Ухвала суду № 64148038, 11.01.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/33/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Головань А. М.

УХВАЛА

Іменем України

11.01.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської областіу складі:

головуючого -Голованя А.М.

суддів Дьомич Л.М., Карпенка О.Л.

за участю секретаря Діманової Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 березня 2016 року, за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Креді ОСОБА_3» (далі ПАТ «Креді ОСОБА_3») звернулось до суду із зазначеним позовом та просило стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в солідарному порядку кредитну заборгованість у розмірі 13 634,64 доларів США, що еквівалентно становить 17 0825,17 грн.

Посилається на те, що 27 лютого 2008 року між АТ «Індекс-Банк», правонаступником всіх прав та обовязків якого виступає ПАТ «Креді ОСОБА_3», та відповідачем було укладено кредитний договір № 040. Відповідно до умов договору банк надав відповідачу кредит в сумі 26 150,10 доларів США для придбання автомобіля з кінцевим строком користування 26 лютого 2013 року.

За користування кредитними коштами відповідач повинен сплатити процентну винагороду щомісячно у розмірі 9,9% річних. Отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується валютним меморіальним ордером № 040 від 27.02.2008 року на вищезазначену суму.

27 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання зобовязань по вказаному кредитному договору між ПАТ «Креді ОСОБА_3» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

15 червня 2009 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до якого строк користування кредитом встановлено до 26 лютого 2018 року включно.

Але, на думку банку, ОСОБА_2 своїх зобовязань за кредитним договором в частині внесення щомісячних платежів не виконав, що стало підставою для дострокового повернення позики, що залишилася.

Ухвалою суду від 18 березня 2015 року провадження в частині вимог щодо відповідача ОСОБА_4 закрито у звязку зі смертю останньої - 05.01.2015 року. (а.с. 93, том 1).

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь банку заборгованість станом на 11.11.2015 року в сумі 22 550,45 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 12 759,54 доларів США; прострочена заборгованість по відсоткам 1 172,78 доларів США; нарахована пеня 155 189,73 грн. та судові витрати в сумі 6 230,50 грн. (а.с. 148, том 1)

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 березня 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість по кредитному договору у розмірі 22550,45 доларів США та пеню у розмірі 155189,75 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник доводи апеляційної скарги підтримали.

Представник ПАТ «Креді ОСОБА_3» заперечив проти доводів скарги.

Після відновлення провадження у справі сторони, які буди належним чином повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання апеляційного суду не прибули.

Представник відповідача ОСОБА_5 надіслав до суду письмову заяву про відкладення справи на іншу дату у звязку з тим, що 11 січня 2017 року він приймає участь, як представник, в іншій цивільній справі призначеній на 10 годину і через це не може зявитися в судове засідання.

Проте колегія суддів вважає, що підстави для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки 08 грудня 2016 року ця справа вже один раз відкладалася апеляційним судом за заявою відповідача у звязку з його хворобою, а відповідно до ч.4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів. При цьому сам відповідач не просив відкласти справу у звязку із зайнятістю його представника.

Також, у звязку з тим, що відповідач був заздалегідь, а саме 13 грудня 2016 року повідомлений про розгляд справи, суд не вважає поважними причини неявка в судове засідання його представника.

Крім того, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. (ч.2 ст.305 ЦПК України)

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що позовні вимоги ПАТ «Креді ОСОБА_3» ґрунтуються на умовах кредитного договору, оскільки ОСОБА_2 не виконав зобов'язання за вказаною угодою, то на підставі статей 526, 527, 539, 1054 ЦК України наявні правові підстави для стягнення з останнього основного боргу (тіла кредиту), процентів в іноземній валюті та пені у валюті України.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів (ч.2 ст.1050 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2008 року між Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді ОСОБА_3» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 040, відповідно до умов якого банк надав йому на умові забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в сумі 26150,10 доларів США на придбання автомобіля, а відповідач зобовязався повернути кредит згідно графіку погашення суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом становить 9,9% річних. Строк користування кредитом встановлено до 26 лютого 2013 року.

15 червня 2009 року між цими ж сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до якого строк користування кредитом встановлено до 26 лютого 2018 року включно.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 визнав, що за кредитні кошти ним було придбано автомобіль марки «Рено», однак заперечував, що кредит його надано в доларах США, оскільки він не отримував ці кошти готівкою як це передбачено умовами кредитного договору.

Відповідно до п.2.1 кредитного договору від 27.02.2008 року, надання кредиту позичальнику здійснюється в готівковій формі, шляхом зняття грошових коштів з поточного рахунку через касу Банку.

В матеріалах справи дійсно відсутні письмові документи на підтвердження того, що ОСОБА_2 отримав через касу Банку на руки кредитні кошти в розмірі 26 150,10 доларів США.

Водночас, немає підстав вважати, що ці кошти йому було надано в національній валюті України, оскільки перерахування кредитних коштів в доларах США на поточний рахунок ОСОБА_2 підтверджується валютним меморіальним ордером № 040 від 27.02.2008 року на суму 26 150,10 доларів США (а.с. 222, том 1).

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставина отримання кредитних коштів саме в розмірі 26 150,10 доларів США встановлена рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2015 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Креді ОСОБА_3» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, у якій брали участь ті самі особи (а.с. 58-60, том 2).

Також, факт одержання позичальником кредитних коштів в доларах США підтверджується укладеним між сторонами договором від 15 червня 2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 27 лютого 2008 року згідно якого строк його дії пролонговано до 2018 року та додатками №1 та № 2 до нього, відповідно до яких погашення кредиту та процентів здійснюється щомісячно в доларах США., а залишок непогашеного кредиту складає 20767,24 доларів США (а.с. 15-25, том1).

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач посилався на недоведеність розміру його заборгованості, який суд вважав доведеним.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача заявив клопотання про призначення економічної експертизи для встановлення розміру заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Креді ОСОБА_3» по сплаті кредиту, процентів за користування ним та штрафних санкцій.

25 травня 2016 року для зясування правильності кредитної заборгованості судом апеляційної інстанції було призначено у справі судово-економічну експертизу.

Проте у встановлений експертом строк до 22.08.2016 року відповідач, якому було вручено платіжний рахунок (а.с. 109-112 том 2), не вніс плату за проведення експертизи у звязку з чим згідно повідомлення № 4776 від 16.11.2016 року експертною установою ухвала суду залишена без задоволення (а.с. 52, том 3).

У звязку з наведеним, ухвалою апеляційного суду від 11 січня 2017 року, згадана вище ухвала від 25 травня 2016 року про призначена експертизи була скасованою (а.с. 58 том 3).

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_2 надав апеляційному суду власний розрахунок заборгованості (а.с. 93, 94 том 2) згідно якого кредитна заборгованість перед банком у нього відсутня.

Проте, оскільки цей розрахунок взагалі не містить будь яких даних про внесення боржником ОСОБА_2 платежів на рахунок кредитора ПАТ «Креді ОСОБА_3», то він не може бути прийнятим судом як належний доказ у справі.

28 травня 2014 року та 11 липня 2014 року ПАТ «Креді ОСОБА_3» направив відповідачу повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором у відповідності до пункт 3.2.6 кредитного договору.(а.с. 36-40, том 1)

Тому, ураховуючи наявні в матеріалах справи докази, зокрема, деталізований розрахунок заборгованості станом на 11 листопада 2015 року наданий ПАТ «Креді ОСОБА_3» (а.с. 164,165, том 2), відомості про рух коштів по погашенню поточної та простроченої заборгованості по кредиту (а.с.166, том 2), оборотні відомості по рахунках (а.с. 167- 268, том. 2, а.с. 1-51, том. 3), копії валютних меморіалах ордерів (а.с. 161-163, том 2), суд апеляційної інстанції вважає доведеною розмір заборгованості відповідача перед банком в сумі 22 550,45 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 12 759,54 доларів США; прострочена заборгованість по відсоткам 1 172,78 долара США та пеня в сумі 155 189,73 грн.

Отже, встановиши, що вимоги ПАТ «Креді ОСОБА_3» підтверджуються наявними у справі доказами, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Також суд дійшов до правильного висновку про те, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 вказаного Декрету.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена в п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу Національного банку України на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Тобто, надання кредитів у валюті за наявності в ПАТ «Креді ОСОБА_3» (а.с. 74-80, том 2) відповідної генеральної ліцензії (дозволу Національного банку України на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 березня 2011 року № 6-7цс11, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, підписуючи договір про надання кредиту від 27.02.2008 року, ОСОБА_2 був ознайомленим з його умовами та наслідками, погоджувався з ними, зокрема, з умовами надання кредитних ресурсів в іноземній валюті - доларах США і доказів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), на підтвердження факту вчинення банком щодо нього дій, які б призвели до порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи його інтересів суду не надав.

Враховуючи, що рішення суду прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Відповідно дост.88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідачу ОСОБА_2, ухвалою від 15 березня 2016 року, було відстрочено сплату судового збору в розмірі 6853,55 грн., котрий він був зобовязаний сплатити при поданні апеляційної скарги, до ухвалення судового рішення у справі ( а.с. 198, том 1), які необхідно з нього стягнути.

Керуючись ст.ст. 209, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 березня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 6853,55 гривень

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: