Ухвала суду № 64164294, 11.01.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7186/16 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.

Провадження № 22-ц/783/734/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в сдовому засіданні представника заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області - Данько У.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2016 року у справі за скаргою ОСОБА_6, боржник - будинкоуправління №4 КЕВ м. Львова, на дії (бездіяльність) посадової особи державної виконавчої служби - в.о. заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Осипчук У.П., -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_6, боржник - будинкоуправління №4 КЕВ м. Львова, на дії (бездіяльність) посадової особи державної виконавчої служби - в.о. заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Осипчук У.П. - відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6

В своїй апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення скарги. Вважає, що при прийнятті вказаної ухвали судом неправильно застосовано норми матеріального права. Зазначають, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-VІ поширюється на всі судові рішення про стягнення коштів, а не тільки на ті, які прийняті до 1.01.2013 року, як зазначено судом в оскаржуваній ухвалі. Крім цього, норми закону мають вищу юридичну силу ніж положення підзаконних нормативно-правових актів і суд мав би застосувати норми вказаного закону при розгляді скарги, що також виплаває і з норм Конституції України. Також, враховуючи вказане, не відповідає вимогам закону і твердження суду про те, що виконання рішень, не входить до компетенції Управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в Автономній республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.

В судове засідання окрім представника заявника та представника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області решта особи, що беруть участь у справі (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі особи належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що інтереси заявника в судовому засіданні захищав представник.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника на підтримання апеляційної скарги, представника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається, із змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 4, п.3 розділу ІІ Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст.ст. 386, 387 ЦПК України, положення Постанови КМ України №440 від 3.09.2014 року від 3.09.2014 року «Про затвердження порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» та відмовляючи в задоволенні скарги суд виходив з того, що 9 жовтня 2015 року Шевченківським районним судом міста Львова у справі 466/8435/15-ц був виданий судовий наказ про стягнення з Будинкоуправління №4 КЕВ м. Львова на користь ОСОБА_6 заборгованості по заробітній платі у сумі 1885,03 грн. 19.10.2015 року старшим державним виконавцем Сихівського ВДВС Карпиним В.З. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. 31.12.2015 року виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання постановою старшого державного виконавця Сихівського ВДВС Карпина В.З. у зв'язку з відсутністю коштів у боржника - державного підприємства. 28 липня 2016 року ОСОБА_6 подала до Управління ДВС ГУЮ у Львівській області заяву про виконання судового наказу від 09.10.2015 року з долученням оригіналу судового наказу, копії довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, копії паспорту громадянина України. 03.08.2016 року ОСОБА_6 отримала лист в.о. заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Осипчук У.П. від 28.07.2016 року №С-380, відповідно до якого наказ суду направлений за належністю у Сихівський відділ державної виконавчої служби. Боржник за виконавчим документом (Будинкоуправління №4 КЕВ м. Львова) є державною організацією, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань. Особливості стягнення коштів з боржника, який є державним підприємством або юридичною особою, передбачені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI зі змінами, що набрав чинності з 1.01.2013 року. В обґрунтування своїх доводів щодо підвідомчості виконавчого документа органу державної виконавчої служби - Управлінню державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, а не Сихівському відділу ДВС, стягувач посилалась на вимоги постанови КМУ від 03.09.2014р. №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою». Згідно з Порядком, затвердженим цією постановою - «органи державної виконавчої служби - управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі». Однак, на думку суду, таке посилання стягувача не ґрунтується на вимогах вищезазначених норм, оскільки згідно з цією постановою КМУ така прийнята «з метою реалізації пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"№ 4901-VI. При цьому вказаним пунктом 3 розділу II Закону№ 4901-VI встановлено особливості виконання судових рішень, які прийняті до набрання чинності цим Законом, тобто до 1 січня 2013 року, а саме «3. Виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.» У пункті 2 зазначеної постанови КМУ від 03.09.2014р. №440, прийнятою з метою реалізації цієї норми, вказано, що у прийнятому Порядку терміни вживаються в такому значенні, зокрема: «рішення - виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суб'єкти, які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року». Отже, зазначеною постановою КМУ №440 від 03.09.2014р. та прийнятим Порядком, на підставі пункту 3 розділу 11 Закону№ 4901-VI, передбачені особливості виконання виконавчих документів та судових рішень, що були прийняті до 1.01.2013 року, а що стосується інших виконавчих документів та рішень суду, виконання яких гарантовано державою, то такі особливості вказані у вищенаведеній статті 4 цього Закону № 4901-VI, де відсутні посилання на те, що такі рішення виконуються такими органами виконавчої служби, як УДВС ГТУЮ. Відтак, суб'єктом, дії якого оскаржені, підставно направлено судовий наказ про стягнення коштів з державної організації (юридичної особи) до відповідно районного відділу державної виконавчої служби відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема ст.ст. 20, 21, та Закону України «Про державну виконавчу службу». Інших доводів на обґрунтування скарги та доказів заявником не наведено і не подано.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції в цілому відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час спірних правовідносин):

1. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

2. Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.

3. Державний виконавець вправі провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

4. У разі необхідності перевірки інформації щодо наявності боржника чи його майна або його місця роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець може своєю мотивованою постановою, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, доручити проведення перевірки вказаної інформації відповідному відділу державної виконавчої служби. Державний виконавець відділу державної виконавчої служби, якому доручено проведення перевірки зазначеної інформації, у разі виявлення майна боржника повинен здійснити його опис та арешт. Виконавчі дії за дорученням проводяться у строк не пізніше десяти робочих днів з моменту надходження до відділу державної виконавчої служби відповідної постанови державного виконавця в межах виконавчого провадження, у якому винесено цю постанову. За результатами проведених дій складається акт, що направляється державному виконавцю, який виніс постанову.

5. У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

6. У разі якщо у процесі виконавчого провадження з'ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, але майно боржника виявлено на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому цим Законом, за погодженням з начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований, та за умови, що стягувач авансує витрати на організацію та проведення виконавчих дій. Про вчинення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби державний виконавець повідомляє начальникові такого органу. У разі якщо стягувач не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, якщо їх обсяг недостатній для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, надсилає виконавчий документ до органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням іншого майна боржника.

7. Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

8. Спори про місце здійснення виконавчих дій між органами державної виконавчої служби не допускаються.

Згідно ж статті 21 цього ж Закону:

1. На відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

2. На відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

3. Інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Відповідно до змісту вказаних норм Закону виконання судового наказу від 9.10.2015 року про стягнення на користь заявника 1885,03 грн. заробітної плати входило до повноважень Сихівського ВДВС м.Львова ГТУЮ у Львівській області, куди заявник спершу після постановлення судового наказу і зверталась та, державним виконавцем якого і було такий виконавчий документ їй у грудні 2015 року повернуто.

Довільне тлумачення заявником норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (ст.ст. 2-4, розділу ІІ) та Постанови Кабінету Міністрів України №440 від 03.09.2014р. «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» (п.п. 1, 2, 5, 6, 7, 17) зі змісту яких, на думку заявника, вбачається підвідомчість виконання виконавчого документу заявника Управлінню ДВС ГТУЮ у Львівській області не слід вважати обґрунтованим та таким, що змінює вказані вище територіальну та структурну (інстанційну) підвідомчість з виконання виконавчого документу заявника.

Окремо, що стосується Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, що затверджений згаданою Постановою Кабінету Міністрів України №440 від 03.09.2014р., то такий, як вказано у його пункті 1, стосується виконавчих документів та судових рішень передбачених пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та визначає механізм їх обліку, інвентаризації та погашення заборгованості за ними.

Відповідно до п. 3 згаданого розділу виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості:

у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;

у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Вказаний Закон набрав чинності 1.01.2013 року.

Тобто такий Порядок не застосовується при виконанні судового наказу, який постановлений стосовно заявниці 9.10.2015 року.

Враховуючи вказане доводи заявника про неправомірність бездіяльності в.о. заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Осипчук У.П., що полягає у неприйнятті до виконання згаданого судового наказу не слід вважати обґрунтованими і відповідно скарга до задоволення не підлягала та судом першої інстанції у задоволенні такої вірно було відмовлено.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги теж слід визнати необґрунтованими, а саму скаргу відхилити, оскаржувану ж ухвалу, слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.2 п.1, 312 ч.1 п.1, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6- відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра