3 такі документи: рішення Обухівської міської ради № 117 та 173 (29.03 : 25.10.2007 року), акт вибору земельної ділянки (3 екземпляри), викопіровку ген.плану м.Обухова; 3) передача корпоративних прав оцінена в сумі 22 500 доларів США; 4) ОСОБА_3 приймає задаток в сумі 5000 доларів США; 5) у випадку відмови укладення основного договору винуватець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 100 % від задаточної суми (5 000 доларів СІ1ІА; 6) у випадку відмови ОСОБА_2 від своїх зобов'язань задаточна сума не повертається, що підтверджується договором (8-9).

29 грудня 2008 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у простій письмовій формі було складено розписку про збільшення суми завдатку до 10000 доларів США, строки виплати основної суми перенесено на 25.02.2009 року.

21 травня 2009 року ОСОБА_3 отримано від ОСОБА_2 2500 доларів США в рахунок оплати, залишок суми 10000 доларів США, що підтверджується розпискою.

29 липня 2010 року рішенням Обухівської міської ради Київської області № 483 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,02 га в оренду строком на 10 років під будівництво магазину «Автозапчастини» в АДРЕСА_1 на території Обухівської міської ради, що підтверджується рішенням (а.с. 7).

07 червня 2011 року між Обухівською міською радою Київською області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, за яким останньому було передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0,02 га, кадастровий номер НОМЕР_1, під будівництво магазину «Автозапчастини» в АДРЕСА_1 на території Обухівської міської ради, що підтверджується договором, актом приймання-передачі земельної ділянки, розрахунком розміру орендної плати (10-14).

03 квітня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Обухівської міської ради із зверненнями щодо виконання ОСОБА_2 договору про передачу земельної ділянки в суборенду на які 14.04.2015 року було надано відповіді про перелік відповідних документів.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити з того, що положення ЦК України про позовну давність застосовуються лише у випадку обґрунтованості позову. У разі, якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

В матеріалах справи відсутня письмова заява про застосування строків позовної давності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції усупереч вищевказаному помилково відмовив у задоволенні позову із підстав необґрунтованості позову та підстав пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, що може бути предметом розгляду та вирішення лише у випадку встановлення судом порушення прав, які підлягають захисту.

Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним право чином;

Відповідно до ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити з того, що оскільки попередній договір в розумінні ст. 220 ЦК України є нікчемним, тому є всі правові підстави для задоволення позовних вимог за основним позовом про стягнення коштів з ОСОБА_3 на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України в розмірі 12500 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 264125,00 грн..

Посилання позивача ОСОБА_2 в заяві про зміну підстав позову на те, що з відповідача ОСОБА_3 також підлягають стягненню втрати від інфляції та три проценти річних за весь час користування грошових коштів передбачені ст. 625 ЦК України, колегія судів не бере до уваги та вважає, що зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки при поверненні коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, можуть застосовуються вимоги ч.2 ст. 1214 ЦК України щодо нарахування процентів за користування коштами, а не положення ст. 625 ЦК України, які застосовуються при наявності порушення грошового зобов'язання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів в розмірі 12500 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 264125,00 грн..

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 309 ЦПК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 12164,67 грн. (2068,50 грн. за подачу позовної заяви, 1034,25 грн. за подачу апеляційної скарги, 9061,92 грн. за подачу касаційної скарги).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 12500,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 264125,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 12164,67 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: