Ухвала суду № 64172087, 18.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Винниченко Л.М.

№22-ц/796/731/2017 Доповідач Вербова І.М.

Справа №755/440/16-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Вербової І.М.,

суддів Поливач Л.Д., Поліщук Н.В.

за участю секретаря: Горак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за актом порушення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання акту про порушення недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 рокупозивач ПАТ «Київенерго» звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача 22 288,14 грн. боргу за не обліковану електроенергію та зарахувати їх на рахунок із спеціальним режимом використання № НОМЕР_1 у ГУ по м. Києву та Київській області BAT «Ощадбанк», МФО 322669, код ЄДРПОУ 00131305 та вирішити питання судових витрат.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 07.12.2013 року контролерами позивача було виявлено у ОСОБА_3 самовільне підключення електропроводки електричної мережі енергопостачальника поза розрахунковими засобами обліку електроенергії до розеточних груп квартири споживача.

У липні 2016 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати недійсним акт про порушення №23805 від 07.12.2013 року.

В мотивування вимог посилався на те, що акт про порушення було складено без його участі, що стало наслідком занесення завідомо неправдивих відомостей. Так, в самому акті, додатках до нього та інших документах вказується різна дата його складання, що свідчить про його недійсність. Також зазначає, що в додатку № 2 вказується, що в щиту знаходяться ще два лічильника квартир № 120 та 119, а тому яким чином встановлено позаоблікове підключення саме лічильника на квартиру НОМЕР_2 не встановлено. На той час у квартирі НОМЕР_2 ніхто не проживав, квартирантів там не було. Між ним та відповідачем договір про користування електроенергією за адресою АДРЕСА_1 було укладено 20.12.2013 року, тому з цього часу він є споживачем.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 1 листопада 2016 року первісний позов ПАТ «Київенерго» - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» кошти за не обліковану електричну енергію за актом про порушення № 23805 від 07.12.2013 року в сумі 22 288 грн.. 14 коп. Вирішено питання судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що Акт про порушення №23805 від 07.12.2013 року складений представниками позивача всупереч вимогам п. 53 Правил.

Відсутність ОСОБА_1 при складанні Акта про порушення визнається і самим позивачем згідно Додатку №2 до складеного 07.12.2013 року Акта про порушення: - «споживач відсутній, порушення продемонстровано представнику ЖЕКа, та квартиранту».

СкладаючиАкт, представники позивача порушили права ОСОБА_1, оскільки, він як власник квартири НОМЕР_2, в момент складання цього Акта, в квартирі не перебував, а тому не взмозі був висловити свої зауваження щодо підстав та обставин його складання: - «чи дійсно провід при позаобліковому підключенні був приєднаний до його лічильника обліку електричної енергії, чи дійсно переріз струмопровідного проводу при позаобліковому підключенні відповідає площі проводу, який зазначається позивачем у основному позову та в Додаткових поясненнях до позову».

Крім того, відповідальність за порушення в електроенергетиці настає при крадіжці, зокрема, електричної енергії при самовільному підключенні об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку».

Правопорушенням в електроенергетиці є не сам факт самовільного підключення до електроенергетики, а саме факт розкрадання споживачем електричної енергії в разі самовільного підключення і споживання електроенергії поза межами приладів обліку.

Дана правова позиція викладена у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 21.06.2016 року, що винесена у справі №522/7908/13-ц.

Зазначив, що під час розгляду справи він неодноразово просив представника позивача розкрити зміст: Р с.п., - показника потужності самовільного підключення (кВт), тобто просив розкрити, як був визначений показник потужності у розмірі - 5,346, які цифри/або показники були використані у формулі - Рс.п. = І U ном.фаз.*cosj.

Розкриття механізму визначення розміру потужності самовільного підключення надавало б можливість зрозуміти весь розрахунок обсягу та вартості електричної енергії, яка не обліковувалася внаслідок порушення нібито вимог Правил, що викладений у Розрахунку, що є додатком до основного позову позивача.

Проте, представник позивача, в судовому засіданні, не змогла розкрити порядок визначення цього показника потужності, пояснивши, що цей Розрахунок формувався не нею, а відповідними службами ПАТ «Київенерго».

Вважає, що Акт про порушення це юридична форма рішення позивача при проведенні перевірки на предмет дотримання ним вимог Правил, цей Акт породжує певні правові наслідки і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

СкладенийАкт про порушення має індивідуальні ознаки і має обов'язковий характер для суб'єкта цих відносин, тобто для комісії позивача зі спірних питань по розгляду актів про порушення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник позивача ПАТ «Київобленерго» проти скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Вербової І.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи первісний позов, суд виходив з його доведеності та обґрунтованості, оскільки працівники ПАТ «Київенерго» діяли в межах своєї компетенції та відповідно до вимог діючого законодавства при виявленні факту порушення споживачем Правил користування електричною енергією та складанні відповідного акту.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з його недоведеності та необґрунтованості.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 з 2002 року.

За адресою АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3, за яким ПАТ «Київенерго» здійснює постачання електроенергії до квартири відповідача ОСОБА_6, де 13.08.2001 року встановлено електролічильник номер НОМЕР_4-2, тип СО-5000 (5) (а.с. 12).

07.12.2013 року представниками ПАТ «Київенерго» електромонтером ОСОБА_7, контролерами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 при проведенні перевірки правильності роботи електролічильника типу НОМЕР_5 зав. № НОМЕР_6 за зверненням споживача ОСОБА_10, яка мешкає за адресою АДРЕСА_2, було виявлено факт самовільного підключення споживача квартири НОМЕР_2 до мережі енергопостачальника поза приладом обліку електролічильника заводський № НОМЕР_4 типу СО-5000.

На підставі виявленого порушення складений Акт про порушення № 23805 від 07.12.2013 року (а.с. 14-14 зв.).

Згідно Акту, ОСОБА_1 від підпису в акті відмовився. Засідання комісії постачальника електроенергії з розгляду складеного акта про порушення буде проводитися 13.01.2014 року за адресою АДРЕСА_5. У додатку № 2 до акта про порушення від 07.12.2013 року вказано про те, що споживач відсутній, порушення продемонстровано представнику ЖЕКа та квартиранту (а.с. 16).

Також зазначеними у акті представниками постачальника електроенергії 20.03.2014 року була складена доповідна про те, що 07.12.2013 року при проведенні технічної перевірки приладів обліку за адресою АДРЕСА_1 самовільне підключення електроустановок до електричної мережі поза розрахунковим засобом обліку з порушенням схеми обліку було виявлено після зняття захисної панелі за допомогою викрутки в міжповерховій щитовій (а.с. 15).

Копія Акта про порушення відповідачу була надіслана поштою.

Засідання комісії по розгляду акта про порушення відбувалося 20 січня 2014 року за участю ОСОБА_1, що оформлене протоколом № 206, при цьому прийняте рішення про проведення нарахування згідно з п. 3.5 та формулою 2.7 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами ПКЕЕ за період нарахування з 08.12.2010 року по 07.12.2013 року до сплати суму 22 288 грн. 14 коп. (а.с. 33, 33 зв.).

03.02.2014 року та 20.02.2014 року ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго» подавалися заяви з проханням повторно переглянути на комісії акт про порушення від 07.12.2013 року, оскільки він не згодний з рішенням комісії від 20.01.2014 року (а.с. 28,29).

Згідно заяви відповідача засідання комісії по розгляду акта про порушення вдруге відбулось 20.02.2014 року, яке було перенесено на 20.03.2014 року (протокол № 65 від 20.02.2014 року - а.с. 34, 34 зв.).

Відповідно протоколу № 223 від 20.03.2014 року засіданням комісії СВП зі спірних питань по розгляду акта про порушення № 23805 від 07.12.2013 року прийняте рішення про відсутність підстав для зміни рішення комісії від 20.02.2014 року № 65 (а.с. 36, 36 зв.).

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 28.05.2015 року визнано незаконним та скасовано рішення комісії по розгляду акту порушення № 23805 від 07.12.2013 року за протоколом № 206 від 20.01.2014 року, рішення комісії СВП зі спірних питань по розгляду акта про порушення № 23805 від 07.12.2013 року за протоколом № 223 від 20.03.2014 року в частині нарахування з 08.12.2010 року по 08.10.2013 року та суми нарахування до сплати 22 228 грн. 14 коп., ухвалено вважати період нарахування обсягу та вартості електроенергії, не облікованої внаслідок порушення ОСОБА_1 ПКЕЕ з 08.10.2013 року по 07.12.2013 року, в решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 28.07.2015 року рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 28.05.2015 року скасовано та відмовлено у задоволенні позову (а.с. 10-11 зв.).

Вказаним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що нарахування оплати за постачання електроенергії до квартири АДРЕСА_1 поза приладами обліку з 08.10.2013 року, тобто з часу проведення технічного огляду стану електромережі будинку ОСОБА_1 електриком ЖРЕО-408 не ґрунтується на наявних у справі доказах і суперечить чинному законодавству, ПАТ «Київенерго» щодо спірних правовідносин правомірно застосовано п. 3.3 Методики, відповідно якого на засідання комісії по розгляду актів порушень правил користування електричною енергією спожитої з порушенням ПКЕЕН здійснено нарахування за період з 08.12.2010 року по 07.12.2013 року в сумі 22 288,14 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Отже, період за який нараховано кошти є правильним.

Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст. ст. 24-27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами і Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 1999 року №1416 (далі Методика).

За положеннями ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та Правил згідно із законодавством України.

Відповідно до п. 53 Правил у разі виявлення представником енергопостачальника порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі фактів розкрадання електричної енергії, складається акт, який підписується представником енергопостачальника та споживачем. Один примірник акта вручається споживачу, другий залишається в енергопостачальника. Споживач має право внести до акта свої зауваження.

У разі відмови споживача від підпису в акті робиться позначка про відмову. Акт вважається дійсним, якщо його підписали три представники енергопостачальника.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.06.2011 року №6-4 цс 11 Підстави та порядок складання акта про порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі актів, що засвідчують факти її розкрадання, врегульовано, зокрема, п. 53 зазначених вище Правил. Складений працівниками обленерго акт є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання наведених вище правил. Згідно зі ст. 57 ЦПК України, такий акт є лише доказом, який у разі виникнення спору повинен оцінюватися судом відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Акт підписано трьома представниками позивача, а тому він є таким, що складений відповідно до Правил.

На підставі п. 48 Правил споживач несе відповідальність згідно із законодавством за розкрадання електричної енергії у разі самовільного підключення до електромережі, споживання електричної енергії без приладів обліку

Пункт 4 Порядку визначення розміру і відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок викрадення електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2006 № 122, установлює, що обсяг електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, визначається за величиною розрахункового споживання електричної енергії протягом періоду порушення на підставі акта виявлених порушень, складеного відповідно до Методики.

Згідно п. 42 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 року № 1357, зі змінами і доповненнями, споживач електричної енергії зобов'язаний невідкладно повідомляти енергопостачальника про недоліки в роботі приладу обліку, узгоджувати з енергопостачальником нові підключення та переобладнання внутрішньої електропроводки, здійснювати з метою збільшення споживання електричної потужності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументованими висновком суду першої інстанції про те, що представниками відповідача було зафіксовано факт самовільного підключення до електромережі, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі, а тому рішення про нарахування обсягу та вартості не облікованої електричної енергії є законним.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст. ст. 24-27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами і Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 1999 року №1416 (далі Методика), колегія погоджується з розрахунком заподіяних збитків, проведеним позивачем, оскільки такі базуються і відповідають Методиці визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні зустрічного позову, з огляду на таке.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02))

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтями 24 27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами і Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 1999 року №1416 (далі Правила).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та Правил згідно із законодавством України.

У разі виявлення представником енергопостачальника порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі фактів розкрадання електричної енергії, складається акт, який підписується представником енергопостачальника та споживачем. Один примірник акта вручається споживачу, другий залишається в енергопостачальника. Споживач має право внести до акта свої зауваження. У разі відмови споживача від підпису в акті робиться позначка про відмову. Акт вважається дійсним, якщо його підписали три представники енергопостачальника (пункт 53 Правил).

Судами установлено, що позивач є споживачем електричної енергії, яку йому постачає відповідач.

Отже, складений позивачем акт є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання Правил, у разі виникнення спору він буде наданий як доказ, який повинен оцінюватися судом відповідно до вимог статті 212 ЦПК України; його оскарження не передбачено чинним законодавством або договором як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів особи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 року у справі №6-25цс11 та від 06.06.2011 року у справі №6-4ц11.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 листопада 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді