Постанова № 64171784, 20.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2017 року № 826/3055/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м.Києві, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у м.Києві, Апеляційної інстанції комісії Північного регіону пропоновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у м.Києві, Апеляційної інстанції комісії Північного регіону, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у м.Києві від 07.12.2015 р. про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Апеляційної атестаційної комісії Північного регіону 04.01.2016 р. про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м.Києві № 71о/с від 29.01.2016 р., яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Національній поліції України у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві - начальника слідчого відділу.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління поліції у м.Києві середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 29.01.2016 р. до дня поновлення на роботі.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Національної поліції у м.Києві моральну шкоду в розмірі 20 000,00 гривень.

7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та присудження виплати середньомісячного заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги мотивовані протиправним звільненням позивача з посади з підстав його невідповідності займаній посаді.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх повністю. Вважають, що звільнення позивача проведено всупереч нормам чинного законодавства.

Представники відповідачів 1, 2, 3 в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомили. Згідно наданих письмових заперечень відповідач 1 проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Вважає, що рішення про звільнення позивача прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. Від представника 1 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволені якого було відмовлено судом, оскільки наведені в ньому причини відкладення судом оцінені як неповажні.

Зважаючи на неявку в судове засідання представників відповідачів 1, 2, 3, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 01.09.1994 року по 06.11.2015 року, коли був звільнений із органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУ № 1038 о/с із посади першого заступника начальника Голосіївського районного управління ГУ МВС України в м.Києві - начальника слідчого відділу, маючи спеціальне звання полковник міліції.

В позовній заяві позивач зазначив, що до звільнення з органів внутрішніх справ відносно нього не проводилося жодного службового розслідування. За час проходження служби в органах внутрішніх справ за сумлінне і добросовісне виконання своїх службових обов'язків неодноразово заохочувався, а також нагороджувався медалями та відзнаками, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці.

07.11.2015 року у відповідності до п. 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII позивача було прийнято на службу до Національної поліції України на підставі наказу ГУ Національної поліції у м. Києві № 31 о/с на посаду заступника начальника Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві - начальника слідчого відділу у званні «полковник поліції».

29.01.2016 року на підставі наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві № 71 о/с позивача було звільнено зі служби в Національній поліції України у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

Підставою для звільнення позивача став атестаційний лист з висновком атестаційної комісії від 07 грудня 2015 року.

Позивач, вважаючи прийняте рішення про його звільнення протиправним, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року N 580-VIII (надалі - Закон N 580-VIII) Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 57 Закону N 580-VIII атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Аналогічні норми в частині підстав для атестування закріплені у п. 3 розділу І Інструкції № 1465.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 57 Закону N 580-VIII атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Тобто, як вбачається з вище викладених норм, прийняття рішення про проведення атестації щодо конкретного поліцейського та проведення атестації може мати місце у виключних випадках, а саме: при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, вище перелічені підстави для проведення атестації з метою вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є наслідком виявлення ознак невідповідності поліцейського займаній посаді, зокрема, за фізичним станом, у зв'язку із хворобою, неналежною професійною підготовкою, порушенням порядку та правил несення служби. Проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є можливістю у той чи інший спосіб залишення на службі та, як крайній захід, звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, виходячи із професійних, моральних і особистих якостей.

Вище викладене узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 березня 2014 року №21-13а14.

Відповідно до пп. 2 п. 1 розділу IV Інструкції № 1465 організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають: складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про підстави проведення атестування, зокрема, наказу про проведення атестації позивача, у якому повинні бути посилання на те, що атестування проводиться у зв'язку з наявністю підстав (передумов) для вирішення питання про призначення позивача на вищу посаду, заміщення якої здійснюється без проведення конкурсу чи для вирішення питання про його переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність. Вказані відомості також відсутні і в атестаційному листку.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції у м.Києві від 07.11.2015 р. № 31о/с прибулого з Головного управління МВС у м.Києві ОСОБА_1, який мав спеціальне звання «полковник поліції» призначено заступником начальника управління поліції - начальником слідчого відділу Голосіївського управління поліції, присвоївши йому спеціальне звання «полковник поліції» на підставі його заяви.

З пояснень відповідача 1 вбачається, що присвоєння позивачу спеціального звання, яке він мав в органах внутрішніх справ, здійснювалося в порядку переатестування, що передбачено п. 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону N 580-VIII та не свідчить про призначення його на посаду у даному порядку.

Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до яких працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Отже, п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" не передбачає проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції визначені у ст.ст. 49, 61 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р. № 580-VII (надалі - Закон № 580-VII), серед яких, зокрема, досягнення 18 років, наявність повної загальної середньої освіти, відповідність рівня фізичної підготовки вимогам, що затверджені Міністерством внутрішніх справ України.

Натомість, завданням атестування, згідно з ч. 1 ст. 57 Закону N 580-VIII, є оцінка ділових, професійних, особистих якостей поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівні, фізична підготовка. Перелік обставин, що підлягають дослідженню під час атестування є ширшим, ніж передбачений ст.ст. 49, 61 названого Закону.

Крім того, ст. 57 Закону N 580-VIII передбачає проведення атестування поліцейських, тобто громадян України, які відповідно до ч. 1 ст. 17 вказаного Закону склали Присягу поліцейського, проходять службу на відповідних посадах у поліції і яким присвоєно спеціальне звання поліції.

Застосування процедури атестування щодо кандидатів на посаду поліцейського, у тому числі тих, які приймаються на службу в поліцію відповідно до п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", не передбачено.

Згідно з ст. 58 вказаного Закону призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку) за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Доказів перебування позивача на одній з посад, передбачених ч. 2 ст. 58 Закону N 580-VIII, відповідачі не надали.

Відповідно до ст. 8 Закону N 580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Вичерпний перелік підстав для проведення атестування визначений у ч. 2 ст. 57 вказаного Закону.

Частиною 4 ст. 57 Закону N 580-VIII визначено особу, яка за наявності законодавчо визначених підстав уповноважена видати розпорядчий документ про проведення атестування.

З огляду на викладене представником відповідача не надано жодного доказу, який би свідчив про наявність підстав про проведення атестування відповідно до вимог Закону N 580-VIII.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу IV Інструкції № 1465 організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.

Отже, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестації, що передбачені частиною другою статті 57 Закону N 580-VIII .

Відповідно до пункту 5 розділу I Інструкції № 1465 атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Інструкції № 1465 визначено, що у Національній поліції України створюються такі атестаційні комісії:

1) центральні атестаційні комісії, персональний склад яких затверджується наказом Національної поліції України.

До повноважень центральних атестаційних комісій належить проведення атестування всіх поліцейських;

2) атестаційні комісії органів поліції, персональний склад яких затверджується наказом керівника відповідного органу за погодженням із Національною поліцією України.

До повноважень атестаційної комісії органу поліції належить проведення атестування поліцейських відповідних органів поліції.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Інструкції № 1465 до складу атестаційних комісій входять: 1) у центральних атестаційних комісіях: голова комісії - Голова Національної поліції України або його перший заступник, або заступник; секретар комісії - особа, яку визначає Голова Національної поліції України.

У разі відсутності голови (секретаря) атестаційної комісії його обов'язки виконує член атестаційної комісії, який обраний більшістю голосів присутніх на засіданні членів атестаційної комісії.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Інструкції № 1465 до зазначених вище атестаційних комісій можуть бути включені працівники підрозділів кадрового забезпечення, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, практичної психології та інші працівники апарату Національної поліції України чи органу поліції, а також за згодою народні депутати України, працівники МВС, громадських, правозахисних організацій, представники проектів міжнародної технічної допомоги, громадськості та засобів масової інформації.

Кандидати з числа народних депутатів України, працівників МВС, громадських, правозахисних організацій, проектів міжнародної технічної допомоги, громадськості та засобів масової інформації включаються до складу атестаційних комісій за пропозиціями, які були отримані після розміщення відповідних оголошень на офіційних сайтах МВС чи органів поліції, та за наявності їхньої згоди.

На підставі вказаних норм Інструкції № 1465 Атестаційною комісією ГУ НП у м.Києві № 7 було проведено співбесіду із позивачем, результати якої було оформлено протоколом від 07.12.2015 р. № 07/12/15/7-1.

Як зазначає представник відповідача 1, під час проведення співбесіди комісією було досліджено декларацію про доходи позивача, послужний список, інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої ст. 5 Закону України «Про очищення влади», інформацію з відкритих джерел.

Членами атестаційної комісії було поставлено позивачу питання, які стосувалися професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції тощо.

За результатами розгляду вищевказаних документів, проведеної співбесіди та обговорення наявних документів, атестаційною комісією було прийнято рішення більшістю голосів («за» - 4, «проти» -0), що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби у поліції через службову невідповідність.

За результатами розгляду скарги позивача на прийняте відповідачем 1 рішення, Апеляційною атестаційною комісією північного регіону 04.01.2016 р. у складі 5 осіб прийнято рішення, яким скаргу залишено без розгляду, оскільки у комісії виникли сумніви щодо щирості кандидата, який взагалі не демонструє мотивації і готовності до змін. Категорично заперечує будь-які факти корупції в ОВС.

Однак, приймаючи рішення про невідповідність займаній посаді та звільнення позивача, відповідачем 1 не було враховано та використано жодних відомостей, які свідчать про особисті, ділові та професійні якості позивача, про освітньо-кваліфікаційні якості, фізичну підготовку, відомості щодо оцінки перспектив службової діяльності у Національній поліції, відомостей про заохочення, просування по службі, наявність дисциплінарних стягнень, заохочень, результатів тестування.

В матеріалах справи відсутні положення, інструкції, інші документи, які свідчать, що використаного обсягу матеріалів під час оцінювання було достатньо для прийняття рішення про невідповідність його займаній посаді та звільнення, зокрема, який необхідний обсяг відомостей, матеріалів чи інших даних необхідний для прийняття рішення щодо відповідності займаній посаді.

Між тим, відповідачами не було враховано, що ОСОБА_1 до служби в поліції працював першим заступником начальника районного управління - начальником слідчого відділу Голосіївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві - начальника слідчого відділу. За час служби в органах внутрішніх справ та в поліції зарекомендував себе позитивно. Правильно використовує кримінальне та кримінальне -процесуальне законодавство, відомчі акти, які регламентують діяльність слідства. Службові завдання вирішує оперативно і грамотно, виявляє ділову ініціативу та принциповість. Уміло організовує роботу слідчих. Вимогливий до себе та оточуючих.

Під безпосереднім керівництвом ОСОБА_1 та постійному процесуальному контролю, слідчими предметно вирішуються питання розгляду заяв і повідомлень про злочини, своєчасність та правильність їх розв'язання, притягнення осіб до кримінальної відповідальності, їх затримання, забезпечення прав на захист, дотримання процесуальних строків при розслідуванні кримінальних проваджень.

З початку 2015 р. слідчим відділом розпочато 12 393 кримінальних проваджень. Закінчено провадженням 11072 кримінальних проваджень, з яких 544 з обвинувальним актом направлено до суду. Закрито 10500 кримінальних проваджень. По лінії розслідування злочинів проти життя та здоров'я закінчено провадженням 749 кримінальних проваджень, з яких 31 з обвинувальним актом направлено до суду. У сфері господарської діяльності, закінчено проваджень 780, з яких 31 з обвинувальним актом направлено до суду. Відділенням розслідування дорожньо-транспортних пригод закінчено провадженням 168 кримінальних проваджень, із них 78 направлено до суду. По лінії загальнокримінальних злочинів закінчено провадженням 8833 кримінальних проваджень, з яких 403 направлено до суду.

Отже, жоден із зазначених фактів не підтверджений протоколом засідання атестаційної комісії.

Таким чином, за висновком суду, атестація позивача мала формальний характер, оскільки за наслідками її проведення неможливо оцінити в повній мірі особисті та професійні якості особи, проходження служби вцілому, тобто атестація носила поверховий характер.

Протягом судового розгляду справи відповідачами не доведено, що при прийнятті рішення про невідповідність займаній посаді враховувалися обов'язкові критерії відповідно до п. 16 розділу IV Інструкції, а також, що за сукупністю оцінки усіх критеріїв ОСОБА_1 зарекомендував себе як некваліфікований працівник.

Отже, підсумовуючи усе вищевикладене, суд вважає, що рішення (висновок) Атестаційної комісії щодо невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність прийнято без урахування професійних якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів працівника, його фізичної підготовки, заохочень отриманих під час проходження служби, показників службової діяльності, повноти виконання функціональних обов'язків, результатів тестування.

З аналізу норм Закону N 580-VIII вбачається, що визначення поняття "службова невідповідність" норми Закону не містять. Поряд з цим, виходячи із вимог та обмежень, що ставляться до поліцейського, та загального розуміння понять, можна дійти висновку, що під службовою відповідністю мається на увазі відповідність поліцейського встановленим вимогам, добросовісне виконання вимог законодавства та дисциплінованість. Тобто, службова невідповідність - це невідповідність займаній посаді в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку та правил несення служби тощо.

Оскільки, метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є встановлення можливості залишення на службі та, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, у контексті розуміння норм Закону N 580-VIII та Інструкції № 1465, звільнення через службову невідповідність може бути застосовано як вид дисциплінарного стягнення, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2014 року №21-13а14.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону N 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

На момент прийняття оскаржуваних рішення та наказу Дисциплінарного статуту Національної поліції України не затверджено, а тому, керуючись аналогією закону, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут ОВС).

Згідно зі ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися дисциплінарні стягнення, зокрема, у вигляді звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до порядку накладання дисциплінарних стягнень, визначеного у ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Отже, на переконання суду, поліцейський може бути звільнений через службову невідповідність на підставі п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону N 580-VIII тільки у крайньому випадку та за умови дотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення.

Як встановлено судом в послужному списку позивач має три не зняті дисциплінарні стягнення, а саме: «Сувору догану» за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог ч. 1 ст. 39 КПК України, ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, вимог пп. 4.1.2 п. 4.1 розд. IV Тимчасового положення про слідчий відділ (відділення) міського, районного лінійного управління МВС України в АР Крим, областях, м. Києві та Севастополі на транспорті, затвердженого наказом МВС від 09.08.2012 за 686, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.10.2012 за № 1769/22081 (надалі - Типове положення № 686), що виразилося у відсутності належної організації розслідування підпорядкованими слідчими кримінальних проваджень та призвело до неналежного розслідування кримінальних проваджень»; «Сувора догана» за вчинення дисциплінарного проступку, який виявився в порушенні вимог ст. 39 КПК України, ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, пп. 4.1.2 п. 4.1 розділу IV Типового положення № 686, що полягає у неналежному виконанні функціональних обов'язків, а також позивачу винесено «Попередження про неповну посадову відповідність за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився в порушенні вимог ст. 39 КПК України, ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, пп. 4.1.2 п. 4.1 розділу IV Типового положення № 686», що полягає у неналежному виконанні функціональних обов'язків.

Виходячи із наведеного суд приходить до висновку, що відповідач 1 мав право прийняти рішення щодо проведення переатестації позивача. Проте позивач мав бути переатестований не в загальному порядку поряд з іншими атестованими особами, а в окремому порядку, що пов'язаний із переміщенням особи на нижчу посаду або для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, що повинно було бути оформлено відповідним наказом із зазначенням підстав переатестації.

Однак, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено неможливості залишення ОСОБА_1 на службі в поліції, необхідності застосування крайньої міри у вигляді звільнення та порядку дотримання накладання дисциплінарного стягнення, а також неможливості переведення позивача на нижчу посаду у зв'язку із наявними дисциплінарними стягненнями.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Отже, відповідачем не наведено наявності підстав, що передбачені частиною другою статті 57 Закону N 580-VIII для проведення атестації позивача. Також, не надано доказів, які б підтверджували неможливість переведення позивача на іншу нижчу посаду.

З урахуванням вище викладеного, беручи до уваги протиправність проведення атестації та безпідставність рішення Головного управління Національної поліції в м.Києві та рішення Атестаційної комісії ГУ НП у м.Києві від 07.12.2015 р., а також Апеляційної атестаційної комісії північного регіону від 04.01.2016 р., суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону відбулося незаконно, а тому оскаржувані наказ в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції України, згідно яких позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню через службову невідповідність, суд вважає протиправними та, як наслідок, такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку із чим полковника поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) слід поновити на посаді заступника начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Голосіївського управління поліції з 01.02.2016 року.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головне управління ГУ НП у м.Києві виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Період, за яким обчислюється середня заробітна плата, визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з п. 3 ч. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Згідно довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 заробітна плата за листопад 2015 року (21 робочий день) становить 6 552,00 грн., за грудень 2015 року (23 робочих днів)- 8 190,00 грн., що разом становить 14 742,00 грн. за 44 робочих днів.

14 742,00:44=335,04 грн., тобто середньоденна заробітна плата в період вимушеного прогулу складає 335,04 грн.

Період вимушеного прогулу склав з 01.02.2016 р. по 20.01.2017 р., а саме, з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 р. N 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» та від 05.08.2016 р. N 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік»: (лютий (21), березень (22), квітень (21), травень (19), червень (20), липень (21), серпень (22), вересень (22), жовтень (20), листопад (22), грудень (22), січень (15) =247 днів.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням загальної кількості робочих днів за період з 01.02.2016 р. по 20.01.2017 - 247 (кількість робочих днів вимушеного прогулу)* 335,04 (середньоденний заробіток) у розмірі 82 754,88 грн.

Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, зважаючи на вище викладене, суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає постанова суду в частині стягнення із Головного управління Національної поліції у м.Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 7 371,00 грн. та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Голосіївського управління поліції з 01.02.2016 року.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25 травня 2001 року та від 27 лютого 2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями зазначеного суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачем також не надано.

Враховуючи викладене, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з ГУ НП у. Києві моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн. не підлягає задоволенню, у зв'язку із її необґрунтованістю.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 цього ж Кодексу).

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачами у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної комісії Головного управління Національної поліції у м.Києві від 07.12.2015 р. про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Апеляційної атестаційної комісії Північного регіону 04.01.2016 р. про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

4. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м.Києві № 71о/с від 29.01.2016 р., яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Національній поліції України у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

5. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Голосіївського управління поліції - начальника слідчого відділу ГУ НП у м.Києві з 01.02.2016 року.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління поліції у м.Києві середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2016 р. по 20.01.2017 р. в розмірі 82 754,88 грн.

7. В іншій частині позовних вимог відмовити.

8. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Голосіївського управління поліції - начальника слідчого відділу ГУ НП у м.Києві з 01.02.2016 року та стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 7 371,00 грн.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук