Постанова № 64171664, 20.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2017 року № 826/26881/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до третя особа проГоловного управління МВС України у місті Києві Головного управління Національної поліції у місті Києві Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління МВС України у місті Києві (далі по тексту - відповідач-1), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач-2), Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві (далі по тексту - відповідач -3), Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі по тексту - відповідач -4), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - третя особа -1), з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, про:

визнання незаконним та скасування наказу ГУ МВС України в місті Києві № 1021о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського районного управління;

поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

зобов'язання Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що наказ про його звільнення видано з порушенням вимог чинного законодавства про працю, а відповідачем-1 протиправно не було враховану ту обставину, що ОСОБА_1 подано заяву про прийняття на службу в поліцію у відповідності до приписів пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію".

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Представники відповідача-1,2,3 та третьої особи-1 проти задоволення позову заперечили з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення, представник відповідача-1 та 2 посилався на те, що Наказом МВС України від 06.11.2015 № 1388 «Про організаційно-штатні зміни» вирішено уважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС. Зокрема, в ГУ МВС України в місті Києві скасовуються всі штати, тобто 15236 посад. Отже, була відсутня можливість використання на службі позивача через фактичне припинення діяльності державного органу виконавчої влади - міліції.

У той же час представник відповідачів -1 , 2 посилався на те, що на адресу керівництва Головного управління Національної поліції у місті Києві не надходило жодного документа про бажання позивача бути прийнятим на службу в поліцію, а неприйняття на службу до поліції, до спливу терміну, визначеного "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 580-VIII є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

При цьому, поновлення в судовому порядку позивача на посаді в органах національної поліції, на думку представника суб'єкта владних повноважень, призведе до порушення інтересів ГУ НП у місті Києві та її працівників - поліцейських, які на відміну від позивача, пройшли переатестацію.

Представник відповідача-3 та третьої особи-1 також посилався на необхідність звільнення позивача в порядку визначеному "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 580-VIII та зазначав, що відповідач - 3 перебуває в процесі ліквідації, а третя особа - не є самостійною юридичною особою та входить до складу відповідча-2.

Представники відповідачів-4 в судове засідання не прибули, подали пояснення про те, що вони не є учасниками спірних правовідносин та просили це врахувати при прийнятті рішення у справі.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України суд дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Наказом Головного управління МВС України у місті Києві №1021 о/с від 06.11.2015 року капітана міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспорту відділу карного розшуку Печерського районного управління звільнено 06.11.2015 року в запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України „Про Національну поліцію" та відповідно до п.п. "г" (через скорочення штатів) п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вважаючи звільнення протиправним та необхідність у зв'язку із цим поновлення на посаду в органах національної поліції України з виплатою заробітку за час вимушеного прогулу обумовили позивача звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи наказом Головного управління МВС України у місті Києві №125 о/с від 23.02.2015 року позивача призначено на посаду начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспорту відділу карного розшуку Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві.

Відповідно до наказу №68 від 30.10.2015 року Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві позивачу на підставі його рапорту було надано чергову відпустку за 2015 рік з 12 жовтня по 12 листопада 2015 року.

На виконання пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України „Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ наказом Головного управління МВС України у місті Києві №1021 о/с від 06.11.2015 року позивача 06.11.2015 року було звільнено в запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з п.п. "г" (через скорочення штатів) п.64.

Суд зазначає, що 02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII, який опубліковано 06.08.2015 року та набрав чинності 07.11.2015 року.

Відповідно до розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів (п.8).

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (п.9).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (п.10).

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (п.11).

Отже, вказаними положеннями визначений порядок звільнення осіб з органів внутрішніх справ та призначення їх на відповідні посади до органів національної поліції.

У той же час, суд враховує, що відповідно до п.4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, у спірних правовідносинах надання оцінки правомірності звільнення позивача з займаної посади через скорочення штатів має відбуватися контексті перевірки дотримання суб'єктом владних повноважень присів Закону № 580-VIII, а не норм КЗпП на які помилково посилається позивач.

Зважаючи на ту обставину, що відповідачем-1 при звільненні позивача було дотримано всіх умов, визначених розділом ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII, вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в місті Києві № 1021о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського районного управління задоволена бути не може.

У той же час, вирішуючи вимоги позивача про поновлення на посаді начальника сектору розкриття незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу суд зазначає таке.

У відповідності до приписів ч.1, ч.2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, як вбачається зі змісту вказаної правової норми працівник може бути поновлений лише на тій посаді, з якої його було протиправно звільнено або переведено на іншу роботу, а виплата середнього заробітку є компенсацією його втрат у зв'язку із цим.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 в правовідносинах з приводу проходження публічної служби в органах поліції з Головним управлінням Національної поліції у місті Києві не перебував та посад не займав, його вищевказані вимоги задоволеними бути не можуть.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №641 утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ та внесені зміни до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовано як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Печерське РУ ГУ МВС України у місті Києві. Одночасно вказаною постановою було утворено територіальний орган Національної поліції України - Головне управління Національної поліції у місті Києві, як юридичну особу публічного права.

Проте, на час розгляду та вирішення справи відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві відсутні.

Одночасно, суд при вирішенні даної справи дотримується правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 04.03.2014р. (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 39186253) відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведено, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У той же час, згідно правової позиції Верховної суду України, викладеної в постанові від 17.10.2011р. (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 19130710) встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.

Для перевірки наявності чи відсутності факту ліквідації юридичної особи публічного права норми Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають, оскільки, як встановлено ч. 3 ст. 81 цього Кодексу, ним встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Як вбачається з аналізу вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України №641 та №730, а також норм законів України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII, «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877 та Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, фактично відбулося не припинення державою виконання функцій ліквідованого органу, а покладання виконання його функцій на інший новостворений орган.

Зокрема, в місті Києві функції відповідачів-1 та 3 фактично здійснюються Головним управління Національної поліції у місті Києві.

Отже, в даному випадку мала місце не ліквідація, а реорганізація органів внутрішніх справ зі створенням нових територіальних органів національної поліції України.

Відтак, у роботодавця (держави) виник обов'язок щодо працевлаштування працівників відповідачів -1 та 3.

Пунктом 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII визначений механізм такого працевлаштування, який передбачає, зокрема, прийняття працівників міліції упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою.

При цьому, як витікає зі змісту вказаного положення (п.9), така згода має бути надана працівником міліції в термін до 07.11.2015 року, а на орган поліції покладається обов'язок з надання такій особі переліку посад на яку її може бути призначено.

Одночасно суд звертає увагу, що приписи п.9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII не передбачають проведення атестації працівників міліції, які призначаються поліцейськими, з підстав надання ними згоди на таке призначення.

Також, відсутня така підстава для проведення атестування і в частині 2 статті 57 Закону № 580-VIII та Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України 17 листопада 2015 року №1465.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 05.11.2015 року було складено на ім'я Начальника ГУ МВС України у місті Києві ОСОБА_2 відповідний рапорт про переведення на рівнозначну посаду до органів національної поліції.

Судом встановлено, що оригінал вказаного рапорту зберігається в особовій справі позивача, а факт його складання у вказану дату та подання до кадрового підрозділу підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_3 (старший інспектор відділу кадрового забезпечення).

У той же час судом встановлено, що вказаний рапорт не був реалізований у спосіб включення позивача до відповідного наказу про призначення поліцейським на власний розсуд особи, яка готувала його проект, через відсутність віз керівництва на рапорті ОСОБА_4 Натомість, позивача було включено до іншого проекту наказу, який передбачав його звільнення з органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Надаючи оцінку вказаним обставинам суд зазначає, що п.9 розділу ХІ Закону № 580-VIII не передбачено, як необхідну умову призначення на посаду поліцейського, наявність будь-якої іншої згоди на це, ніж згода, що надана працівником міліції, який її виявив.

Зважаючи на ту обставину, що відповідно ч.1 ст.47 Закону№ 580-VIII призначення на посаду поліцейських здійснюється посадовими особами органів поліції, суд приходить до переконання про наявність в спірних правовідносинах з боку Головного управління Національної поліції у місті Києві ознак протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 05.11.2015 року та призначення його на службу до органів національної поліції у відповідності до п.9 розділу ХІ Закону № 580-VIII.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Як вбачається з матеріалів справи таке конституційне право позивача було порушено.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином суд, з метою належного та повного захисту прав позивача у відносинах проходження публічної служби та керуючись принципом верховенства права, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та з урахуванням встановлених у справі обставин визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 05.11.2015 року та зобов'язати Головне управління Національної поліції у місті Києві призначити його на службу до органів національної поліції у відповідності до п.9 розділу ХІ Закону № 580-VIII.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 05.11.2015 року.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції у місті Києві призначити ОСОБА_1 на службу до органів національної поліції у відповідності до п.9 розділу ХІ Закону "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII на підставі рапорту від 05.11.2015 року.

В задоволенні решти повних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко