Рішення № 64158578, 19.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/452/16-ц 19.01.2017 19012017 19.01.2017

Провадження № 22ц/784/219/17 Суддя першої інстанції Карікова Л.В.

Справа№480/452/16-ц

Категорія 39

Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 січня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченко В.І., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Андрієнко Л.Д.,

за участю позивачів ОСОБА_2,

представника позивачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ОСОБА_3 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на ? частку житлового будинку в порядку спадкування за заповітом та за законом та на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И Л А:

16 лютого 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на ? частку житлового будинку в порядку спадкування за заповітом та за законом та на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що 19 січня 1987 року помер батько ОСОБА_4 та дід ОСОБА_2 ОСОБА_7, який заповів житловий будинок, що знаходиться по вул. Бузькій 18 в с. Стара Богданівка, Миколаївського району Миколаївської області своїм дітям в рівних частках, а саме ОСОБА_4 та батьку ОСОБА_2 - ОСОБА_8 Спадкоємці в установленому законом порядку прийняли спадщину і 30 квітня 1991 року отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом, але його не зареєстрували в Кіровській сільській раді, оскільки вважали, що отримання вказаного свідоцтва і є виникненням у них права власності на спадкове майно.

Згодом, ОСОБА_6 виявила, що в свідоцтві помилково зазначено номер будинку спадкового майна, а саме замість правильного № 18 зазначено будинок № 19. Всі ці обставини позбавляють її можливості зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку та реалізувати це право.

11 березня 2004 року ОСОБА_9 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді ? частки вищевказаного житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, які належали йому за життя на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 30 квітня 1991 року та присадибної земельної ділянки.

За свого життя ОСОБА_9 8 лютого 1997 року подарував 0,10 га земельної ділянки за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18, Миколаївського району Миколаївської області із 0,20 га належних йому ОСОБА_10

Проте, як на думку ОСОБА_8, вказаний договір є нікчемним, оскільки укладений з порушенням земельного законодавства.

Остання була єдиним спадкоємцем після смерті батька та у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Однак нотаріусом було відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказані житловий будинок та земельну ділянку, оскільки право власності на це спадкове майно за її батьком відповідно до діючого законодавства не зареєстровано.

Нотаріусом також було зазначено, що державний акт на право приватної власності на землю на імя ОСОБА_8 суперечить нормам законодавства, а саме на ньому є відмітка нотаріуса від 8 лютого 1997 року про дарування частки земельної ділянки, що не було передбачено на той час законодавством.

Посилаючись на викладене ОСОБА_6 просила суд визнати за нею право власності на ? частку домоволодіння з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться по вул. Бузькій 18 в с. Стара Богданівка Миколаївського району Миколаївської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_7, який помер 19 січня 1987 року.

ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на ? частку домоволодіння з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться по вул. Бузькій, 18 в с. Стара Богданівка Миколаївського району Миколаївської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 та визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,20 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, будівництва, що знаходиться за той же адресою в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8

Ухвалою суду першої інстанції від 30 травня 2016 року у звязку зі смертю ОСОБА_10 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на боці відповідача залучено ОСОБА_5 - спадкоємицю після смерті ОСОБА_10

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? часку житлового будинку, з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18 Миколаївського району Миколаївської області в порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_8, який помер 11 березня 2004 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 0,10 га земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: с. Стара Богданівка, вул. Бузька, 18 Миколаївського району Миколаївської області, в порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_8,який помер 11 березня 2004 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів просила змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті ( ст. 1218 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 січня 1987 року помер батько позивачки ОСОБА_4 ОСОБА_7, який заповів належний йому житловий будинок, що знаходиться по вул. Бузькій,18 в с. Стара Богданівка, Миколаївського району Миколаївської області своїм дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_8 в рівних частках (а.с. 9).

19 квітня 1991 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в четвертій Миколаївській державній нотаріальній конторі Миколаївської області отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану нерухомість. Проте у свідоцтві виявилася помилка в нумерації житлового будинку замість № 18 помилково зазначено № 19. Також це свідоцтво не було зареєстровано в Кіровській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області (а.с.91).

З листа державного нотаріуса Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 29 квітня 2016 року вбачається, що на час видачі свідоцтва про право на спадщину у 1991 році діяло інше законодавство, зокрема Закон УРСР «Про державний нотаріат» від 25 грудня 1974 року і Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР, затверджена наказом Міністра юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, якими не передбачалось внесення змін до виданого свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до п. 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформленого документа, застережується тільки державним нотаріусом в кінці посвідчувального напису, тобто застереження може бути зроблене нотаріусом, який вчинив дану нотаріальну дію (а.с. 132,161).

З пояснень представника позивачів вбачається, що нотаріус, який видав свідоцтво про право на спадщину за законом вже не працює в зазначеній нотаріальній конторі, а перевіркою первинних документів встановлено, що помилка в номері будинку зазначена у довідці сільської ради, яка підтверджувала право власності спадкодавця.

Про відсутність зміни нумерації спірного житлового будинку доводить довідка сільської ради та дані архіву (а.с. 15-16).

28 липня 1994 року за рішенням органу місцевого самоврядування земельна ділянка площею 0.20 га в с. Стара Богданівка вул. Бузька, 18 передана у власність ОСОБА_8 для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівництва, а 18 листопада 1996 року на ім'я ОСОБА_8 видано держаний акт на право приватної власності на землю серії МК № 5494 (а.с. 20, 129).

8 лютого 1997 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га, що знаходиться у с. Стара Богданівка по вул. Бузькій, 18, Миколаївського району Миколаївської області (а.с. 97-102).

26 лютого 2010 року за рішенням Кіровської сільської ради № 11 земельній ділянці, що була подарована ОСОБА_10, надано нову поштову адресу - вул. Бузька, 18-А (а.с.167-168,169, 171, 172).

11 березня 2004 року помер ОСОБА_8М.(а.с. 13).

Після його смерті до складу спадкового майна, крім іншого, увійшла ? частки житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Бузькій,18 в с. Стара Богданівка, Миколаївського району Миколаївської.

Єдиним спадкоємцем ОСОБА_8 є його донька - ОСОБА_2, яка в передбачений законом строк, подала заяву про прийняття спадщини за законом до нотаріальної контори.

ОСОБА_2 24 лютого 2005 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на інше спадкове майно, окрім ? частки вказаного житлового будинку та спірної земельної ділянки (а.с. 43-59).

З копії спадкової справи вбачається, що ОСОБА_8 постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 49).

З довідки Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 18 вересня 2015 року № 894, яка міститься в матеріалах інвентаризаційної справи № 9144 за адресою: с. Стара Богданівка по вул. Бузькій, буд. 18, Миколаївського району Миколаївської області вбачається, що згідно погосподарського обліку сільської ради за 1986-1990 років, а саме погосподарської книги № 2 сторінка 17, особовий рахунок 251 ОСОБА_7 є власником житлового будинку в с. Стара Богданівка по вул. Бузькій, буд. 18.

Згідно погосподарського обліку за 1991-1996 роки погосподарська книга № 7, сторінка 22, особовий рахунок 283, власником вказаного житлового будинку також був ОСОБА_8

В погосподарському обліку сільської ради за 1986-1995 роки адреса Стара Богданівка, віл. Бузька, 19 відсутня.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області від 13 червня 2016 року вбачається, що згідно наявних даних державного земельного кадастру земельна ділянка за адресою: Стара Богданівка по вул. Бузькій, буд. 18, Миколаївського району Миколаївської області обліковується за ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія № 5394, зареєстрованого 18 листопада 1996 року за № 162(а.с. 145).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 9 грудня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті померлого 11 березня 2004 року батька ОСОБА_8 на частку житлового будинку та земельну ділянку по вул. Бузькій, 18 у с. Стара Богданівка відмовлено у звязку з тим, що право власності на спадкове майно згідно діючого на 30 квітня 1991 року законодавства та на час смерті ОСОБА_8 не зареєстровано. Крім того, у поданих документах маються розбіжності у нумерації житлового будинку та земельної ділянки. Також, виданий на імя ОСОБА_8 державний акт на землю суперечить нормам ст. 6,17,30 ЗК України 1992 року, який діяв на час передачі у приватну власність земельної ділянки. Крім того, на державному акті про право власності на землю є відмітка нотаріуса від 8 лютого 1997 року про дарування частки земельної ділянки, що не було передбачено діючим на той час законодавством (а.с. 17-18).

24 червня 2013 року помер ОСОБА_10Д.(а.с. 61)

З копії спадкової справи № 457/2013, заведеної після смерті ОСОБА_10, вбачається, що спадкоємцем померлого є його донька ОСОБА_5, яка в передбачений законом строк звернулась в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини (а.с. 105-128).

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо право оспорюється або не визнається іншими особами; 2) у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відмовляючи ОСОБА_4 в задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 обрала не той спосіб захисту своїх прав та законних інтересів.

Проте, погодитися з такими висновком суду не можна, постільки суд дійшов їх без повного і всебічного зясування дійсних обставин справи, прав та обовязків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів та з порушенням норм матеріального права.

Звертаючись з позовом ОСОБА_6 зазначала, що з часу отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку спірного житлового будинку, вона позбавлена можливості реалізовувати своє право власності на це нерухоме майно, оскільки це майно не пройшло державну реєстрацію у відповідних державних органах. Така державна реєстрація не можлива оскільки адреса вказаної нерухомості містить помилку, а саме в номері будинку.

Отже, спадкове право на зазначену нерухомість не може бути визнаним органами державної реєстрації прав, оскільки документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно, містить помилки, які як встановлено районним судом не можливо усунути, а відтак у ОСОБА_4 відсутній інший шлях для відновлення свого порушеного права власності, тільки як звернення до суду.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені правові норми, колегія суддів вважає, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом за ОСОБА_4 було визнано право власності на ? частку будинку по вул. Бузькій, 18 у с. Стара Богданівка після смерті її батька ОСОБА_7, який помер 19 січня 1987 року, однак через помилку у номері будинку порушуються її права, як власника щодо володіння цим майном, іншим шляхом поновити права позивачки неможливо, а відтак порушене право підлягає захисту шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частку житлового будинку по вул. Бузькій, 18 у с. Стара Богданівка Миколаївського району Миколаївської області.

Таким чином рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих вимог.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання права власності на спірну земельну ділянку площею 0.20 га у порядку успадковування після смерті батька, то слід зауважити таке.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на земельну ділянку площею 0.10 га, що за договором дарування від 8 лютого 1997 року перейшла у власність ОСОБА_10, районний суд дійшов висновку, що вказаний договір дарування відповідає вимогам закону, а посилання позивачки ОСОБА_2 на нікчемність цього договору є безпідставними, а відтак відмовив в задоволенні цих позовних вимог.

Проте з такими висновками суду колегія суддів не погоджується, оскільки при вирішенні таких позовних вимог судом першої інстанції порушені норми процесуального права.

Як вбачається, позивачка ОСОБА_2 оспорює договір дарування, укладений 8 лютого 1997 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 та посвідчений нотаріально, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_10 прийняв у дар земельну ділянку площею 0.10 га, що розташована по вул.. Бузькій № 18 в с. Стара Богданівка.

В подальшому за заявою ОСОБА_10 рішенням органу місцевого самоврядування земельній ділянки, що за цим договором відійшла у власність ОСОБА_10 присвоєно іншу адресу: вул. Бузька, 18-А, в с. Стара Богданівка.

Посилаючись на ч. 2 ст. 215 ЦК України позивачка вважала, що цей правочин не відповідає вимогам закону, зокрема ст. 17 ЗК України в редакції 1990 року, а відтак є нікчемним правочином, який не потребує визнання його недійсності в судовому порядку.

Проте, ставлячи питання про визнання права власності на земельну ділянку, яка за договором була відчужена ОСОБА_10, тобто оспорюючи його право власності на цю ділянку, позивачка ОСОБА_2 не зазначила його в позові як відповідача, а з урахуванням того, що на момент звернення з позовом до суду ОСОБА_10 помер, то відповідачем слід було зазначати правонаступника останнього спадкоємицю ОСОБА_5 Разом з тим остання до участі у розгляді справи як співвідповідач не притягувалася, а займала процесуальне положення у справі третьої особи з правами та обовязками, визначеними ст.ст. 27, 35 ЦПК України.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та не розяснив позивачці положення ст. 33 ЦПК України щодо залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_5

Оскільки зазначені висновки суду щодо договору даручення позбавляють можливості ОСОБА_2 в подальшому оспорювати спірний договір дарування, то з мотивувальної частини рішення суду слід виключити висновок суду про те, що договір дарування, укладений 8 лютого 1997 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_10 прийняв у дар земельну ділянку площею 0.10 га, що розташована по вул. Бузькій № 18 в с. Стара Богданівка відповідає вимогам закону.

За таких обставин рішення суду в частині відмови у визнанні за ОСОБА_2В права власності на 0.10 га земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, будівництва за адресою вул. Бузька, 18 а в с. Стара Богданівка Миколаївського району Миколаївської області змінити.

Оскільки рішення суду першої інстанцій в іншій частині не оскаржувалося, то законність і обґрунтованість судового рішення в цій частині відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, апеляційною інстанцією не перевірялось.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року в частині відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частку житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: Миколаївська область Миколаївський район с. Стара Богданівка вул. Бузька, 18 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_7, який помер 19 січня 1987 року.

Зазначене рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні права власності за ОСОБА_2 на 0.10 га земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, будівництва за адресою вул. Бузька, 18-А, в с. Стара Богданівка Миколаївського району Миколаївської області змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду висновок суду про те, що договір дарування, укладений 8 лютого 1997 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_10 прийняв у дар земельну ділянку площею 0.10 га, що розташована по вул. Бузькій № 18 в с. Стара Богданівка відповідає вимогам закону.

В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

ОСОБА_11