Постанова № 64176392, 16.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2017 року № 826/8081/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГенерального штабу Збройних сил України (Фінансового управління)провизнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Генерального штабу Збройних сил України (Фінансового управління) (далі-відповідач), в якому, враховуючи подані доповнення до позовної заяви (вх. від 19.08.2016р.), просить суд: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди; 2) винести рішення щодо зобов'язання командира військової частини А0172 видати накази про виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірах 40%, 60% відповідно до наказу Міністра оборони України від 15.11.2010р. №595, у редакції наказу Міністерства оборони України від 05.12.2012р. №825, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 06.09.2012р. за №1540/21852 за період проходження служби у військовій частині А0172; 3) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 40 відсотків з 01 вересня 2013 року та 60 відсотків з 01 січня 2014 року; 4) зобов'язати відповідача нарахувати на невиплачене грошове забезпечення індексацію і виплатити встановленим порядком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 17.07.2013р. по 28.07.2014р. проходив військову службу старшим військовим спостерігачем у складі військових спостерігачів України у зоні безпеки Придністровського регіону Республіки Молдова, однак, повернувшись до України дізнався про протиправне не нарахування та невиплату йому відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40 % з 01 вересня 2013 року та 60 % з 01 січня 2014 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".

У судовому засіданні 22.09.2016р. позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.09.2016р. проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.2011р. №1284 "Питання забезпечення українських військових спостерігачів у Придністровському регіоні Республіки Молдова" позивачу за час його перебування за кордоном була нарахована та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 20 % грошового забезпечення, яка була встановлена йому на за останнім місцем служби (до вибуття за кордон), а тому, як вважає відповідач, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40 %, встановленої з 01 вересня 2013 року, та 60 %, встановленої з 01 січня 2014 року. Додатково зазначив, що обов'язковою підставою для виплати позивачу такої винагороди є наявність наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), якого, однак, до відповідача не надходило, а відтак законних підстав для виплати позивачу цієї винагороди у зазначених розмірах не було.

На підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Група військових спостерігачів у Зоні безпеки Придністровського регіону Республіки Молдова була сформована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.1998р. № 1685 "Про участь українських військових спостерігачів у врегулюванні наслідків конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова".

Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 25.06.2013р. №204 полковника ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, зараховано на грошове забезпечення до фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України, та призначено до складу групи військових спостерігачів Центру забезпечення миротворчої діяльності та реалізації міжнародних договорів Збройних Сил України і направлено до Придністровського регіону Республіки Молдова.

Наказом командира військової частини А2330 від 16.07.2013р. №131 з 16 липня 2013 року полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, виплачено, окрім іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення з 1 по 16 липня 2013 року. Тобто, за останнім місцем служби (до вибуття за кордон) позивачу виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 20 % місячного грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що полковник ОСОБА_1 проходив військову службу старшим військовим спостерігачем у складі військових спостерігачів України у зоні безпеки Придністровського регіону Республіки Молдова з 17.07.2013р. по 28.07.2014р. Як стверджує відповідач та не спростовано позивачем, розмір щомісячної винагороди в іноземній валюті позивача під час перебування його за кордоном становив 1170 доларів США.

З 29.07.2014р. позивача зараховано до списків особового складу військової частини А2330 та на всі види забезпечення (наказ командира частини від 29.07.2014р. №138), тобто позивач приступив до виконання службових обов'язків після повернення в Україну саме з 29.07.2014р.

Як стверджує позивач у позовній заяві, повернувшись до України дізнався про ненарахування та невиплату йому відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40 % та 60 %, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889, у зв'язку з чим звернувся до Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України про нарахування та виплату не отриманої щомісячної додаткової грошової винагороди у зазначених розмірах.

Відповідач повідомив позивача (лист вих. №305/300 від 01.03.2016р.), що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.2011р. №1284 "Питання забезпечення українських військових спостерігачів у Придністровському регіоні Республіки Молдова" позивачу за час його перебування за кордоном була нарахована та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 20 % грошового забезпечення, яка була встановлена йому на за останнім місцем служби (до вибуття за кордон); підстав для перерахунку грошового забезпечення немає.

Вважаючи, що відповідач за час закордонного відрядження протиправно не виплачував йому щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 40 % з 01 вересня 2013 року та 60 % з 01 січня 2014 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи з урахування вищенаведеного спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992р. (далі Закон №2232-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991р. (в редакції, чинній в момент виникнення спірних правовідносин (далі-Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Вказана частина статті Закону конкретизована у постанові Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", пунктом 1 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Водночас приписами ч. 5 ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що за військовослужбовцями, які тимчасово проходять військову службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.2011р. №1284 "Питання забезпечення українських військових спостерігачів у Придністровському регіоні Республіки Молдова" установлено, що щомісячна винагорода в іноземній валюті виплачується з дня перетинання державного кордону українськими військовими спостерігачами, що виїжджають у Придністровський регіон Республіки Молдова, і до дня перетинання ними державного кордону у зворотному напрямку включно; за українськими військовими спостерігачами зберігаються виплати в національній валюті в розмірі 100 відсотків окладу за військове звання, посадового окладу за останнім місцем служби, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Тобто, з аналізу наведених вище положень законодавства можна зробити висновок, що у разі вибуття військовослужбовця (військового спостерігача) на службу за межі України, у т.ч. в Придністровський регіон Республіки Молдова, за ним зберігаються усі види грошового забезпечення, у розмірах, які такий військовослужбовець отримував за останнім місцем служби перед направленням за кордон.

В контексті наведеного слід зазначити, що підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

В даному випадку сторонами визнається, що розмір щомісячної додаткової грошової винагороди позивача за останнім його місцем служби (до вибуття за кордон) складав 20 % місячного грошового забезпечення, який був нарахований та виплачений йому за період перебування за межами України (з 17.07.2013р. по 28.07.2014р.), тобто у розмірі, який позивач отримував за останнім місцем служби перед направленням за кордон, а тому, на переконання суду, відсутні підстави стверджувати про протиправне ненарахування та невиплату йому відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди у встановлених постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889 розмірах.

До того ж, суд також зазначає, що на виконання постанови N889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року N595 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за N 1194/18489; з наступними змінами; далі - Інструкція), положення якої стали застосовуватися з 1 жовтня 2010 року по 16 грудня 2016 року.

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу щомісячної додаткової грошової винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.

Зокрема, в пункті 4 вказаної Інструкції (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).

За пунктом 5 Інструкції передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до положень пункту 10 Інструкції командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою N889 та Інструкцією, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена лише за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин та її розмір не є фіксованим, тому вона не включається до складу грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція вже неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 15.10.2013 (справа № 21-368а13), від 04.11.2014 (справа № 21-473а14), від 30 червня 2015 року (справа № 21-1446а15).

В даному випадку жодних доказів наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) щодо виплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40 % з 01 вересня 2013 року та 60 % з 01 січня 2014 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889, матеріали справи не містять, а позивачем не доведено їх існування, а тому суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для виплати позивачу у період його перебування за межами України (з 17.07.2013р. по 28.07.2014р.) цієї винагороди в зазначених розмірах 40% і 60%, про що просить останній.

За вказаних обставин позовні вимоги позивача до Генерального штабу Збройних сил України щодо здійснення відповідних нарахування та виплати є, відповідно, безпідставними та задоволенню не підлягають.

Що ж до заявленої у прохальній частині доповнень до позову вимоги позивача про зобов'язання командира військової частини А0172 видати накази про виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірах 40%, 60% (т.1 а.с. 31), слід зазначити, що у позовній заяві в якості відповідача позивач визначає лише Генеральний штаб Збройних сил України (Фінансове управління). Командир же військової частини А0172 не визначений відповідачем за позовом та не є стороною по справі, а тому у суду відсутні повноваження в межах даної справи здійснювати оцінку його діям чи бездіяльності, приймати рішення, яке б могло стосуватися його прав та інтересів тощо, оскільки згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Разом з тим, частиною 2 ст.71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що судом не встановлено порушень прав позивача з боку відповідача в контексті спірних відносин.

Керуючись вимогами статей 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко