Постанова № 64148405, 16.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

16 січня 2017 року 08:20 справа №826/26753/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до1. Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві 2. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві 3. Начальника відділу кадрового забезпечення Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_2 4. Заступника начальника Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_3 5. Начальника управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_4 6. Міністерства внутрішніх справ України 7. Заступника начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_5 8. Начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_6 9. Головного управління Національної поліції у місті Києві 10. Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києвіпровизнання протиправними рішень та бездіяльності, зобов'язання вчинити діїО Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 1, Подільське РУГУ), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 2, ГУ МВС), Начальника відділу кадрового забезпечення Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 3), Заступника начальника Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач 4), Начальника управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 5), Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач 6, МВС України), Заступника начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_5 (далі по тексту - відповідач 7), Начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_6 (далі по тексту - відповідач 8), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач 9), Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач 10), в якому, з урахуванням подальшого уточнення та зміни позовних вимог, просить: 1) визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС від 06 листопада 2015 року №1009 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ за підпунктом "г" пункту 64 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року; 2) зобов'язати МВС Україна та відповідачів 1, 2, 9,10 поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві з 06 листопада 2015 року із збереженням спеціального звання та надати позивачу можливість пройти процес переатестації, передбачений Законом України "Про національну поліцію" та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2015 року №1465 з метою визначення відповідності вимогам, що висуваються до посади поліцейського та можливості подальшого проходження служби в національній поліції, рішення про поновлення на роботі піддати негайному виконанню; 3) стягнути з відповідача 2 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по день поновлення на роботі; 4) стягнути з відповідача 2 на користь позивача суму заборгованості - фінансової різниці за 7, 8 семестр навчання, що виникла у позивача перед Національною академією внутрішніх справ України по договору від 24 квітня 2016 року №12-160 В, внаслідок незаконного звільнення з органів внутрішніх справ наказом від 06 листопада 2015 року №1009, у розмірі 6 548,00 грн.; 5) зобов'язати відповідача 1 внести виправлення до трудової книжки позивача стосовно звільнення позивача; 6) визнати протиправними дії відповідача 3 та відповідача 4, що виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, шляхом відмови в прийнятті та реєстрації рапорту позивача, в якому він виявив бажання проходити службу в поліції, трудову дискримінацію; 7) зобов'язати відповідача 6 та ГУ НПУ у місті Києві провести службове розслідування по факту протиправних дій відповідачів 3, 4, 5, 7, 8 та притягнути останніх до дисциплінарної відповідальності; 8) визнати протиправними дії відповідача 5, що виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, шляхом умисного включення позивача до наказу №1009 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення, незважаючи на те, що 05 листопада 2015 року він виявив бажання проходити службу в поліції та трудову дискримінацію; 9) визнати протиправними дії відповідача 7, що виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, а саме пункту 2-1 Кодексу законів про працю України, шляхом трудової дискримінації, а саме: а) підготовку та внесення інформації про те, що позивач оскаржував дії керівництва ГУ МВС до МВС України та у судовому порядку до листа управління кадрового забезпечення №14/Єо4093 від 30 жовтня 2015 року, що призвело до незаконного звільнення позивача; б) встановлення ОСОБА_5 невідповідності позивача вимогам поліцейського, що призвело до незаконного звільнення; 10) стягнути з відповідача 2, 1 на користь позивача вихідну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення та зобов'язати відповідача 2, 1 виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки з моменту отримання письмової вимоги (07 грудня 2015 року) по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України; 11) визнати протиправними дії начальника ГУ МВС ОСОБА_6, що виразились у: а) фальсифікації інформації викладеної у службовій характеристиці від 28 жовтня 2015 року, яка стала підставою для звільнення позивача; б) розповсюдження інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача; 12) зобов'язати начальника ГУ МВС ОСОБА_6 та відповідачів 2, 9, 6 письмово спростувати відомості, поширені у службовій характеристиці від 28 жовтня 2015 року, шляхом видачі нової позитивної характеристики та приєднання її до особової справи, та її направлення на адресу запитувача (Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області); зобов'язати відповідачів 2, 8, 9 прибрати вказану характеристику з особової справи позивача; 13) стягнути з ГУ МВС та ОСОБА_6 завдану внаслідок незаконного звільнення та поширення відомостей, що принижують честь та гідність, моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн.; 14) визнати протиправною бездіяльність МВС України та відповідачів 2, 9, що виразились у порушенні статті 492 Кодексу законів про працю України та пункту 64-г Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, шляхом не запропонування позивачу роботи в підрозділі МВС України та не встановлення можливості подальшого використання на службі, що призвело до його звільнення; 15) визнати протиправною бездіяльність МВС України та відповідачів 2, 9, що виразилась у недопущенні позивача до проходження атестації для визначення відповідності вимогам, що висуваються до поліцейських; 16) стягнути з відповідачів 1, 2 на користь позивача середній заробіток на весь час затримки розрахунку при звільненні з 07 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку 11 грудня 2015 року на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України в сумі 5 032,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/26753/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 16 листопада 2016 року позивач позовні вимоги підтримав, представники відповідачів 2 та 6 проти задоволення позовних вимог заперечили; представники інших відповідачів до суду не прибули, у зв'язку із чим на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Під час розгляду справи у письмовому провадженні позивач подав клопотання від 21 листопада 2016 року про обов'язкову участь Начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_6; однак, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки в силу статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України постановлення ухвалу про обов'язковість особистої участі сторін чи третіх осіб у судовому засіданні є диспозитивним правом суду.

Позивач також подав клопотання від 21 листопада 2016 року про витребування доказів щодо навчання в Національній академії внутрішніх справ та клопотання від 21 листопада 2016 року вихід із письмового провадження, у задоволені яких суд відмовляє, виходячи з наступного: 1) відповідно до частини третьої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази; проте, позивачем не зазначено про неможливість самостійного надання доказів щодо навчання в Національній академії внутрішніх справ; 2) Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає можливості "виходу з письмового провадження" у випадку коли суд перейшов до розгляду справи в письмовому провадженні на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України; крім того позивачем не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про необхідність призначення судового засідання у справі з викликом осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, Подільського РУГУ.

Відповідно до витягу з наказу ГУ МВС від 06 листопада 2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, Подільського РУГУ.

Позивач вважає незаконним звільнення з роботи, оскільки воно відбулось із порушенням трудових прав та передбаченого законом порядку, зокрема відповідачами не надано можливості подальшого проходження служби в поліції шляхом пропонування інших посад, не доведено неможливості подальшого використання позивача на службі та не прийнято до уваги рапорти ОСОБА_1 щодо бажання проходити службу в поліції. Крім того, позивач вказує на незаконні дії відповідачів 3 та 4 щодо відмови в прийнятті та реєстрації рапорту позивача, в якому він висловив бажання проходити службу в поліції; на думку позивача відповідач 5 вчинив незаконні дії щодо включення ОСОБА_1 до оскаржуваного наказу про звільнення, що є підставою для зобов'язання МВС України та Головного управління Національної поліції у місті Києві провести відповідне службове розслідування та притягнути відповідачів 3, 4, 5, 7, 8 до дисциплінарної відповідальності. Позивач зазначає про порушення трудових прав з боку відповідача 7 шляхом трудової дискримінації, зокрема встановлення невідповідності позивача вимогам поліцейського, що призвело до незаконного звільнення; про протиправні дії відповідача 8 з приводу фальсифікації інформації, викладеній у службовій характеристиці та розповсюдження інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача; а також вказує на протиправну бездіяльність МВС України та відповідачів 2, 9 щодо не пропонування позивачу роботи в підрозділі МВС України та не встановлення можливості подальшого використання на службі, та недопущення до проходження атестації для визначення відповідності вимогам, що висуваються до поліцейських.

Відповідачі 1, 2 надали письмове заперечення проти позову, в якому зазначили, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону України "Про Національну поліцію", та, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця; органи МВС України не наділені повноваженнями щодо прийняття на службу до поліції. Подільське РУГУ також зазначило, що ОСОБА_1 подав рапорт про бажання проходити службу в поліції після прийняття оскаржуваного наказу.

Відповідач 6 у письмовому запереченні проти позову вказав на відсутність порушеного права позивача з боку МВС України і що останнє не наділене повноваженнями щодо переводу колишніх співробітників органів внутрішніх справ до Національної поліції.

Інші відповідачі письмових заперечень проти адміністративного позову до суду не надали.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення про проходження служби), визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За таких підстав, досліджуючи правомірність звільнення позивача, суду належить встановити факт скорочення штатів та відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.

Суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, і створено новий орган - Головне управління Національної поліції в Київській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 "Про організаційно штатні питання" вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств згідно з відповідним переліком змін у штатах, у тому числі скорочуються всі посади Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Таким чином, у межах спірних правовідносин встановлено скорочення штатів у зв'язку із ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Пунктами 8, 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З наведених норм Закону України "Про Національну поліцію" слідує, що з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів; тобто, передбачено особливий порядок попередження про звільнення, відмінний від того, що встановлений Кодексом законів про працю України.

При цьому Закон України "Про Національну поліцію" прямо передбачив право вказаних вище осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIІI опублікований 06 серпня 2015 року в газеті "Голос України", відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06 листопада 2015 року.

Наявні у справі докази підтверджують, що ОСОБА_1, виявивши бажання проходити службу в органах Національної поліції, подав до ГУ МВС рапорт від 03 листопада 2015 року (зареєстрований у приймальні ГУМВС 05 листопада 2015 року за вхідним №М-1647-ОП та у Подільському РУГУ 06 листопада 2015 року за вхідним №55/17170), а також направив поштою вказаний рапорт на адресу ГУ МВС та Подільського РУГУ, в якому просив прийняти (перевести) його на службу до Національної поліції.

Таким чином, наведене свідчить, що ОСОБА_1 виявив бажання проходити службу в поліції.

При цьому суд не приймає до уваги посилання Подільського РУГУ та ГУ МВС на те, що рапорт позивача про бажання проходити службу в поліції поданий після прийняття оскаржуваного наказу, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи; в будь-якому випадку неотримання відповідачами 1 та 2 рапорту ОСОБА_1 про прийняття на службу в поліцію не свідчить про відсутність такого бажання, оскільки за приписами Закону України "Про Національну поліцію" передбачається саме наявність бажання працівника проходити службу в поліції, при цьому не встановлено обов'язкової форми звернення при висловлюванні бажання про прийняття на службу до поліції.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 відмовився від проходження служби в поліції та/або не міг бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Таким чином, суд вважає, що відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловив бажання проходити службу в поліції.

Суд звертає увагу, що відповідачі 1 та 2 не надали суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та, що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Наведене вказує, що відповідачі 1 і 2 не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби.

Враховуючи викладене, суд вважає звільнення ОСОБА_1 незаконним та приходить до висновку про скасування наказу ГУ МВС від 06 листопада 2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" в частині його звільнення і про задоволення позовних вимог у цій частині.

З підстав, зазначених вище, підлягають задоволенню також вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУ МВС не запропонування позивачу інших посад та не встановлення можливості подальшого використання на службі. Поряд із цим такі вимоги, але висунуті до МВС України та Головного управління Національної поліції у місті Києві, не можуть бути задоволені з підстав відсутності будь-яких правових відносин цих органів із позивачем.

Крім того, суд зазначає про помилкове посилання позивачем на статтю 492 Кодексу законів про працю України, яка регламентує порядок вивільнення працівників, та неприпустимість звільнення на час перебування у відпустці, оскільки спірні правовідносини врегульовані нормами Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", а не Кодексом законів про працю України.

Проте колегія суддів не погоджується із позовним вимогами про визнання протиправними дій Начальника управління кадрового забезпечення ГУ МВС ОСОБА_4, що виразились у грубому порушенні трудових прав шляхом умисного включення позивача до оскаржуваного наказу та трудової дискримінації, оскільки у справі відсутні докази вчинення відповідачем 5 дій щодо умисного включення ОСОБА_1 до оскаржуваного наказу та його трудової дискримінації, а скасування наказу ГУ МВС від 06 листопада 2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення позивача є достатнім способом захисту порушеного права.

В частині позовних вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на наступне.

Як визначає пункт 24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, позивач має бути поновлений на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Вище встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Проте на час розгляду вирішення справи записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві відсутні, що є підставою для поновлення позивача на попередній посаді, а саме на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, Подільського РУГУ та задовольнити позовні вимоги у цій частині.

Визначаючи розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд керується наступним.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Згідно з довідкою Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 12 лютого 2016 року №25 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складала 124,49 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 06 листопада 2015 року по 16 січня 2017 року, що становить 300 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, становить 37 347,00 грн. (124,49 х 300); тому, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Подільського РУГУ внести зміни до трудової книжки позивача суд керується наступним.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 2.4 зазначеної Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Таким чином, порядок ведення трудової книжки передбачає, що записи до неї вносяться на підставі відповідних наказів роботодавця, який, в свою чергу, у разі виникнення судового спору має бути прийнятий після набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

З огляду на викладене, після скасування в судовому порядку оскаржуваного наказу в частині, що стосується ОСОБА_1, та поновлення його на посаді, відповідач має прийняти відповідний наказ, на підставі якого працівником кадрової служби будуть внесені відповідні записи до трудової книжки позивача, у зв'язку з чим до набрання судовим рішенням законної сили вимоги про спонукання відповідача внести такі записи є передчасними, носять характер превентивного захисту та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Начальника відділу кадрового забезпечення Подільського РУГУ ОСОБА_2 та Заступника начальника Подільського РУГУ ОСОБА_3, які виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, шляхом відмови в прийнятті та реєстрації рапорту, в якому він виявив бажання проходити службу в поліції, трудової дискримінації, колегія суддів звертає увагу на відсутність у справі відповідних доказів, які б підтверджували, що відповідачі 3 і 4 відмовили в прийнятті та реєстрації рапорту ОСОБА_1 або вчиняли дії по трудовій дискримінації, та приходить до висновку про відмову у позові в даній частині.

Безпідставними є також вимоги про зобов'язання МВС України та Головного управління Національної поліції у місті Києві провести службове розслідування по факту протиправних дій відповідачів 3, 4, 5, 7, 8 та притягнути останніх до дисциплінарної відповідальності, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року №230, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Утім, суд зазначає про відсутність у справі доказів звернення позивача до МВС України із проханням провести службове розслідування у відношенні відповідачів 3, 4, 5, 7, 8 та доказів звернення до Головного управління Національної поліції у місті Києві із проханням провести службове розслідування у відношенні відповідачів 5, 7, 8, а також доказів порушення вказаними відповідачами службової дисципліни, що вказує на відсутність підстав для зобов'язання провести службове розслідування.

Крім того, Головне управління Національної поліції у місті Києві не є уповноваженим органом по відношенню до Начальника відділу кадрового забезпечення Подільського РУГУ ОСОБА_2, Заступника начальника Подільського РУГУ ОСОБА_3, Начальника управління кадрового забезпечення ГУ МВС ОСОБА_4, Заступника начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення ГУ МВС ОСОБА_5 та Начальника ГУ МВС ОСОБА_6.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача 7, які виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, а саме пункту 21 Кодексу законів про працю України шляхом трудової дискримінації, а саме: а) підготовку та внесення інформації про те, що позивач оскаржував дії керівництва ГУ МВС до МВС України та у судовому порядку до листа управління кадрового забезпечення №14/Єо4093 від 30 жовтня 2015 року, що призвело до незаконного звільнення позивача; б) встановлення невідповідності позивача вимогам поліцейського, що призвело до незаконного звільнення.

Суд встановив, що у листі управління кадрового забезпечення ГУ МВС від 30 жовтня 2015 року №14/Єо4093, підписаному заступником начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення ГУ МВС ОСОБА_5, який адресовано начальникові Подільського РУГУ ОСОБА_7, зазначається про опрацювання списку працівників Подільського РУГУ, бажаючих продовжити службу в поліції, та, що "старший лейтенант міліції ОСОБА_1, начальник БЗПТЛ, постійно конфліктує з керівництвом ГУМВС України в місті Києві та оскаржує їх дії до МВС України та у судовому порядку".

Виходячи зі змісту зданого листа, позивач вважає, що відповідач 7 допускає трудову дискримінацію та встановив невідповідність ОСОБА_1 вимогам поліцейського.

Стаття 21 Кодексу законів про працю України встановлює, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоровця, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Водночас, на думку суду, позивачем не доведено належними доказами дискримінації ОСОБА_1 з боку Заступника начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення ГУ МВС ОСОБА_5 та факту встановлення ним невідповідності позивача вимогам поліцейського; при цьому зазначення у листі у листі управління кадрового забезпечення ГУ МВС від 30 жовтня 2015 року №14/Єо4093 про те, що "старший лейтенант міліції ОСОБА_1, начальник БЗПТЛ, постійно конфліктує з керівництвом ГУМВС України в місті Києві та оскаржує їх дії до МВС України та у судовому порядку" є лише формою вираження суб'єктивної думки автора листа та не створює для позивача правових наслідків.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 у вказаній частині не належить задовольняти.

Щодо позовних вимог про стягнення з Подільського РУГУ та ГУ МВС на користь позивача вихідної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення суд звертає увагу на наступне.

Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач посилається на статтю 44 Кодексу законів про працю України, згідно з якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Однак, суд зазначає, що у межах спірних правовідносин звільнення позивача відбулося на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, що вказує на відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги згідно зі статтею 44 Кодексу законів про працю України.

В частині позовних вимог про зобов'язання відповідачів 1 та 2 виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки з моменту отримання письмової вимоги (07 грудня 2015 року) по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України та про стягнення з відповідачів 1, 2 на користь позивача середнього заробітку на весь час затримки розрахунку при звільненні з 07 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку 11 грудня 2015 року на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України в сумі 5 032,00 грн., суд керується наступними мотивами.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 у справі №21-8а15 наголошено, що у регулюванні проходження служби співробітниками органів внутрішніх справ пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зауважено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Оскільки, Положення про проходження служби не передбачає відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд вважає допустимим застосувати у цій частині загальні норми трудового законодавства.

Так, стаття 116 Кодексу законів про працю України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, не виплата з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за винятком коли працівник в день звільнення не працював, в такому випадку строк обчислюється із дня, наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Суд встановив, що грошове забезпечення за 6 днів листопада 2015 року у розмірі 1 053,68 грн. виплачене позивачу 04 грудня 2015 року, премія за жовтень 2015 року, нарахована у грудні 2015 року у розмірі 1 587,46 грн. та виплачена у повному обсязі 11 грудня 2015 року, що підтверджується листом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 24 березня 2016 року №14-17/125/30/01-2016, відповідні розрахункові листи та виписка по зарплатному рахунку, відкритому в АБ "Укргазбанк", копії яких містяться у справі (а.с. 20-22, 26, т. 2).

Таким чином, у даному випадку має місце затримка у виплаті належних сум при звільненні.

Водночас, у день звільнення ОСОБА_1 не працював, так як перебував у додатковій оплачуваній відпустці для участі в навчально-екзаменаційній сесії в Національній академії внутрішніх справ на підставі наказу Подільського РУГУ від 24 жовтня 2015 року №86 о/с, та звернувся із вимогою про виплату суми заборгованості 07 грудня 2015 року.

Наведене свідчить, що Подільське РУГУ має виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки з дня, наступного дня після пред'явлення позивачем вимоги по день фактичного розрахунку, а саме: з 08 грудня 2015 року по 11 грудня 2015 року (4 робочих дні).

Як встановлено вище, середньоденна заробітна плата позивача складала 124,49 грн., відповідно, з Подільського РУГУ на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 497,96 грн. (124,49 грн. х 4 робочих дні), що вказує на задоволення часткове задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог, які стосуються службової характеристики ОСОБА_1, складеної від 28 жовтня 2015 року начальником ГУ МВС ОСОБА_6, колегія суддів зазначає про відмову у їх задоволенні, з огляду на те, що складення службової характеристики у межах спірних правовідносин відбулося на запит Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, у свою чергу підставою для звільнення позивача визначено скорочення штатів, а не його службову характеристику, відповідно, дії відповідача 8 по зазначенню у службовій характеристиці будь-якої інформації самі по собі не порушують прав позивача у сфері публічно-правових відносин.

У разі ж якщо позивач вважає, що викладена у службовій характеристиці інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію, він має право звернутись до суду із відповідним позовом з метою захисту честі та гідності у порядку, передбаченому Цивільним та Цивільним процесуальним кодексами України.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідачів 2 та 8 моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення та поширення відомостей, що принижують честь та гідність, у розмірі 40 000,00 грн. суд звертає увагу на наступне.

За визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідачів; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності МВС України, ГУ МВС та Головного управління Національної поліції у місті Києві, що виразилась у недопущенні позивача до проходження атестації для визначення відповідності вимогам, що висуваються до поліцейських, та про зобов'язання МВС Україна, Подільське РУГУ, ГУ МВС, Головне управління Національної поліції у місті Києві та Подільське управління Головного управління Національної поліції у місті Києві надати позивачу можливість пройти процес переатестації, передбачений Законом України "Про національну поліцію" та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2015 року №1465 з метою визначення відповідності вимогам, що висуваються до посади поліцейського та можливості подальшого проходження служби в національній поліції, суд керується наступним.

Як передбачає пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Наведена норма Закону дає підстави вважати, що питання відповідності працівників міліції, які вивили бажання проходити службу в поліції, вимогам до поліцейських, вирішується не органом, який ліквідується, а шляхом видання наказів новоствореними органами Національної поліції про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Вище встановлено, що ОСОБА_1 виявив бажання проходити службу в поліції, подавши відповідний рапорт.

Матеріали справи підтверджують, що позивача включено до списку працівників Подільського РУГУ за порядковим №164 на подальше проходження служби в поліції, про що зазначено у листах Подільського РУГУ від 08 лютого 2016 року №2323/125/53/03-2016, від 27 жовтня 2015 року №55/16605 та витягу зі списку (а.с. 43-45, т. 2).

Однак, не дивлячись на те, що позивач виявив бажання проходити службу в поліції, його було незаконно звільнено, чим позбавлено права на прийняття до служби в поліції у порядку пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".

Враховуючи викладене, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".

Разом з тим, заявлені вимоги належить задовольнити частково, лише у відношенні до Головного управління Національної поліції у місті Києві та без проходження переатестації, оскільки: МВС України та ГУ МВС не наділені повноваженнями встановлювати відповідність осіб вимогам, які пред'являються до поліцейських; Подільське управління Головного управління Національної поліції у місті Києві є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції у місті Києві; норми Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" не передбачають процесу переатестації за для прийняття на службу до поліції.

Щодо позовних вимог про стягнення з ГУ МВС суми заборгованості, а саме фінансової різниці за 7, 8 семестр навчання, що виникла у позивача перед Національною академією внутрішніх справ України по договору від 24 квітня 2016 року №12-160 В, внаслідок незаконного звільнення з органів внутрішніх справ, у розмірі 6 548,00 грн. суд зазначає про їх передчасність, виходячи з того, що після набрання законної сили рішенням суду у даній справі позивач не позбавлений права звернутись до ГУ МВС із відповідними вимогами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами 1 та 2 не доведено правомірності звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що постанова у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо питання розподілу судових витрат Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпункт 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, поданого фізичною особою, складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Таким чином, у разі подання до адміністративного суду позову, який містить кілька вимог немайнового характеру, належить сплатити судовий збір за кожну з вимог.

У свою чергу відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі станом на січень 2016 року на рівні 1 378,00 грн.; тому, фізична особа за кожну немайнову вимогу адміністративного позову має сплатити 551,20 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не сплатив судовий збір за позовні вимоги немайнового характеру, у задоволенні яких йому відмовлено, а саме за №№4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 15, що є підставою для стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України відповідного розміру судового збору, а саме 5 512,00 грн. (551,20 грн. х ).

При цьому зазначені позовні вимоги не є вимогами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, які звільнені від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1.

3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо не запропонування ОСОБА_1 інших посад та не встановлення можливості подальшого використання на службі.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

5. Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 37 347,00 грн. (тридцять сім тисяч триста сорок сім гривень нуль копійок).

6. Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 497,96 грн. (чотириста дев'яносто сім гривень дев'яносто шість копійок).

7. Зобов'язати Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".

8. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

9. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

10. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) суму судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 5 512,00 грн. (п'ять тисяч п'ятсот дванадцять гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Р.О. Арсірій

О.П. Огурцов