Ухвала суду № 64171969, 12.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Арапіна Н.Є.

№22-ц/796/740/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа №755/6287/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Панченка М.М.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір про фінансовий лізинг №00007363 від 30.05.2013 року, з усіма додатками до нього.

В мотивування вимог посилався на те, що 30.05.2013 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

При цьому в договорі вказано, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в доларах США.

Згідно графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, який є невід'ємним додатком до договору про фінансовий лізинг, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати щомісячно лізинговий платіж у доларах США.

Вважає, що умова про внесення лізингових платежів в еквіваленті іноземної валюти ставить його в край невигідне становище та з урахуванням чинного законодавства про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України, умови цього договору є недійсними.

Вказує на те, що відповідач використав нечесну підприємницьку практику та ввів його в оману через те, що не було проведено переддоговірної роботи та не надано детального розпису загальної вартості оплати транспортного засобу, позивач не міг здійснити свідомий вибір перед укладенням договору у зв'язку з коливанням курсу долара США

Крім того, діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, що є також підставою недійсності договору.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.10.2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що договір про фінансовий лізинг укладений з порушенням норм чинного законодавства, а пункти 6.3., 6.4., 6.4.1, 6.4.2. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невід'ємним додатком даного договору, є недійсними.

Крім того, станом на день звернення до суду із позовною заявою офіційний курс гривні до долара США становить 26,60 грн./дол. США, що є значно вищим показником, ніж той, який існував на момент укладення договору про фінансовий лізинг. Станом на день укладення договору про фінансовий лізинг (30.05.2013 року) курс долара США становив 7,99 грн./дол. США.

Визначення розміру платежів за договором в еквіваленті до іноземної валюти, яка не є законним засобом платежу на території України, та встановлення залежності розміру таких платежів від обмінного курсу для долара США є дискримінаційними, оскільки встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду лізингоодержувача.

Зазначає, що діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, за таких обставин правочин, вчинений без відповідного дозволу, а тому, повинен бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні апеляційного суду, представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ТОВ «Порше Лізинг Україна» проти апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду у справі залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 30.05.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору (а.с.8, 9-10).

Згідно умов договору вартість об'єкта лізингу: 64838 доларів США; авансовий платіж: 25935,20 доларів США; обсяг фінансування: 38902,80 доларів США; процентна ставка: змінна відповідно до пункту 6.4.2. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу; кількість лізингових платежів: 60; - строк лізингу (місяців): 60; Лізинговий платіж: 1145,03 доларів США; адміністративний платіж: 972,58 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що оскільки положення договору фінансового лізингу щодо корегування лізингових платежів внаслідок збільшення курсу долара США відповідно до гривні, які є предметом спору у справі, узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, при укладенні договору фінансового лізингу позивач не заперечував проти його умов, тому відсутні правові підстави, передбачені ч.1 ст.215, ч. 1 ст.203 ЦК України для визнання недійсним договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п.6.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є невід'ємним додатком до договору про фінансовий лізинг, сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком («КІБ» ПАТ «Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України, (надалі - «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням ТОВ «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню.

За положеннями ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договором про фінансовий лізинг від 30.05.2013 року передбачено порядок визначення процентної ставки, яка обраховується у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США. Якщо трьохмісячна ставка LIBOR для доларів США зміниться у порівнянні з останнім коригуванням процентної ставки або відповідно, датою доставки об'єкта лізингу більше, ніж на 0,25 процентних пунктів, робиться аналогічне абсолютне коригування проценту (з додаванням абсолютної вартості такого збільшення до абсолютного розміру проценту) на дату виставлення рахунку, після відповідного календарного кварталу. При цьому, лізинодавець на власний розсуд не встановлює проценту ставку LIBOR для доларів США.

Також вищевказаним договором сторони визначили розмір щомісячного лізингового платежу у еквіваленті 1145,03 доларів США, та у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) визначений розмір процентів, який підлягає сплаті.

Тобто, лізингоодержувач був повідомлений про розмір грошових коштів, які він повинен сплатити, як процент за лізинговим кредитом.

Змінна процентна ставка - це процентна ставка, рівень якої підлягає періодичній переоцінці залежно від зміни тієї чи іншої базової ставки.

Пунктом 6.4.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізину передбачено, що у разі зміни процентної ставки за рішенням Порше Лізинг України відповідно до пункту 6.4.2., Порше Лізинг Україна направляє лізингоодержувачу відповідне повідомлення і оновлений графік покриття витрат та виплати лізингових платежів.

У разі зміни договору, як зазначено в ч.3 ст.653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи договір про фінансовий лізинг, сторони домовились, що для розрахунку процентів буде використовуватись змінна процентна ставка, яка обраховується у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США. При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни процентної ставки.

Отже, виходячи з умов договору про фінансовий лізинг зміна розміру ставки LIBOR для доларів США не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього договору.

Таким чином, положення договору про фінансовий лізинг про встановлення змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США, не можна вважати несправедливими.

Такий правовий висновок стосовно змінної процентної ставки був зроблений Верховним Судом України у справі 6-511цс15.

Частиною 2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Умовами договору визначено, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом обміну долара США за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь Банк» або іншим банком) або Національним банком України станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню (пункт 6.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу).

Згідно з ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За таких обставин, визначення щомісячного лізингового платежу у еквіваленті до долара США, не суперечить вищезазначеним нормам матеріального права.

Так Верховний Суд України у постановах від 26.12.2011 року, 02.07.2014 року і 07.10.2014 року, дійшов таких висновків:

- положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (постанова від 26.12.2011 року);

- коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (постанова від 07.10.2014 року);

- незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня (постанова від 02.07.2014 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що зазначення у договорі змінної процентної ставки та визначення лізингових платежів в еквіваленті до долара США не є підставою для визнання договору про фінансовий лізинг недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснень викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин вважається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Умови, за якими сторони дійшли згоди викладені у тексті оскаржуваного договору.

Будь - яких доказів того, що позивач уклав цей договір під впливом обману суду надано не було.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Позивачем, згідно з ст. ст.10, 60 ЦПК України не надано доказів на підтверження того, що умови договору та дії відповідача свідчать про здійснення ним нечесної підприємницької практики.

З матеріалів справи вбачається, що укладаючи договір фінансового лізингу 30.05.2013 року сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Колегія судів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умови фінансового лізингу щодо еквівалента в іноземній валюті при розрахунках за договором не є несправедливими, не встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін.

Доводи апеляційної скарги щодо недійсності договору у зв'язку з відсутності у відповідача відповідної ліцензії колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Згідно з ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в редакції чинній на час укладення спірного договору, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

1) страхової діяльності;

2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, не може передаватися третім особам.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з п. 2.1. Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого Розпорядженням Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України №21 від 22.01.2004 року юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу, а також за наявності: - довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

Відповідно до п.1.3.1. Положення, фінансова послуга з фінансового лізингу (послуга з фінансового лізингу) - операції з фінансовими активами, які полягають в набутті юридичною особою (лізингодавцем) у власність речі у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передачі цієї речі у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) на підставі договору фінансового лізинг.

Частиною ч.1 ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи убачається, що згідно Довідки про взяття на облік юридичної особи відповідач має право надавати послуги з фінансового лізингу (а.с.51).

Таким чином відповідач має право на надання послуг фінансового лізингу, так як Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, було 24.07.2008 року взято на облік ТОВ «Порше Лізинг Україна» як юридичну особу, що має право надавати послуги з фінансового лізингу. При цьому відповідач, як юридична особа, яка надає послуги з фінансового лізингу, за своїм правовим статусом не є фінансовою установою.

А відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав передбачених ст.ст. 230, 227 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання недійсним договору фінансового лізингу укладеного 30.05.2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Лізинг Україна».

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: