Ухвала суду № 64174398, 12.01.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/10857/16-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 47 Доповідач Худяков А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 01 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Комунальне підприємство «Житомирський міський центр земельних відносин» по визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні майном

в с т а н о в и л а:

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 01 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність постановленого рішення, порушує питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0680 га по пров. 4-му Вільському, 8-а в м. Житомирі відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0121 га по пров.3-му Кар'єрному, 7 в м.Житомирі відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №348351 від 25.04.2012 року на підставі договору дарування земельної ділянки від 28.03.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №1565.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0275 га по пров.3-му Кар'єрному, 7 в м.Житомирі відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №709574 від 14.09.2012 року на підставі договору дарування земельної ділянки від 28.03.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №1565.

Відповідно до ст.ст.125,126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується, зокрема, цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою. При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

У разі набуття права власності на земельну ділянку кількома набувачами або у разі відсутності на відповідному державному акті місця для проставлення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку набувачеві або відчужувачеві земельної ділянки протягом 30 календарних днів з дня подання ним до органу, який здійснює видачу зазначеного акта, документів, передбачених законодавством, видається державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В позовній заяві позивач ОСОБА_2 вказує на те, що вона не підписувала протокол встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від 23.12.2010 року та акти відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), прийому передачі межових знаків на зберігання від 01.06.2011 року.

Статтею 56 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що, технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку при поділі чи об'єднанні земельних ділянок, не містить погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

Таким чином, суд встановив, що чинний на час видачі оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки закон не містив вимоги погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами під час складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку при поділі земельних ділянок.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановивши, що позивач не подав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання державних актів недійсними, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, навівши відповідні мотиви.

Крім того, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є не чіткими, оскільки не конкретизують яким саме чином мають бути відновлені порушені права позивача.

Відповідно до частини 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на правильність судового рішення не впливають. Позивачем в судовому порядку не оспорювались правовстановлюючі документи на підставі яких були видані оскаржувані державні акти на право власності на земельну ділянку на ім'я відповідачів, а саме договори дарування земельної ділянки.

Судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовані норми матеріального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для скасування рішення, з мотивів, наведених в скарзі, немає.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 01 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді