Ухвала суду № 64175046, 17.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/468/15-ц

Провадження № 22-ц/779/62/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Василишин Л.В.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Великотурянської сільської ради про усунення перешкод в користуванні підїзною дорогою та скасування рішення сесії сільської ради за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Долинського районного суду від 3 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_3, Великотурянської сільської ради про усунення перешкод в користуванні підїзною дорогою та скасування рішення сесії сільської ради.

Рішенням Долинського районного суду від 3 серпня 2016 року позов задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні проїздом загального користування, який проходить між господарствами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до належної ОСОБА_2 земельної ділянки в урочищі «Біля хати» с. Велика Туря Долинського району. Зобовязано ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні проїздом загального користування, демонтувати металеву огорожу, якою загороджено проїзд та відновити попередні розміри проїзду загального користування.

Також скасовано рішення сесії Великотурянської сільської ради від 7 квітня 2014 року №256-24/2014 «Про внесення змін у рішення сесії від 23 грудня 1993 року «Про передачу земельних ділянок у власність громадянину ОСОБА_3М.».

На рішення суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права, зокрема неповне зясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що як при поданні позову, так і в ході розгляду справи ОСОБА_2 не представлено доказів здійснення ОСОБА_3 перешкод у проїзді до належної їй земельної ділянки. На підтвердження своїх вимог нею долучено тільки відповідь Великотурянської сільської ради від 01.07.2013 року про відмову у вирішенні цього питання. Однак, така не є належним та допустимим доказом. Під час розгляду справи судом було встановлено, що земельну ділянку, на якій знаходиться спірний проїзд, рішенням сесії Великотурянської сільської ради від 07.04.2014 року передано у власність ОСОБА_3 Тільки після цього позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила також скасувати вказане рішення ради. В порушення вимог ст. 31 ЦПК України суд прийняв цю заяву до розгляду з первісним позовом.

Не взято судом до уваги і тієї обставини, що при прийнятті рішення про передачу у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яка є підїздом до його господарства, сільська рада не вийшла за межі своїх повноважень. Ця ділянка належала до земель комунальної власності і є єдиним заїздом до господарства відповідача. Крім того, згідно Генерального плану розвитку села за 1981 року, який є чинним і на даний час, у цьому місці дорога загального користування не значиться.

Поза увагою суду залишилося і те, що як восени 2015 року, так і в попередні роки позивачка безперешкодно користувалася спірним заїздом, будь-яких перешкод у доступі до належної їй земельної ділянки ОСОБА_3 не чинив. Натомість, саме вона заблокувала вїзд до земельної ділянки «Біля хати» безпосередньо через свою ділянку, оскільки при будівництві господарських будівель та споруд відійшла від визначених будівельним паспортом місць розташування обєктів та змістила господарську будівлю.

Також, на думку апелянта, суд вийшов за межі позовних вимог та зобовязав відповідача усунути перешкоди у користуванні проїздом загального користування, хоча позивач просила усунути перешкоди у підїзді до земельної ділянки.

Крім того, не визнаючи недійсним рішення сесії Великотурянської сільської ради від 7 квітня 2014 року №256-24/2014 «Про внесення змін у рішення сесії від 23 грудня 1993 року «Про передачу земельних ділянок у власність громадянину ОСОБА_3М.» суд ухвалив рішення про його скасування, що законом не передбачено.

Посилаючись на вищезазначені обставини апелянт просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

В засіданні апеляційного суду представники апелянта ОСОБА_3 доводи скарги підтримали, а представник Великотурянської сільської ради - визнала, з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_2 доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частина 3 ст. 152 ЗК України визначає способи захисту порушених прав, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Постановляючи оскаржуване рішення місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_3 передано в приватну власність земельну ділянку, до якої увійшла земля загального користування (проїзд), а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту в обраний нею спосіб.

Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та відповідають встановленим обставинам справи, а тому колегія суддів погоджується з ними виходячи з наступного.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалась на те, що рішенням Великотурянської сільської ради від 7 квітня 2014 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку загального користування (проїзд). Після чого відповідач встановив огорожу на дорозі, чим чинить їй перешкоди у користуванні цим проїздом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно записів в погосподарських книгах Великотурянської сільської ради за 2010-2015 роки за ОСОБА_2 числиться будинковолодіння, що знаходиться по вул. Стрийська, 5 (раніше вул. Нова) в с. Велика Туря, Долинського району. Житловий будинок побудовано в 1975 році (а.с. 16,152-155).

Відповідач ОСОБА_3 є власником будинковолодіння №7.

Відтак, сторони є суміжними користувачами земельних ділянок, на яких розміщені ці будівлі.

Зясовано, що господарства сторін розділені проїздом, з приводу користування яким між ними впродовж тривалого часу існує спір (а.с.9,10). Позивачу вказаний проїзд необхідний для використання за цільовим призначенням земельної ділянки площею 0,0462 га в урочищі «Біля хати». В числі інших земельних ділянок її передано ОСОБА_2 у власність, що підтверджується матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) (а.с.12-15,19,20).

Зі змісту акту обстеження земельної ділянки по вул. Стрийська,7 від 23 червня 2016 року (а.с.151) видно, що комісією в складі сільського голови ОСОБА_5, голови земельної комісії ОСОБА_6, спеціаліста по землевпорядкуванню ОСОБА_7 при огляді земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено наявність воріт двох суміжних землекористувачів. Також зазначено, що позивач має заїзд до свого подвіря з вул. Стрийська (центрального входу).

Разом з тим, як правильно зясовано судом в позивача відсутня можливість використання вищезазначеної земельної ділянки без одночасного використання для цього спірного проїзду. При цьому доводи про порушення нею розміщення господарських споруд на своїй земельній ділянці і тим самим часткове ускладнення використання її не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Як видно з будівельного паспорту забудови земельної ділянки, що виділена індивідуальному забудівнику ОСОБА_3, від 27.04.1989 року між їхніми господарствами існує проїзд шириною 3 м довжиною 42,30 м (а.с.156-161).

Наявність цього проїзду (дороги) в генплані села за 1989 рік підтвердила також допитана у суді першої інстанції провідний спеціаліст відділу архітектури та будівництва ОСОБА_8 на підставі вивчених архівних матеріалів ОСОБА_9 (чоловіка позивача) та ОСОБА_3

Однак, як вбачається з матеріалів справи (а.с.22,23,24) та не заперечувалося відповідачами, фактично в даний час ширина проїзду від центральної дороги становить 3 м, а в місці вїзду на земельну ділянку позивача тільки 70 см. Наведена обставина підтверджена також поясненнями сторін в засіданні апеляційного суду, в тому числі і сільського голови с. Велика Туря.

Той факт, що відповідач чинить ОСОБА_9 перешкоди в користуванні цим проїздом підтверджується також письмовими матеріалами (а.с.9,10), актом сільської ради від 21.08.2015 року.

Відповідно неспроможними є твердження апелянта щодо відсутності будь-яких доказів чинення перешкод у користуванні проїздом, оскільки такі спростовуються як вищенаведеними матеріалами справи, так і частково поясненнями самого ОСОБА_3 та його представника. Зокрема, останніми не заперечувався факт встановлення огорожі обґрунтовуючи це передачею у власність, в тому числі і цієї частини земельної ділянки.

Відповідно до ст. 12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

В силу ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ч. ч.6-9 ст. 118 ЗК України.

Водночас, як передбачено п. «а» ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Встановлено, що рішенням сесії Великотурянської сільської ради від 7 квітня 2014 року №256-24/2014 «Про внесення змін у рішення сесії від 23.12.1993 року «Про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_3М.» внесено зміни в рішення сесії від 23.12.1993 року. Зокрема, ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по вул. Стрийська площею 0,0954 га, замість 0,0800 га та 0,4000 га ріллі для веденя особистого селянського господарства. Також зобовязано ОСОБА_3 замовити в ліцензованій землевпорядній організації розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на цю ділянку. Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі подати на розгляд та затвердження сесії сільської ради у встановленому законодавством порядку (а.с.81).

В той же час як вбачається з будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, що виділена індивідуальному забудівнику ОСОБА_3, затвердженого рішенням виконкому районної ради народних депутатів від 14.06.1989 року, 20 березня 1989 року рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) згідно затвердженого проекту планування та забудови с. В. Туря і розробленого районною архітектурою проекту забудови масиву, ОСОБА_3 за рахунок вільного присадибного фонду виділено земельну ділянку площею 0,085 га для будівництва житлового будинку (а.с.158).

Рішенням виконкому Великотурянської сілької ради №11 від 13 квітня 1989 року схвалено вказане рішення загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) (а.с.157). Згідно схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель розмір земельної ділянки становить: 20 м ширини, 42,3 м довжини, що відповідає розміру 0,085 га (а.с.161 зворот).

Вищенаведеними обставинами повністю спростовуються доводи апелянта та його представників про те, що йому фактично виділено для будівництва житлового будинку земельну ділянку площею 0,09 га і саме цю земельну ділянку згідно оскаржуваного рішення ради йому передано в приватну власність.

З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що рішенням сільської ради ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, до якої увійшла земельна ділянка загального користування (проїзд), а тому обґрунтовано визнав це рішення незаконним та скасував його.

Доводи апелянта щодо відсутності такого способу захисту як скасування рішення сільської ради не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється також шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Водночас, враховуючи положення ч.1 ст. 393 ЦК України рішення сільської ради як правовий акт індивідуальної дії за таких обставин підлягає скасуванню.

Надуманими є також і посилання апелянта на порушення судом при розгляді справи норм процесуального права.

Згідно положень ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення судом норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як передбачено ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Великотурянська сільська рада, та просила усунути перешкоди в користуванні підїзною дорогою шляхом демонтажу металевої огорожі та відновлення попередніх розмірів цього проїзду.

Встановлено, що у грудні 2015 року нею подано заяву про збільшення позовних вимог, зокрема в частині скасування рішення Великотурянської сільської ради від 7 квітня 2014 року №256-24/2014 «Про внесення змін у рішення сесії від 23.12.1993 року «Про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_3М.» (а.с.101).

В подальшому заявою від 28 квітня 2016 року ОСОБА_2 уточнено збільшені позовні вимоги щодо процесуального статусу Великотурянської сільської ради - з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на відповідача та ОСОБА_3 навпаки (а.с.131-133).

Відтак, доводи щодо одночасної зміни позивачем предмету та підстав позову, виходу судом за межі позовних вимог, зважаючи на відмову від них ОСОБА_2, є голослівними та не можуть бути прийняті до уваги.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Долинського районного суду від 3 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

ОСОБА_10