Постанова № 64170919, 29.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 грудня 2016 року № 826/26897/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів: Іщука І.О., Шулежка В.П. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаГоловного управління МВС України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України провизнання протиправним та скасування наказу, зобов'язати вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Головного управління МВС України в Донецькій області (далі по тексту - відповідач-1) та Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач-2), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про:

- визнання протиправним та скасування наказу відповідача - 1 від 06.11.2015р. №79 о/с про звільнення позивача у запас Збройних Сил у зв'язку із скороченням чисельності штату, за п. 64 «г»;

- зобов'язання відповідача - 2 працевлаштувати позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного наказу.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача-1 в судове засідання не прибув, через канцелярію суду надав письмові заперечення проти позовних вимог.

Представник відповідача-2 та представник третьої особи в судове засідання не прибули, будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України суд дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач з 2007 року проходила службу в ГУ МВС України у Донецькій області.

Згідно Наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 09.07.2015р. №43 о/с «По особовому складу» відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 з 30.07.2015р. по 02.11.2017р. надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області №79 о/с від 06.11.2015р. ОСОБА_1 згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015р. звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію" (на момент прийняття оскаржуваного рішення) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення 114).

Відповідно до пункту 10 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 наведеного Положення встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

У той же час, 02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII, який опубліковано 06.08.2015 року та набрав чинності 07.11.2015 року.

Відповідно до розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Щодо поліцейських підрозділів патрульної поліції в місті Києві цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Щодо поліцейських підрозділів патрульної поліції в містах Одесі та Львові цей Закон набирає чинності з 20 серпня 2015 року (п.1).

У той же час, відповідно до п.4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів (п.8 розділу ХІ Закону № 580-VIII).

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (п.9 розділу ХІ Закону № 580-VIII).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (п.10 розділу ХІ Закону № 580-VIII).

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (п.11 розділу ХІ Закону № 580-VIII).

Відповідно до п.5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами).

Отже, вказаними положеннями визначений порядок звільнення осіб з органів внутрішніх справ та призначення їх на відповідні посади до органів національної поліції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що п.4 , п.10, п.11 розділу ХІ Закону № 580-VIII набирають чинності з 07.11.2015 року, також з вказаної дати втрачає чинність Закон України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами).

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем 06.11.2015 року видано наказ про звільнення позивача на підставі п.10 та п.11 розділу ХІ Закону № 580-VIII, тобто в час, коли відповідні правові норми не діяли.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року (справа 1-рп/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №641 утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ та внесені зміни до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовано як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області. Одночасно вказаною постановою було утворено територіальний орган Національної поліції України - Головне управління Національної поліції у Донецькій області, як юридичну особу публічного права.

Проте, на час розгляду та вирішення справи відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області відсутні.

Одночасно, суд при вирішенні даної справи дотримується правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 04.03.2014р. (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 39186253) відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведено, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У той же час, згідно правової позиції Верховної суду України, викладеної в постанові від 17.10.2011р. (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 19130710) встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.

Для перевірки наявності чи відсутності факту ліквідації юридичної особи публічного права норми Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають, оскільки, як встановлено ч. 3 ст. 81 цього Кодексу, ним встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Як вбачається з аналізу вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України №641 та №730, а також норм законів України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII, «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877 та Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, фактично відбулося не припинення державою виконання функцій ліквідованого органу, а покладання виконання його функцій на інший новостворений орган.

Зокрема, в Донецькій області функції відповідача-1 фактично здійснюються Головним управління Національної поліції Донецькій області.

Отже, в даному випадку мала місце не ліквідація, а реорганізація органів внутрішніх справ зі створенням нових територіальних органів національної поліції України.

Відтак, у роботодавця (держави) виник обов'язок щодо працевлаштування працівників відповідача -1.

Згідно з абзацом третім статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

У той же час, не дивлячись на вказані нормативні вимоги відповідач такого обов'язку не виконав та видав оскаржуваний наказ, незаконно звільнивши позивача.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Згідно і частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 № 79 о/с в частині звільнення позивача в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за ст. 64 пп "г" (через скорочення штатів) (М-195195) є протиправним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді оперуповноваженого відділу управління ГУ МВС України в Донецькій області з 06.11.2015 року.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що постанова у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу управління ГУ МВС України в Донецькій області підлягає негайному виконанню.

У той же час, суд, з урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду України, вважає безпідставною вимогу позивача щодо зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати позивача, оскільки права останнього у відносинах публічної служби повністю відновлені шляхом визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення і поновлення на посаді

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №79 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу управління ГУ МВС України в Донецькій області з 06 листопада 2015 року.

4.В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу управління ГУ МВС України в Донецькій області.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя І.М. Погрібніченко

Судді: І.О. Іщук

В.П. Шулежко