Ухвала суду № 64158502, 18.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6254/16-ц 18.01.2017 18012017 18.01.2017

Провадження №22-ц/784/323/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 489/6254/16-ц Головуючий І інстанції - Тихонова Н.С.

Провадження № 22-ц/784/323/17 Доповідач - Темнікова В.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Козаченко В.І., Крамаренко Т.В.,

за участю секретаря - Шагай О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому посилався на те, що 06 листопада 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 надав останньому грошові кошти в сумі 43530 грн., що на день передачі грошей було еквівалентно 5500 доларів США, зі сплатою 6 % в місяц від суми позики в гривнях, що є еквівалентом 330 доларів США за курсом НБУ на день сплати відсотків, до дня фактичного повернення позики та зі строком повернення не пізніше 06.11.2012 р. Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов вказаного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого вказані особи передали ОСОБА_2 в іпотеку належну їм на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02.03.2016 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики задоволено частково. Положення договору позики в частинах п.1.5 і п.4 щодо визнання відсотків та боргу повернутими лише за наявності розписки позикодавця про їх повернення визнано недійсним, в решті позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11.05.2016 р. рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02.03.2016 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п.1.1. договору позики скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог. Пункт 1.1. договору позики від 06.11.2010 р. визнано недійсним. Також позивач зазначав, що згідно умов оспорюванного договору іпотеки, визнані судом недійсними пункти договору позики складають зміст основного зобов'язання та відносяться до строку та порядку його виконання. Недійсні умови основного зобов'язання забезпеченню не підлягають. На підставі зазначеного, позивач просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 06.11.2010 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики від 06.11.2010 р.

22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що згідно умов оспорюваного договору іпотеки (розділ 6, п.6.2), відповідач (іпотекодержатель), може на власний розсуд набути право власності на предмет іпотеки за оспорюваним договором іпотеки або продати його будь-якій особі покупцю за договором купівлі-продажу, а також зареєструвати за собою право власності на зазначену квартиру (п.6.2). Отже, заявник вважає, що під час розгляду справи у суді про визнання договору іпотеки недійсним, існує реальна загроза відчуження відповідачем предмету іпотеки, вибуття з власності зазначеної квартири та втрати позивачем та його родиною єдиного житла. Також посилався на те, що в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва є справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на зазначену вище квартиру.

Враховуючи, що між сторонами існує спір, який випливає з правовідносин за договором іпотеки, а також ту обставину, що заходи забезпечення позову не порушують прав сторін або інших осіб, а невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, з урахуванням реального ризику відчуження відповідачем майна під час розгляду справи, заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1. Також просив суд заборонити укладати усі види угод, пов'язанні з відчуженням вищевказаного нерухомого майна.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та задовольнити його заяву про забезпечення позову, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні відомостям, викладеним в ній, та просили її задовольнити.

Третя особа ОСОБА_4 також просила задовольнити апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Постановляючи ухвалу, суд виходив з того, що позивачем заявлено вимоги про застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, яке належить йому та членам його родини, а не відповідачу. Також, суд виходив з того, що в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на можливість вибуття спірного майна з його власності за результатами розгляду іншої цивільної справи, чим фактично висловив свої заперечення проти заявлених до нього вимог по цій справі.

Тому, посилаючись на ч.1 ст. 152 ЦПК України, яка передбачає, що позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, чи забороною вчиняти певні дії, а також на те, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову по даній справі задоволенню не підлягає.

Проте, проаналізувавши матеріали справи та встановлені судом обставини по справі, апеляційний суд вважає, що до такого висновку, суд дійшов помилково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. А відповідно до ст. 152 ЦПК України позов може забезпечуватися, як накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб, так і забороною вчиняти певні дії чи встановленням обов'язку вчинити певні дії, а також іншими способами, передбаченими законом. При цьому забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача. Згідно з роз'ясненнями наданими у п.п.1,4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі і позивача, а не тільки відповідача.

Як убачається із матеріалів справи, судом під час винесення ухвали від 22 грудня 2016 року вказані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Судом під час винесення ухвали від 22 грудня 2016 не було враховано те, що перелік наведених у ст. 152 ЦПК України видів забезпечення позову не є вичерпним, що ст. 152 ЦПК України дає можливість суду у разі необхідності застосувати інші види забезпечення позову ( скарги) співмірні з заявленими вимогами. У зв'язку з цим суду слід було дати належну правову оцінку тому, що між сторонами дійсно існує спір, предметом якого фактично є як іпотечний договір, так і квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки по даному іпотечному договору, а оскільки дана квартира є тісно пов'язаною з предметом спору по даній справі, то суду слід було дати аналіз тому, чи є такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на неї, про що просив позивач, відповідним та співмірним заявленим позовним вимогам.

Крім того, постановляючи спірну ухвалу, суд не врахував того, що позивач обгрунтовував свої вимоги про забезпечення позову не наявністю в провадженні суду іншої справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на зазначену вище квартиру, як зазначив суд в тексті ухвали, а умовами іпотечного договору, який передбачає можливість відповідача зареєструвати за собою квартиру у позасудовому порядку, використавши іпотечний договір як правову підставу для реєстрації права власності на предмет іпотеки (п.6.2.1 іпотечного договору), що і є на думку позивача реальною загрозою невиконання рішення по даній справі у разі задоволення його позовних вимог.

Не давши належної правової оцінки саме тим обставинам, якими позивач обгрунтовував свої вимоги про забезпечення позову, суд порушив порядок, встановлений процесуальним законом, для вирішення цього питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про забезпечення позову у передбаченому законом порядку з дотриманням зазначених в тексті ухвали апеляційного суду вимог законодавства.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про забезпечення позову у передбаченому законом порядку.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.

Головуючий: Судді: