Ухвала суду № 64164464, 12.01.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 608/1227/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Тесля О.П. Провадження № 22-ц/789/34/17 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Кузьма Р. М., Хома М. В.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

з участю представник апелянта - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛЛА» на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛЛА» до СУДІ ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2016 року ТзОВ «ІЛЛА» звернулось до Чортківського районного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 22 грудня 2014 року між ТзОВ «ІЛЛА» («Довіритель») та ОСОБА_4 («Повірений») укладено договір №22/14, відповідно до п.2.1 якого «Довіритель» доручає, а «Повірений» зобов'язується від імені «Довірителя» отримувати від клієнтів оплату за товар та на умовах, визначених договором, вносити її на розрахунковий рахунок довірителя. 12 березня 2015 року ОСОБА_4 зобов'язався повернути позивачу грошові кошти у сумі 10269.00 грн., які він зібрав з торгових точок, в термін до 30 березня 2015 року, що підтверджується написаною ним власноручно розпискою. У вищевказаний строк відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, зазначену у розписці грошову суму не повернув, надіслана на адресу ОСОБА_4 претензія про повернення заборгованості згідно розписки від 12 березня 2015 року залишена ним без відповіді та задоволення. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 10269.00 грн. заборгованості, 2596.69 грн. інфляційних втрат, 402.60 грн. 3% річних та понесені судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору на суму 1378 грн.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

ТзОВ «ІЛЛА» подало на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про те, що розписка від 12 березня 2015 року не свідчить про виникнення боргового зобов»язання відповідача.

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечив, та суду пояснив, що суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позову, оскільки заявлені вимоги не обґрунтовані належними та допустимими доказами. Зазначив, що стягувана сума не є «боргом», який може підтверджуватись розпискою від 12 березня 2015 року, оскільки є «збитком» для товариства, який виник внаслідок неналежного виконання повіреним умов договору № 22/14 від 22 грудня 2014 року, а саме не повернення довірителю отриманих від торгових точок коштів. Розмір нанесеного збитку товариству має доводитьсь належними та допустимими доказами. Для відшкодування відповідачем збитків в розмірі 10269 грн. TOB «ІЛЛА» повинно було довести факт порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання - порушення умов Договору №22/14 від 22 грудня 2014 року, та вину останнього, що є підставою для відповідальності за порушення зобов'язання. Вказує, що кримінальне провадження, яке було порушено 30 червня 2015 року по вказаних обставинах закрите у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення. Просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив із того, що розписка відповідача від 12 березня 2015 року не свідчить про укладення між сторонами жодного правочину, а тому не може бути підставою для стягнення боргу.

З таким висновком колегія суддів погоджується.

В судовому засіданні встановлено наступні обставини.

22 грудня 2014 року між ТзОВ «ІЛЛА» та ОСОБА_4 укладено договір №22/14, згідно якого ТзОВ «ІЛЛА» («Довіритель») доручає ОСОБА_4 («Повіреному») вчинення від імені «Довірителя» певних дій.

Зокрема, відповідно до п.2.1 даного Договору «Довіритель» доручає, а «Повірений» зобов'язується від імені «Довірителя» отримувати від клієнтів оплату за товар та на умовах, визначених договором, вносити її на розрахунковий рахунок довірителя. «Повірений» є представником «Довірителя» у відносинах останнього з клієнтом у вчиненні конкретних та правомірних дій, що полягають виключно у отриманні «Повіреним» оплати за товар та покладення її на розрахунковий рахунок «Довірителя» (п.3.1 Договору). Сторона, що порушила договір, зобов'язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням (п.5.4 Договору).

Згідно розписки від 12 березня 2015 року відповідач ОСОБА_4 зобов'язався повернути позивачу грошові кошти у сумі 10269.00 грн. (десять тисяч двісті шістдесят дев'ять), які він зібрав з торгових точок, до 30 березня 2015 року.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження №2015210190000187 від 30 червня 2015 року кримінальне провадження по кримінальному правопорушенню, передбаченому ч.1 ст.191 КК України - закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

З даної постанови вбачається, що протягом січня - лютого 2015 року ОСОБА_4, отримавши від клієнтів - приватних підприємців, оплату за поставлений товар, не поставив її на розрахунковий рахунок ТзОВ «ІЛЛА», тим самим не виконав умови укладеного ним договору. В ході проведення досудового розслідування не здобуто жодних доказів, які б вказували на те що в діях ОСОБА_4 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.191 КК України. По вказаному провадженню позивач набув статус потерпілої особи, відповідач ОСОБА_4 перебував в якості свідка.

Підставою для задоволення заявлених вимог позивач зазначив норми ст.ст.525, 526, 527, а також ст.625 ЦК України, які регулюють загальні умови виконання зобов»язань та відповідальність за порушення грошових зобов»язань, посилаючись на те, що предметом позову є заборгованість відповідача зв»язку із неналежним виконанням грошового зобов»язання, що виникло на підставі розписки від 12 березня 2015 року.

Однак, з такими твердженнями колегія суддів не погоджується.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У ст.611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із вказаних норм позивач просив стягнути з відповідача, крім основної суми боргу 10269.00 грн., втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язання за період з 30 березня 2015 року по 18 липня 2016 року на суму 2596.69 грн. та три проценти річних від простроченої суми за вказаний період, що становить 402.60 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилався на те, що відповідач не виконав свої зобов»язання, яке виникло на підставі розписки від 12 березня 2015 року, а саме, не повернув грошові кошти у сумі 10269.00 грн., які він зібрав з торгових точок, до 30 березня 2015 року.

Як зазначив представник апелянта в суді апеляційної інстанції, єдиною підставою виникнення зобов»язань сторін є розписка від 12 березня 2016 року.

Однак, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

В судовому засіданні встановлено, що розписка від 12 березня 2015 року була написана відповідачем під час проведення правоохоронними органами досудового розслідування по кримінальному провадженні, порушеному за фактом вчинення відповідачем ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, яке полягало у привласненні чи розтраті чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні. 30 червня 2015 року дане кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в діях відповідача складу кримінального правопорушення.

Таким чином, дослідивши фактичні правовідносини сторін колегія суддів вважає, що розписка від 12 березня 2016 року не є самостійною підставою виникнення зобов»язань відповідача, а відображає існуючі зобов»язання сторін, які виникли на підставі договору від 22 грудня 2014 року, який укладено між ТзОВ «ІЛЛА» та ОСОБА_5

В судовому засіданні встановлено, що фактично заборгованість відповідача перед позивачем виникла в зв»язку із неналежним виконанням умов договору від 22 грудня 2014 року щодо необхідності вносити на розрахунковий ТОВ «ІЛЛА» грошових коштів, що отримані від клієнтів як оплату за товар.

В зв»язку із цим суд першої інстанції вірно критично оцінив твердження позивача про те, що відповідач має заборгованість перед позивачем за невиконання боргових зобов'язань на підставі розписки від 12 березня 2016 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що сума, яка є предметом позову, не є «боргом», який може підтверджуватись розпискою від 12 березня 2015 року, а є «збитком» для товариства, який виник внаслідок неналежного виконання повіреним умов договору № 22/14 від 22 грудня 2014 року.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛЛА» - відхилити.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів