Постанова № 64171015, 29.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 грудня 2016 року № 826/10421/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ТОВ «Господарник» до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Господарник» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.04.2016 №88/26-15-14-01-03, №90/26-15-14-01-03, №89/26-15-14-01-03, №91/26-15-14-01-03 в частині зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 888 840 грн. та податкового повідомлення-рішення від 26.06.2016 №2532615140103.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 18.03.2016 №26/26-15-14-01-03/30971302 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Господарник» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014» та акту від 06.06.2016 №143/26-15-14-01-03/30971302 є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами, а відтак прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст.122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Господарник» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатом якої складено акт від 18.03.2016 №26/26-15-14-01-03/30971302 (далі акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 ст. 139, п. 153.8, п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення оподаткування податком на прибуток всього на суму 12 148 229 грн; п. 198.3, п, 198.6 ст 198, п. 201.10 ст 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 577 768 грн.; ст. 286 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання по платі на землю в сумі 3 267 008,15 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.04.2016:

- №88/26-15-14-01-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 866 652 грн.

- №91/26-15-14-01-03, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 12 148 229 грн.,

- №90/26-15-14-01-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 3 544 252 грн. (за основним платежем 2 835 401,6 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 708 850,40 грн.),

- №89/26-15-14-01-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 194 815,84 грн., (за основним платежем 155 852,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 38 963,17 грн.).

Крім того, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Господарник» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 в частині питань, що стали предметом оскарження, за результатом якої складено акт від 06.06.2016 №143/26-15-14-01-03/30971302.

З акту перевірки від 06.06.2016 №143/26-15-14-01-03/30971302 вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 ст. 139, п. 153.8, п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення оподаткування податком на прибуток всього на суму 12 550 229 грн.; п. 198.3, п, 198.6 ст 198, п. 201.10 ст 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 577 768 грн.; ст. 286 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання по платі на землю в сумі 2 991 254,27 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 26.06.2016 №2532615140103, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 402 000 грн.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме:

- по контрагенту ТОВ «Інтер Профі Груп» акти перевірки не містять детальної розшифровки господарської операції, час надання послуги, розрахунок вартості, кількість осіб, що задіяні при виконанні робіт (послуг), позивачем не доведено зв'язок між господарською діяльністю підприємства та отриманим послугами;

- позивачем не надано в повному обсязі до перевірки документи, щодо витрат пов'язаних з придбанням корпоративних прав, визначення вартості корпоративних прав, ціни продажу корпоративних прав (договори з ДП «Строй Маркет Груп», ТОВ «Егіда Інвест», ТОВ «ГК «Інвест», ТОВ «Фірма Корал», ТОВ «Каскад М»);

- безтоварність господарських операцій між ТОВ «Інтер Профі Груп» з ТОВ «Айпітрейд», ТОВ «Креалтрейд».

Листом Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом".

Отже висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ «Інтер Профі Груп» з ТОВ «Айпітрейд», ТОВ «Креалтрейд» не вказують на безтоварність операцій позивача з вказаним контрагентом та порушення саме позивачем податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено поняття витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім зміни капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Інтер Профі Груп» укладено наступні договори:

-№ 03-04 від 03.03.2014 з техніко-експлуатаційного обслуговування приміщень,

- №03-06 від 03.03.2014 з дератизації приміщень та прилеглої території,

- №03-07 від 03.03.2014 з дератизації приміщень,

- №03-14 від 03.03.2014 з прибирання території,

- №03-05 від 03.03.2014 з прибирання приміщень,

- №03-08 від 03.03.2014 з миття фасадів та вікон,

- №01-06 від 22.01.2014, №01-07 від 22.01.2014, №02-22 від 27.02.2014, №05-08 від 30.05.2014 про надання послуг,

- № 06-04 від 03.06.2014 на дезінфекцію приміщень,

- №05-04/1від 14.05.2014 на стрижку трави,

- №06-06 від 03.06.2014 на видалення грибків та плісняви приміщень,

- №06-05 від 03.06.2014 на дератизацію приміщень,

- №07-08 від 01.07.2014 про надання послуг з прибирання приміщень,

- № 06-21 від 10.06.2014 про надання послуг з брошурування,

- №07-13 від 02.07.2014 про видалення грибків та плісняви приміщень,

- 07-12 від 02.07.2014 про дератизацію приміщень.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних договорів позивачем надано суду копії: кошторисів вартості послуг, нарядів-замовлень, звітів про надані послуг, актів надання послуг, податкових накладних, копіями виписок по банківському рахунку позивача, які долучено до матеріалів справи.

Щодо доводів податкового органу, що в актах надання послуг не вказано детальної розшифровки господарської операції, час надання послуги, розрахунок вартості, кількість осіб, що задіяні при виконанні робіт (послуг), суд зазначає, що така розшифровка міститься в кошторисах вартості послуг.

Суд також вважає безпідставними доводи відповідача, що отримані позивачем послуги від ТОВ «Інтер Профі Груп» не пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки основним видом діяльності позивачем за КВЕД є комплексне обслуговування об'єктів, отже придбання послуг, зокрема, з прибирання приміщень та території, дератизації та дезінфекції приміщень, стрижку трави, миття фасадів та вікон, техніко-експлуатаційного обслуговування приміщень тощо на думку суду прямо пов'язано з господарською діяльністю позивача.

На думку суду відповідачем на надано доказів порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та від'ємного значення з податку на прибуток, які б позбавляли позивача права на податковий кредит та формування валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

З огляду на встановлені факти в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «Інтер Профі Груп» виконано в повному обсязі.

З огляду на викладене, висновок відповідача про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 ст. 139 Податкового кодексу України та включення до собівартості витрат суми 2 888 840 грн.; про порушення позивачем п. 198.3, п, 198.6 ст 198, п. 201.10 ст 201 Податкового кодексу України та завищення податкового кредиту з ПДВ на думку суду є необґрунтованим та спростовується наявними матеріалами справи.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем витрат пов'язаних з придбанням корпоративних прав за 2014 рік в сумі 8 661 139 грн, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено наступні договори купівлі-продажу часток у статутному капіталі:

- ТОВ «Егіда-Інвест» від 11.01.2014,

- ТОВ «ГК Інвест» від 11.01.2014,

- ТОВ «Фірма Корал» від 11.01.2014,

- ТОВ «Каскад-М» від 07.10.2013,

- ТОВ «Строй-Маркет груп» від 11.01.2014.

На підтвердження набуття права власності на частки у статутному капіталі названих підприємств позивачем надано суду копії: копії вказаних договорів, банківських виписок, актів прийому-передачі, статутів названих товариств, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п. 153.8.1. п. 158.3 ст. 158 Податкового кодексу України облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів і витрат.

Платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку шляхом зменшення прибутків за операціями з цінними паперами на суму збитків від операцій з іншими цінними паперами протягом такого звітного періоду.

Прибуток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як позитивна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до пункту 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю нарахованих згідно з умовами випуску таких цінних паперів.

Збиток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як від'ємна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до пункту 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю. Для цілей цього пункту дохід платника податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів визнається на дату переходу покупцеві права власності на такі цінні папери.

Витрати платника податку на користь продавця або емітента цінних паперів визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів.

Згідно п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України фінансовий результат від операцій з продажу та інших способів відчуження корпоративних прав в іншій, ніж цінні папери, формі, акцій приватних акціонерних товариств, цінних паперів, емітованих нерезидентами, розраховується як різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів, інших, ніж цінні папери, корпоративних прав.

За результатом аналізу наданих позивачем копії первинних бухгалтерських операцій судом підтверджено суму витрат в розмірі 8 661 139 грн пов'язаних з придбанням вказаних вище корпоративних прав, отже висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 153.8, п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України спростовано матеріалами справи.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем ст. 286 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Згідно даних Державного земельного кадастру за позивачем обліковуються земельні ділянки у Голосіївському районі м. Києва: кадастровий номер 79 108 002 - для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу; кадастровий номер 79 108 021 - для будівництва заїздів та виїздів, кадастровий номер 79 108 022 - для будівництва заїздів і виїздів; кадастровий номер 79 108 023 - для будівництва заїздів та виїздів; кадастровий номер 79 108 024 - для будівництва заїздів та виїздів; кадастровий номер 79 108 025 - для будівництва заїздів та виїздів; кадастровий номер 82 414 105 - для реконструкції існуючої будівлі для розміщення офісних, торгівельних та складських приміщень.

Згідно витягу з технічної документації № Ю27050/2009 від 19.10.2009 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 82 414 105) НГОЗД становить 19 086 119,09 грн. Відповідно до витягу з технічної документації Ю-38731/2013 від 19.08.2013 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 82 414 105) НГОЗД становить 91 097 239,95 грн.

З огляду на викладене, податковим органом донараховано позивачу орендну плату за вказану земельну ділянку.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Таким чином, наведеною нормою закріплено обов'язок платника земельного податку, а відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК й платника орендної плати за землю, подавати дані ДЗК про нормативну грошову оцінку землі разом із першою декларацією та у разі зміни такої оцінки.

При цьому за правилами частини другої статті 18 Закону України від 11 грудня 2003 року N 1378-IV "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано до податкового органу витяг з технічної документації № Ю27050/2009 від 19.10.2009 і саме такий розмір нормативної грошової оцінки останнім було вказано у податкових деклараціях з орендної плати.

Подання позивачем до податкового органу нового витягу із даними ДЗК у зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки орендованої ним земельної ділянки, як того вимагає пункт 286.2 статті 286 ПК, у ході розгляду справи не встановлено.

Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

З огляду на викладене, суд вважає, що використання податковим органом інформації, наданої КП «Київський інститут земельних відносин» довідкою на запит податкового органу, не є належним способом визначення розмірів узагальнюючих коефіцієнтів, площі земельних ділянок, яка надана для обслуговування будинку, оскільки останній не являє собою дані Державного земельного кадастру у розумінні як Податкового кодексу України, так і Закону України "Про Державний земельний кадастр". Крім того, Закон України "Про Державний земельний кадастр" на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не містив можливості надання даних ДЗК у вигляді листа.

При цьому судом враховувано, що відповідачем не було подано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначене в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Отже, податковий орган як суб'єкт владних повноважень не забезпечив виконання ні передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій у випадку заперечення проти позову, ні вимоги судового рішення про надання необхідних доказів.

Крім того, за позивачем обліковується земельна ділянка у Дарницькому районі м. Києва кадастровий номер 79 108 002 - для реконструкції, експлуатації та обслуговування офісно-торгового центру.

Відповідно до договору купівлі продажу від 12.08.2014 №538 позивач продав, а ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» купив нежитлову будівлю офісно-торгового центру (літера А) за адресою: м. Київ, вул Бориспільська, 9.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі», до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 79 108 002.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.05.2015 у справі №910/6339/15-г відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Господарник» до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 79 108 002. Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2015 рішення у вказаній справі залишено без змін.

Так, Вищий господарський суд України у вказаному судовому рішенні вказав, що при виникненні у іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без «оформлення» припинення права будь-якими актами та документами. Вказана норма є імперативною і відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, оскільки має місце заміна сторони у зобов'язанні. Тобто у всіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти. У силу наведених законодавчих норм договір оренди земельної ділянки від 11.10.2011, у зв'язку з набуттям ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» права власності на нерухоме майно, розташоване на ній, на підставі договору купівлі-продажу № 538 від 12.08.2014, припинився для орендаря - TOB «Господарник» як правопопередника, однак є діючим та обов'язковим для орендаря правонаступника - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль.

Отже, з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов'язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості, який відчужено.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду від 25.11.2015 р. у справі № 806/6040/13-а та від 25.11.2015 р. у справі № 826/20470/14, а саме: Вищий адміністративний суд вказує, що обов'язок здійснювати оплату земельного податку виникає у осіб, які набули право власності на будівлю, споруду або їх частину саме з моменту реєстрації права власності на таке нерухоме майно.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 08 червня 2016 року (справа № 804/7668/15), «у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Застереження в договорі купівлі-продажу об'єкта нерухомості про те, що продавець продовжує сплачувати орендну плату за земельні ділянки, на яких розташована придбана частина будівлі, а покупець відшкодовуватиме продавцю її сплату, не звільняє останнього від обов'язку стати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна змінити виконання обов'язку, встановленого податковим законом».

Отже, право користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, перейшло до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у зв'язку з набуттям ним права власності на нежитлову будівлю офісного торгового центру за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, що є предметом договору купівлі-продажу № 538 від 12 серпня 2014 року, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, а також ст. 7 Закону України «Про оренду землі».

З огляду на викладене, вище суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу, що позивачем занижена орендна плата за землю за 2014 рік по вказаній земельній ділянці.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем ст. 286 Податкового кодексу України не знайшов підтвердження під час вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Контролюючим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Задовольнити позов.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.04.2016 №88/26-15-14-01-03, №90/26-15-14-01-03, №89/26-15-14-01-03, №91/26-15-14-01-03 в частині зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 888 840 грн. та податкового повідомлення-рішення від 26.06.2016 №2532615140103 прийняті головним управлінням ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь ТОВ «Господарник» судовий збір в сумі 257 339,24 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.І. Келеберда