Рішення № 64174777, 19.01.2017, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/4909/16-ц

Провадження № 2/265/111/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 січня 2017 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Копилової Л.В.,

при секретарі - Єфремовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним і визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним і визнання права власності на квартиру, посилаючись на те, що з 1997 року і по теперішній час вона постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій зареєстрована з 25 липня 1997 року. Спірна квартира належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 1997 року. В квартирі, крім неї, зареєстрований з 20 листопада 1999 року і постійно проживає в якості члена її сім'ї ОСОБА_3, з яким вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з 18 червня 1999 року.

Відповідачка ОСОБА_2, доводиться їй рідною донькою. В кінці 2011 року вона в бесідах з нею стала говорити, що є за характером довірливою людиною і боїться за її долю, щоб вона не втратила житла через свою необачність. При цьому вона запевнила її, що зможе доглянути її і запропонувала укласти договір. Вона погодилася з пропозицією за умови, що залишиться власником спірної квартири до кінця свого життя, а відповідачці за фактичний догляд за нею дістанеться у власність спірна квартира після її смерті.

За станом здоров'я вона не мала можливості звернутися за отриманням необхідних консультацій, тому усіма питаннями оформлення договору займалася відповідачка. Вона повністю довірилася їй як дочці, і 26 січня 2012 року підписала договір дарування квартири. Однак, які саме документи були надані нотаріусу їй не відомо, бо вона ж мала намір на безоплатну передачу належної їй на праві власності спірної квартири у власність ОСОБА_2, так як іншого житла в м.Маріуполі не має.

Зі змістом підписаного договору дарування спірної квартири вона особисто не змогла ознайомитися, так як документи на квартиру їй відповідачка після відвідування нотаріуса не повернула, сама ж вона юридично не грамотна.

У квітні 2016 року вона звернулася до відповідачки з проханням передати їй документи на квартиру для оформлення субсидії на оплату комунальних платежів, однак та повідомила, що тепер вона є власником спірної квартири на підставі договору дарування від 26 січня 2012 року. Після цієї розмови на її прохання відповідачка вперше передала документи на спірну квартиру, а саме - оспорюваний договір дарування квартири, витяг про реєстрацію права власності на квартиру на ім'я відповідачки ОСОБА_2 і технічний паспорт Маріупольського БТІ на квартиру, в якому записано її як власника квартири. Таким чином, фактично до квітня 2016 року вона не знала про те, що не є власником спірної квартири, підписавши оспорюваний договір помиляючись щодо його природи, їх взаємних прав та обов'язків з відповідачкою.

Просить суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 (ОСОБА_4) в місті Маріуполі, укладений між нею і ОСОБА_2 21 січня 2012 року недійсним та визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 на розгляд справи до суду не з»явилися, надавши суду письмові заяви про розгляд справи в їх відсутність. Проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку.

Зі згоди позивачки суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази по справі суд дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

26 січня 2012 року позивачка ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 69.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав - квартира АДРЕСА_3 належить на підставі договору дарування від 26 січня 2012 року на праві приватної власності ОСОБА_2.

Як видно з особового рахунку № 74-47 від 07 липня 2016 року, виданого КК «Східна» в квартирі АДРЕСА_3, крім позивачки зареєстровані ОСОБА_3 (чоловік) та ОСОБА_7А.(внучка).

Ст.229 ЦК України встановлено, що правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання та цільовим призначенням.

Отже під помилкою, за якої правочин визнається недійсним, слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов правочину, що вплинуло на її волевиявлення, якщо за відсутності неправильного сприйняття за обставинами справи можна зробити висновок про те, що правочин не було б вчинено.

Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. З цього слідує, що при вирішенні позову про визнання недійсним договору дарування суди повинні виходити із відповідних норм ЦК, якими регулюється вчинення саме цього виду договорів.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом зазначеної норми дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання від обдарованого будь-яких вигод матеріального характеру, обдарований, у свою чергу, набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов'язку надання таких вигод.

Отже договір дарування є особливою формою договорів, який опосередковує безоплатну передачу майна у власність від однієї сторони (дарувальника) до іншої сторони (обдарованого), а договір довічного утримання передбачає передачу майна у власність іншої особи, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Судом встановлено, що на час укладення договору дарування позивачка була непрацездатною особою, хворіла та потребувала сторонньої допомоги. Між сторонами існували доброзичливі родинні стосунки. Відповідачка обіцяла забезпечувати позивачку доглядом, харчуванням, одягом, ліками та підтримувати квартиру в належному стані в розрахунку отримати квартиру після її смерті, про що сторони дійшли згоди і вирішили офіційно оформити досягнуту домовленість, а 26 січня 2012 року підписали і нотаріально посвідчили договір, за змістом якого позивачка подарувала відповідачці квартиру АДРЕСА_4.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою, окрім укладення договору дарування, не було вчинено жодних дій, обумовлених правовими насідками даного договору, на виконання даного договору квартира не була фактично передана позивачем відповідачці, яка не вступила в управління придбаним майном, а позивачка до цього часу зареєстрована і продовжує проживати в подарованій квартирі, утримує її, несе витрати з оплати житлово-комунальних послуг. Іншого житла позивачка не має.Тому укладений договір підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору дарування, тому задовольняє вимогу позивачки визнання за нею права власності на вказану квартиру.

На підставі ст.ст. 15, 16, 203, 229,717 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.10,11, 60, 212, 213-215, 224 - 226 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним і визнання права власності на квартиру, задовольнити.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 (проспект Маршала ОСОБА_4) в місті Маріуполі Донецької області укладений 26 січня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 за реєстром № 69, недійсним.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (проспект Маршала ОСОБА_4) в місті Маріуполі Донецької області, загальною площею 45,2 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуте Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня його отримання.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при розгляді справи протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя _____