Ухвала суду № 64151259, 17.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15532/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови від 06.04.2016 року №277 в частині, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - Позивач, ПАТ «Укрнафта») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Відповідач, КМ України) в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило:

- визнати незаконною та скасувати постанову КМ України від 096.04.2016 року №277 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. №594 і 615, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» щодо внесення змін до пункту 10 Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року №594 в частині слів «наявності у претендента боргу зі сплати податків та загальнообов'язкових платежів станом на останній звітний період»;

- визнати незаконною та скасувати постанову КМ України від 06.04.2016 року №277 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 р. №594 і 615, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» щодо внесення змін до пункту 15 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою КМ України від 30.05.2011 року №615, в частині слів «наявності у заявника боргу зі сплати загальнодержавних податків та зборів станом на останній звітний період» та пункту 19 Порядку надання апеляційних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою КМ України від 30.05.2011 року №615, в частині слів «наявність у заявника боргу зі сплати загальнодержавних податків та зборів станом на останній звітний період»; пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року №615, в частині слів « 3) наявності заборгованості зі сплати загальнодержавних податків та зборів»;

- зобов'язати Відповідача опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №277 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. №594 і 615, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2016 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що виключно законами можуть встановлюватися підстави для обмеження, тимчасової заборони, зупинення, припинення або відмови у наданні спеціальних дозволів на користування надрами, а тому впровадження таких підстав підзаконними актами Кабінету Міністрів України є недопустимим. Крім того, суд зазначив, що питання притягнення платника податку до відповідальності не може бути врегульовано іншими ніж закони нормативними актами.

Не погоджуючись із викладеним у постанові рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому звернув увагу на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначив про неврахування судом положень пп. 258.2.2 п. 258.2 ст. 258 Податкового кодексу України, зі змісту якого, на переконання Апелянта, випливає, що сплата рентної плати є однією з необхідних умов дотримання надрокористувачами порядку користування надрами, порушення якої може мати своїм наслідком зупинення відповідного дозволу, його анулювання або відмову у видачі останнього. Підкреслив безпідставне незалучення судом першої інстанції Державної служби геології та надр України, до повноважень якої належить, зокрема, зупинення й анулювання спеціальних дозволів на користування надрами. Наголосив на неврахуванні судом першої інстанції дотримання процедури прийняття оскаржуваного нормативного акту.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року №615 Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - Порядок №615) регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін.

Відповідно до п. 2 Порядку №615 дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, Держгеонадрами, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком.

Процедуру продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (далі - дозвіл) визначає затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року №594 Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами (далі - Порядок №594).

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №277 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. №594 і 615, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова №277) внесені зміни, зокрема, до п. п. 15, 19, 22 Порядку №615 та до п. 10 Порядку №594.

Так, Постановою №277 розширено перелік підстав для відмови надрокористувачу у продовження строку дії спеціального дозволу (п. 15 Порядку №615), наданні такого дозволу (п. 19 Порядку №615) та зупинення дії спеціального дозволу (п. 22 Порядку №615), а саме, зокрема, наявність у заявника боргу із сплати загальнодержавних податків та зборів станом на останній звітний період. Аналогічною підставою для відхилення заяви про участь в аукціоні доповнено п. 10 Порядку №594.

Вказана Постанова №277 набрала чинності 12.04.2016 року.

У період з вересня 2016 року по листопад 2016 року Позивачем були отримані листи Державної служби геології та надр України від 31.08.2016 року №15438/13/12-16 (а.с. 39), від 27.10.2016 року №20158/13/12-16 (а.с. 40), від 28.10.2016 року №2025/13/12-16 (а.с. 41), від 28.10.2016 року №20260/13/12-16 (а.с. 42), від 28.10.2016 року №20261/3/12-16 (а.с. 43), в яких повідомлено, що у зв'язку з наявністю у ПАТ «Укрнафта» податкового боргу останньому відмовлено у продовженні строку дії спеціальних дозволів на користування надрами та наданні відповідних дозволів.

Вважаючи безпідставним розширення оскаржуваним нормативним актом підстав для відмови у продовженні дії спеціального дозволу, відмови у його наданні та зупиненні, а також відхилення заяви про участь в аукціоні, Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 6, 19, 75, 113, 116, 117, 120 Конституції України, ст. ст. 8, 56, 57 Кодексу України про надра, ст. ст. 3, 6, 24 Закону України «Про нафту і газ», ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ст. ст. 109, 111, 258 Податкового кодексу України, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень на розширення у власних підзаконних актах підстав для продовження, зупинення та/або відмови у зупиненні спеціальних дозволів на користування надрами з огляду на те, що вичерпний перелік таких підстав зафіксований у законах, а відповідальність за порушення податкового законодавства передбачається нормами Податкового кодексу України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Закон України «Про нафту і газ» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності нафтогазової галузі України та регулює відносини, пов'язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та використанням нафти, газу та продуктів їх переробки з метою забезпечення енергетичної безпеки України, розвитку конкурентних відносин у нафтогазовій галузі, захисту прав усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі (далі - Закон).

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону відносини, пов'язані з користуванням нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, регулюються Кодексом України про надра, Законом України «Про трубопровідний транспорт», Законом України «Про угоди про розподіл продукції», іншими нормативно-правовими актами, а також цим Законом з питань, пов'язаних з особливостями нафтогазової галузі.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону користування нафтогазоносними надрами, пошук і розвідка родовищ нафти і газу, їх експлуатація, спорудження та експлуатація підземних сховищ для зберігання нафти і газу здійснюються лише за наявності спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, що надаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, на умовах, визначених чинним законодавством.

Частиною 1 статті 14 Закону закріплено, що спеціальні дозволи на користування нафтогазоносними надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до ст. 2 Кодексу України про надра (далі - Кодекс) завданням останнього є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Кодексу спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз наведених положень Закону та Кодексу дає підстави для висновку, що до компетенції Кабінету Міністрів України належить питання встановлення порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання.

Приписи ст. 24 Закону визначають, що спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами не надається у разі, коли: не виконані вимоги цього Закону та умови проведення конкурсу; заявником подано документи з порушенням вимог проведення конкурсу на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами; заявником надано недостовірні або неповні відомості про себе.

Отже, передбачений ст. 24 Закону перелік підстав для відмови у наданні дозволу на користування нафтогазоносними надрами є вичерпним.

Положеннями ст. 26 Закону передбачено, що дія спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами може бути тимчасово зупинена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, безпосередньо або за поданням органів державного гірничо-технічного, екологічного і санітарного контролю та органів місцевого самоврядування у разі: порушення користувачем нафтогазоносними надрами або уповноваженим ним виконавцем робіт умов спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами або угоди про умови користування нафтогазоносними надрами; виникнення внаслідок виконання робіт, пов'язаних з користуванням нафтогазоносними надрами на ділянці, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників користувача нафтогазоносними надрами або населення; неодноразового порушення вимог законодавства щодо охорони довкілля і раціонального використання нафтогазоносних надр; виконання на наданій ділянці робіт, не обумовлених спеціальним дозволом на користування нафтогазоносними надрами, крім пошуків і розвідки нових покладів нафти і газу в межах ділянки.

З наведеного випливає вичерпний перелік підстав для зупинення дозволу на користування нафтогазоносними надрами.

Крім того, відповідно до ст. 56 Кодексу основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 1 статті 57 Кодексу передбачено, що у разі порушення вимог статті 56 та інших статей цього Кодексу користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або іншим державним органом, уповноваженим на застосування таких заходів реагування, в порядку, встановленому законодавством.

Отже, у розумінні положень Кодексу України про надра підставою для обмеження, зупинення або припинення спеціального дозволу на користування надрами є порушення вимог Кодексу.

У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів визначає Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі - Закон про дозвільну систему).

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону про дозвільну систему виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності; перелік та вимоги до документів, які суб'єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Положеннями ч. 5 ст. 4-1 вказаного Закону передбачено, що підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Тобто, вказаними вище законами встановлено, що підстави для зупинення, відмови у видачі документа дозвільного характеру (до якого належить спеціальний дозвіл на користування надрами) визначені виключно у законах України. При цьому, розширеному тлумаченню термін «за підставами, не передбаченими законами» не підлягає.

Водночас, зі змісту положень Закону України «Про нафту і газ», а також Кодексу України про надра випливає безумовний висновок про те, що такої підстави як наявність у надрокористувача боргу зі сплати податків і зборів для відмови у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами, зупинення останнього або відмови у його видачі не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-1 Закону про дозвільну систему порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту наведеного нормативного припису вбачається, що Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформленні, видачі дублікатів, анулювання. Проте права на визначення підстав для видачі або відмови у видачі таких документів Уряд України не має, оскільки, як було зазначено раніше, таку виключну компетенцію має Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні.

З огляду на викладене судова колегія повністю погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що розширення Постановою №277 переліку підстав для відмови у продовження строку дії спеціальних дозволів, зупинення їх чи відмови у видачі останніх шляхом внесення змін до Порядку №615 та Порядку №594 без законодавчого закріплення таких підстав здійснено Відповідачем поза межами правової системи координат, наслідком чого є визнання такого нормативного акту незаконним та скасування в частині внесення відповідних змін.

Надаючи оцінку посиланню Апелянта про те, що приписами пп. 258.2.2 п. 258.2 ст. 258 Податкового кодексу України прямо визначено умову для зупинення спеціального дозволу у випадку невнесення, несвоєчасного внесення платником рентної плати сум податкових зобов'язань або невиконання платником податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 ПК України останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп. 258.2.2 п. 258.2 ст. 258 ПК України контролюючі органи для забезпечення контролю за правильністю обчислення платником суми рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин в частині визначення обсягу (кількості) видобутих корисних копалин у межах наданої йому ділянки надр, а також коригуючих коефіцієнтів згідно з пунктом 252.2 статті 252 цього Кодексу у встановленому законодавством порядку можуть залучати центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері державного гірничого нагляду, а також у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

За фактами, які відбуваються протягом шести місяців, щодо невнесення, несвоєчасного внесення платником рентної плати сум податкових зобов'язань або невиконання платником податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, порушує перед відповідним центральним органом виконавчої влади питання зупинення дії відповідного спеціального дозволу.

Отже, зі змісту приписів ст. 258 ПК України у контексті меж правового регулювання Податкового кодексу України, окреслених у положеннях п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу, вбачається, що наведеними положеннями визначено форму юридичної відповідальності платника рентної плати за порушення податкового законодавства.

Крім того, законодавець у приписах пп. 258.2.2 п. 258.2 ст. 258 ПК України можливість ініціювання питання про зупинення дії спеціального дозволу обмежив лише такими підставами: 1) невнесення платником рентної плати сум податкових зобов'язань; 2) несвоєчасне внесення платником рентної плати сум податкових зобов'язань; 3) невиконання платником податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Натомість, Постановою №277 було закріплено, що підставою для відмови у продовженні строку дії спеціальних дозволів, зупиненні їх дії чи відмови у видачі останніх є наявність у претендента боргу із сплати податків та загальнообов'язкових платежів станом на останній звітний період, чим безпідставно розширено поняття «рентна плата», яка в силу положень п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України є складовою системи загальнодержавних податків.

Твердження Апелянта про безпідставне незалучення судом першої інстанції Державної служби геології та надр України в якості третьої особи судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 53 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 11.11.2016 року представником Відповідача було заявлено клопотання про залучення Державної служби геології та надр України в якості третьої особи. Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2016 року у задоволенні заявленого клопотання було відмовлено.

Наведений висновок суду першої інстанції, на переконання судової колегії, повністю відповідає нормам процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 2 затвердженого Указом Президента України від 16.04.2011 року №391/2011 Положення про Державну службу геології та надр України, Держгеонадра України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

Отже, внесення змін до законодавства, яким керується орган державної влади при здійсненні своїх повноважень, не тягне за собою впливу на його права чи обов'язки, оскільки в силу положень Основного Закону суб'єкт владних повноважень має діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

З аналогічних підстав клопотання Апелянта про залучення в якості третьої особи Держгеонадра України було відхилено судом апеляційної інстанції.

Посилання КМ України на те, що проект Постанови №277 було ухвалено з дотриманням всіх необхідних нормативних вимог та процедури, а тому рішення суду першої інстанції є помилковим, судова колегія вважає безпідставним, оскільки предметом даного позову є надання правової оцінки частині змісту спірного нормативного акту. При цьому наявність у Кабінету Міністрів України повноважень на внесення змін до власних постанов та дотримання останнім порядку внесення таких змін під сумнів сторонами не ставиться.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови від 06.04.2016 року №277 в частині - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.