Постанова № 64171751, 20.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2017 року № 826/22499/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до треті особа,Начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва Вольфа О.Л. старшого державного виконавця державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва Шеремет Ю.М., які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, відповідальний зберігач - представник стоянки Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції Українипро визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) з позовом до Начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва Вольф О.Л. (надалі - відповідач-1 або начальник ВДВС Дніпровсього РУЮ м. Києва Вольф О.Л.) та старшого державного виконавця державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва Шеремет Ю.М. (надалі - відповідач-2 або старший державний виконавець Шеремет Ю.М.), за участі третіх осіб - ОСОБА_4 (надалі - третя особа-1 або ОСОБА_4), відповідального зберігача - представника стоянки Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (надалі - третя особа-2), в якому просить:

- визнати неправомірною та незаконною бездіяльність відповідачів щодо невиконання судових рішень, які перебувають в законній силі;

- визнати неправомірною та незаконною бездіяльність відповідачів щодо передачі законному власнику ОСОБА_1 транспортного засобу автомобіля марки TОYOTA модель CAMRY (2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2), свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 10.07.2012, який належить на праві приватної власності;

- зобов'язати відповідачів виконати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.03.2015 по справі № 755/32439/14-ц та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.04.2015 по справі № 22-3482;

- зобов'язати винести постанову з затвердженням начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва Вольфа О.Л. про скасування процесуального документу, а саме акта опису й арешту майна від 22.10.2014 по виконавчому провадженню № 34021431;

- зобов'язати відповідно до рішень судів відповідачів видати вимогу про передачу законному власнику ОСОБА_1 транспортного засобу автомобіля марки TОYOTA модель CAMRY (2011 року випуску), реєстраційний номер НОМЕР_1, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2), свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 10.07.2012, який належить на праві приватної власності, в належному зовнішньому та внутрішньому вигляді, повному справному та працездатному стані всіх його вузлів та агрегатів.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю бездіяльності посадових осіб ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва (Начальника відділу Вольфа О.Л. і старшого державного виконавця Шеремет Ю.М.), що полягають у невиконанні ними вимог рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.03.2015 по справі № 755/32439/14-ц та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.04.2015 по справі № 22-3482, що набрали законної сили, та якими за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину транспортного засобу (автомобіля) та зобов'язано зняти арешт з 1/2 частини цього майна, накладеного на підставі постанови старшого державного виконавця Шеремет Ю.М. від 16.07.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборонм його відчуження. На переконання позивача, їй як законному власнику, має бути переданий автомобіль після зняття арешту з усього цього майна.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2015 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/22499/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (головуючий суддя Гарник К.Ю.).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2015 провадження у справі закрито.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 скаргу ОСОБА_1 задаволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2015 про закриття провадження у справі скасовано, а матеріали справи № 826/22499/15 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу справі між суддями 17.02.2016 справу № 826/22435/15 передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Іщуку І.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2016 дану справу прийнято до провадження суддею Іщуком І.О. та призначено судове засідання у справі.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи-1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі та третя особа-2 явку своїх представників у відповідне судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Натомість відповідачем-2 через канцелярію суду були подані матеріали виконавчого провадження № 34021431 разом із супровідним листом від 01.03.2016 № 3435.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття відповідачів і третьої особи-2 в судове засідання 26.05.2016, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи-1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

13.08.2012 Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-539/1/2011 про стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - ПАТ «АКБ Київ») заборгованість за договором про надання кредиту № 145 від 11.12.2006 на загальну суму 1 160 674,10 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 219 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120, 00 грн., - всього на загальну суму 1 164 01,09 грн.

16.08.2012 ПАТ «АКБ Київ» звернулося до ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва із заявою про відкриття виконавчого провадження для виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва № 2-539/1/2011, виданого 13.08.2012.

На підставі постанови головного державного виконавця Коровайко О.Є. органу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ у м. Києві від 30.08.2012 відкрите виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 2- 539/1/2011, виданого 13.08.2012 Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «АКБ «Київ» борг в сумі 1 164 013,09 грн.

В межах процедури виконавчого провадження ВП №34021431 головним державним виконавцем Коровайко О.Є. були винесені: 10.09.2012 - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4 в межах суми звернення стягнення 1 164 013,09 грн., та 27.02.2013 - постанова про розшук майна боржника (а саме автомобіля марки TОYOTA, модель CAMRY, 2011 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 від 10.07.2012, згідно якого право власності на автомобіль визнано за ОСОБА_4, а право керування за ОСОБА_1).

Між тим, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.03.2014 у справі № 761/5644/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва, третя особа - ПАТ «АКБ «Київ» про виключення з акту опису та звільнення з-під арешту майна, було задоволено заяву ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 34021431.

Крім того, заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.03.2014 у справі № 398/6825/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ВДВС Дніпровсього РУЮ м. Києва про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки TОYOTA, модель CAMRY, 2011 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 від 10.07.2012 (далі - автомобіль). Вирішено зняти арешт з 1/2 частини цього транспортного засобу, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.09.2012. Скасовано постанову від 27.02.2013 про розшук майна боржника, а саме зазначеного автомобіля.

На виконання ухвал Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області та Шевченківського районного суду міста Києва старшим державним виконавцем Шеремет Ю.М. в межах виконавчого провадження № 34021431 прийнято 03.04.2014 постанови про звільнення майна боржника з-під арешту (а саме 1/2 частини автомобіля) та про припинення розшуку транспортного засобу боржника, та 28.04.2014 - про зупинення виконавчого провадження.

В подальшому вказані рішення судів були скасовані в порядку апеляційного оскарження.

З цих підстав, 16.07.2014 старшим державним виконавцем Шеремет Ю.М. винесені постанови про поновлення виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення у розмірі 1 164 013,09 грн., та постановою про розшук майна боржника від 08.09.2014 оголосила автомобіль у розшук.

22.10.2014 старшим державним виконавцем Шеремет Ю.М. складено акт опису та арешту майна боржника (ОСОБА_4), а саме автомобіля, який передано на відповідальне зберігання представнику Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України Кравченку А.В. згідно акту приймання-передачі арештованого майна від 22.10.2014.

Згідно звіту з незалежної оцінки майна - колісного транспортного засобу, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Українська експертна група» 12.02.2015, призначеним постановою старшого державного виконавця Шеремет Ю.М. від 11.12.2014 для проведення експертної оцінки транспортного засобу в межах виконавчого провадження № 34021431, ринкова вартість автомобіля боржника становить 527 597 грн.

16.01.2015 Дніпровським районним судом міста Києва ухвалене рішення у цивільній справі № 755/17442/14-ц, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві, третя особа: ПАТ «АКБ «Київ» про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту. Вжиті ухвалою суду від 13.11.2014 заходи забезпечення позову щодо зупинення продажу арештованого в ході здійснення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 34021431 автомобіля марки «Toyota», модель «Camry», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_4, ще належить ОСОБА_4, скасовано.

17.03.2015 рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/32439/14-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - ПАТ «АКБ «Київ» про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Поділено майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, наступним чином: визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частина (1/2 частина) право власності на автомобіль марки TОYOTA, 2011 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 від 10.07.2012.

В подальшому рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16.04.2015 у справі № 22-3482, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровським районним судом міста Києва від 16.01.2015 задоволено частково, а саме: рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16.01.2015 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на майно скасовано та ухвалено в цій частині нове рішенні про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що право власності позивачки було підтверджено рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17.03.2015, що набрало законної сили.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16.01.2015 в частин вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Знято арешт з 1/2 частини автомобіля марки «Toyota», модель «Camry», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_4, накладений на підставі постанови старшого державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Шеремет Ю.М. від 16.07.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

20.04.2015 старшим державним виконавцем Шеремет Ю.М. винесено постанову про звільнення майна з-під арешту, на підставі якої знято з арешту 1/2 частину зазначеного транспортного засобу, накладеного відповідно до постанови державного виконавця ВП № 34021431 від 16.07.2014. Супровідним листом від 20.04.2015 № 11/7 за підписом начальника ВДВС Вольфа О.Л. примірники даної постанови від 20.04.2015 були надіслані на адреси ОСОБА_1, ОСОБА_4, ПАТ «АКБ «Київ» і начальника УДАІ м. Києва.

Станом на час розгляду справи в суді відсутні докази виконання боржником ОСОБА_4 рішення суду у справі № 2а-539/1/2011 та виконавчого листа від 13.08.2012, на виконання якого було відкрито виконавче провадження № 34021431, та таке виконавче провадження триває.

Відомості про оскарження ОСОБА_4 в судовому порядку правомірності вжиття старшим державним виконавцем Шеремет Ю.М. заходів з примусового виконання виконавчого листа № 2а-539/1/2011, виданого 13.08.2012, шляхом накладення арешту на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля марки «Toyota», модель «Camry», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_4, яка належить ОСОБА_4, сторони і представник третьої особи-1 до суду не надали.

Згідно наданих представником позивача копій витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, сформованих станом на 15.01.2016 та 25.05.2016, інформація про обтяження зазначеного вище транспортного засобу відсутня.

Наразі спірний транспортний засіб переданий на відповідальне зберігання представнику Державного підприємства «СЕТАМ» Смолію В.Є. відповідно до постанови головного державного виконавця Шеремет Ю.М. від 16.10.2015 про зміну зберігача описаного та арештованого майна та акта приймання-передавання майна від 23.10.2015. Місцем зберігання майна значиться адреса: м. Київ, вул. Новопирогівська, 56. Примірники даної постанови від 16.10.2015 були надіслана разом з супровідним листом від 16.10.2015 № 52/13 ОСОБА_4, ПАТ «АКБ «Київ», ДП «Інформаційний центр» (попередній зберігач) і представнику ДП «СЕТАМ» (новому зберігачу).

Вважаючи свої права на володіння та користування транспортним засобом порушеними та кваліфікуючи дії відповідачів як протиправну бездіяльність, що полягає у невиконанні вимог судових рішень від 17.03.2015 та 16.04.2015 в частині передачі автомобіля законному власнику (ОСОБА_1), позивач звернулася із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд виходить з наступного.

Станом на дату звернення позивача із позовом законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV). Даний Закон, окрім ст. 4, діяв до дня набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» 02.06.2014 № 1404-VIII (тобто, до 05.10.2016).

Статтею 1 Закону № 606-XIV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 цього ж Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 5 ч. 3 вказаної статті Закону передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

В силу положень ч. 1 ст. 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Статтею 32 Закону № 606-ХІV передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з ч. 5 ст. 52 Закону № 606-ХІV у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

За змістом положень ч.ч. 1 - 4 ст. 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 статті 57 Закону № 606-XIV визначено, що про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

З контексту наведених норм ст. 11 та ч. 1 ст. 57 Закону вбачається, що арешт майна застосовується державним виконавцем для забезпечення збереження майна боржника, що в подальшому підлягає реалізації, тобто даний арешт застосовується для забезпечення реального виконання виконавчого документу.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону № 606-ХІV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В силу норм ч. 2 цієї статті Закону № 606-ХІV у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Крім того, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту (ч. 3 ст. 60 Закону № 606-ХІV).

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону № 606-ХІV у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 скористалася своїм правом на визнання за нею права власності на майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, в судовому порядку, а саме на транспортний засіб (автомобіль) в частині 1/2 частини цього майна, та зняття арешту з належної їй на праві власності частини такого майна (згідно рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17.03.2015 та рішення Апеляційного суду міста Києва від 16.04.2015).

На момент проведення опису та арешту транспортного засобу (автомобіля), як такого, що згідно свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_5 від 10.07.2012 належить на праві власності боржнику (ОСОБА_4), рішення судів про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 цього транспортного засобу (автомобіля) були відсутні. У зв'язку з цим суд приходить до висновку про правомірність дій старшого державного виконавця Шеремет Ю.М. в частині винесення постанови від 16.07.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, проведення 22.10.2014 опису та арешту майна (автомобіля) зі складанням відповідного акта та передачею такого майна на відповідальне зберігання.

В подальшому, 20.04.2015 старшим державним виконавцем Шеремет Ю.М. своєю постановою від 20.04.2015 на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 16.04.2015 зняла арешт з 1/2 частини автомобіля та звільнила таке майно у зазначеній частині з-під арешту. Примірники постанови від 20.04.2015 про звільнення майна з-під арешту були направлені УДАІ до виконання, а ОСОБА_1 та сторонам виконавчого провадження - до відома.

Таким чином, посадовими особами ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві були вчинені всі дії, визначені ст. 60 Закону № 606-ХІV, для виконання вимог рішення Апеляційного суду міста Києва від 16.04.2015.

Посилання позивача на наявність в діях посадових осіб ВДВС ознак протиправної бездіяльності, що полягають у непередачі їй транспортного засобу на зберігання, та порушує її права на володіння і користування цим автомобілем як законним власником, суд відхиляє з наступних мотивів.

Згідно матеріалів виконавчого провадження № 34021431, поданих до суду відповідачем-2, нерухоме майно боржника (ОСОБА_4), описане та арештоване в межах вказаного провадження, було звільнено з-під арешту на підставі постанови старшого державного виконавця Шеремет Ю.М. від 04.11.2014 на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 28.10.2014 у справі № 761/5644/14-ц у справі за позовом ОСОБА_4 до ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві, третя особа: ПАТ «АКБ «Київ» про виключення з акту опису та звільнення з-під арешту майна.

Таким чином, під арештом та забороною на відчуження, з урахуванням наявної і чинної постанови старшого державного виконавця Шеремет Ю.М. від 20.04.2015 про звільнення майна з-під арешту, в межах виконавчого провадження про стягнення 1 164 013,09 грн. знаходиться наступне майно боржника: меблі та побутова техніка, описані в акті опису й арешту майна від 09.10.2014, та 1/2 частина автомобіля.

При цьому, даний транспортний засіб за своїми ознаками є неподільною річчю, яка згідно ч. 2 ст. 183 Цивільного кодексу України не може бути поділена без втрати її цільового призначення.

В силу норми ч. 2 ст. 364 Цивільного кодексу України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Враховуючи статус автомобіля як неподільної речі, та те, що виконавче провадження № 34021431 станом день розгляду справи в суді не закінчено, відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження транспортного засобу (автомобіля), суд приходить до висновку, що застосування державним виконавцем арешту та оголошення заборони на відчуження 1/2 такого майна, що належить на праві власності ОСОБА_4, є необхідним заходом для забезпечення реального виконання виконавчого документу за рахунок арештованого частини 1/2 частини майна. При цьому, у випадку передчасного зняття арешту з цієї частини майна законні права стягувача (ПАТ «АКБ «Банк») можуть бути істотно порушені.

Також, нормами ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 606-ХІV встановлено, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування.

З системного аналізу цих норм ч. 5 ст. 57, ч.ч. 1 і 2 ст. 59 цього Закону суд приходить до висновку, що встановлення факту необхідності обмежити права користування майном та здійснити вилучення такого майна у боржника, передачі майна на зберігання іншій особі та обрання відповідної особи є дискреційними повноваженнями державного виконавця.

Згідно рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.)

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу/суб'єкту владних повноважень при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган/суб'єкт владних повноважень має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Державний виконавець відповідно до Законом № 606-ХІV та Законом України «Про виконавче провадження» 02.06.2014 № 1404-VIII наділений виключними повноваженнями самостійно визначати особу, якій арештоване майно передається на зберігання (за винятком випадку, якщо опис і арешт майна (коштів) здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову. В такому випадку майно згідно п. 11 розд. VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 512/5, передається боржнику або його представнику), оскільки саме державний виконавець як суб'єкт владних повноважень наділений правом та має об'єктивні можливості оцінювати реальність виконання виконавчого документу.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, враховуючи не має права перебирати на себе повноваження державного виконавця щодо вирішення питання з оцінки діяльності банку як такої, що містить ознаки ризикової.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.О.Іщук