Рішення № 6413179, 11.03.2009, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

№ 2-7/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2009 року. Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Міросєді А.І.,

при секретарі Ульянцевій С.А.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до: ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області, Державного підприємства «Дзержинськвугілля» м. Дзержинськ Донецької області (ЄДРПОУ 33839013) «про відшкодування моральної шкоди», -

в с т а н о в и в :

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області «про відшкодування моральної шкоди». Зазначав, що працював на шахті ім. Ф.Е. Дзержинського ДП «Дзержинськвугілля» з 1976 року по 2003 рік. Висновком МСЕК від 03 квітня 2003 року йому вперше було встановлено 50% втрати професійної працездатності з 24 березня 2003 року за сукупністю: 25% - хронічний бронхіт, та 25% трудове каліцтво 26 травня 1979 року. До виникнення професійного захворювання призвели шкідливі умови праці. Відповідачем добровільно проводяться виплати по відшкодуванню втрати професійної працездатності щомісячно, та йому також виплачено одноразову допомогу. Посилався на те, що втратою професійної працездатності йому завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що: він зазнає моральних та фізичних страждань; у нього слабкість, втомленість, постійна сонливість, впала працездатність, постійний кашель, в зв’язку з чим він перестав ходити до родичів та знайомих, які мешкають в багатоповерхових будинках (оскільки піднятися в квартиру для нього є складним за станом здоров’я); за станом здоров’я не може працювати та отримувати належну заробітну плату, утримувати родину та надавати їй увагу, якої остання потребує, що його пригнічує; з-за кашлю не може виконувати роботу по домашньому господарству; мешкає в приватному будинку та з-за його немічності основна важкість роботи в городі, саду, по догляду за будинком виконується його дружиною, що викликає у нього почуття вини перед дружиною; ним обмежено спілкування із знайомими, т.я. кашель, який його переслідує, викликає неприємні почуття в оточуючих; він проходить курс реабілітаційного лікування, але стан його здоров’я не покращується. Просив на відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 70000 (сімдесят тисяч) грн.

Ухвалою суду від 12 січня 2009 року до участі у справі у якості співвідповідача був залучений Відокремлений підрозділ «Шахта імені ОСОБА_5» Державного підприємства «Дзержинськвугілля», та який ухвалою суду від 05 лютого 2009 року був замінений на належного співвідповідача - Державне підприємство «Дзержинськвугілля».

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені у позові обставини та просив задовольнити останній; також просив поновити йому пропущений строк звернення до суду з позовом до відповідача ДП «Дзержинськвугілля», так як такий строк ним був пропущений з причини незадовільного стану здоров’я і необхідності постійного лікування, що займає практично весь його час.

Представник відповідача ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти позову, пояснюючи, що Фонд не є відповідачем в силу норм законодавства, а належним відповідачем за позовом про стягнення моральної шкоди є підприємство-роботодавець, працюючи на якому позивач втратив професійну працездатність (отримав трудове каліцтво та професійну хворобу).

Представник відповідача Державного підприємства «Дзержинськвугілля» ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти позову, пояснюючи, що вини ДП «Дзержинськвугілля» у тому, що позивач отримав трудове каліцтво та професійну хворобу немає, т.я. відповідач був ознайомлений з умовами та специфікою виробництва. Крім того наполягав на тому, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом до ДП «Дзержинськвугілля», і з цих підстав у задоволенні позову необхідно відмовити.

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області ОСОБА_2, представника відповідача Державного підприємства «Дзержинськвугілля» м. Дзержинськ Донецької області ОСОБА_3, дослідивши надані докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на шахті ім. Ф.Е. Дзержинського Державного підприємства «Дзержинськвугілля» гірничоробочим очисного забою 5 розряду, підземним гірничоробочим, майстром підривником підземним з повним робочим днем на підземній роботі з 07 жовтня 1976 року по 16 квітня 2003 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 8-11).

27 травня 1979 року з позивачем трапився нещасний випадок і на підприємстві при виконанні трудових обов’язків він отримав трудове каліцтво (а.с. 22-23). Причина нещасного випадку - слабкі породи почви.

Висновком лікарняно-експертної комісії Донецької обласної клінічної лікарні професійних захворювань від 10 січня 2003 року № 74, позивачу ОСОБА_1 був встановлений діагноз: основний - первинно професійний хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології у фазі затухаючого загострення. Легенева недостатність першого-другого ступеню, первинно (а.с. 20).

Висновком МСЕК від 03 квітня 2003 року позивачу ОСОБА_1 було встановлено 50% втрати професійної працездатності з 24 березня 2003 року за сукупністю: 25% - хронічний бронхіт професійного захворювання первинно, 25% - трудове каліцтво, що сталося 26 травня 1979 року, з визначенням інвалідності 3 групи (а.с. 14-15).

16 квітня 2003 року ОСОБА_1 наказом № 74к від 21 квітня 2003 року був звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України, як такий, що не відповідає вимогам робітника займаній посаді за станом здоров’я.

Висновком МСЕК від 22 березня 2007 року позивачу ОСОБА_1 було встановлено 55% втрати професійної працездатності з 12 березня 2007 року безстроково за сукупністю: 30% - хронічний пиловий бронхіт, 25% - трудове каліцтво 26 травня 1979 року, з визначенням інвалідності 3 групи (а.с. 60).

Тобто, право на відшкодування моральної шкоди (момент виникнення правовідносин) виникло у позивача ОСОБА_1 з 03 квітня 2003 року, коли висновком МСЕК вперше йому було встановлено 50% втрати професійної працездатності і визнано його інвалідом 3 групи.

Згідно висновку судово-психологічної експертизи від 01 жовтня 2008 року № 4524/28, ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1 ОСОБА_1 спричинені середньої важкості страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується у справі (а.с. 152-160).

Пунктом 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» (№ 3235-IV) від 20 грудня 2005 року, зупинено на 2006 рік дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34; частини п’ятої статті 47 (в частині знижок та надбавок до розміру страхового внеску) Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (№ 1105-XIV).

Пунктом 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» (№ 489-V) від 19 грудня 2006 року, зупинено на 2007 рік дію абзацу четвертого статті 1(в частині відшкодування

моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28; абзацу десятого пункту 7 частини сьомої статті 17 та пункту 7 частини першої статті 22 в частині надання підприємствам фінансової допомоги на безповоротній основі; частини третьої статті 34; частини п’ятої статті 47 (в частині знижок та надбавок до розміру страхового внеску) Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (№ 1105-XIV).

Відповідно до вимог ст.ст. 1, 3, частини четвертої ст. 43, частин першої та другої ст. 46 Конституції України, Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника; право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принцип соціального захисту громадян втілений у ратифікованих Україною міжнародних актах - Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (№ 995_042), Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року (№ 994_062 ), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (№ 995_004), а також у рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у ст. 12 Європейської соціальної хартії 1996 року (№ 994_062) зазначається, що держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Згідно зі ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року (№ 16/98-ВР, далі - Основи) загальнообов’язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов’язків і гарантій, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законодавство про загальнообов’язкове державне соціальне страхування перебуває у сфері публічно-правового регулювання і базується на засадах публічного права.

Законом № 1105-XIV відповідно до Конституції України і Основ (№ 16/98-ВР) визначено правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Державні гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав та законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування є принципами загальнообов’язкового державного соціального страхування (ст. 5 Основ). За змістом ст. 22 Загальної декларації прав людини (№ 995_015) кожна людина має право на соціальне забезпечення відповідно до структури та ресурсів держави. Тому види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

В Основах (п. 4 ч. 1 ст. 25) і первинній редакції Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (№ 1105-XIV) (ст. 21) визначено пакет видів соціальних послуг та матеріального забезпечення (виплат), які надаються потерпілим на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань у разі настання страхового випадку. Серед цих виплат у ст.ст. 1 (абзац четвертий), 21 (підпункт «е» п. 1 ч. 1), 28 (ч. 3), 34 (ч. 3), 35 (абзац 2 ч. 1) Закону (№ 1105-XIV) передбачалося, зокрема, і право потерпілих на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Проте приписами п. 1, абзацу 3 п. 5, п. 9, абзацу 3 п. 10, п. 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року (№ 717-V) внесено зміни до перелічених положень Закону (№ 1105-XIV).

Так, у п. 1 розділу I Закону (№ 717-16) викладено у новій редакції абзац 4 ст. 1 Закону (№ 1105-XIV). У попередній редакції завданням страхування від нещасного випадку визначалося «відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей». Нова редакція абзацу 4 ст. 1 Закону (№ 1105-XIV) не передбачає відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Абзацом 3 п. 5 розділу I Закону (№ 717-V) виключено підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21Закону (№ 1105-XIV), де зазначалося, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та у повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, «грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому».

Пунктом 9 розділу I Закону (№ 717-V) виключено ч. 3 ст. 28 Закону (№ 1105-XIV), відповідно до якої «за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду».

Абзацом 3 п. 10 розділу I Закону (№ 717-V) виключено ч. 3 ст. 34 Закону (№ 1105-XIV), згідно з якою «моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат».

Пунктом 11 розділу I Закону (№ 717-V) внесено зміни до абзацу 2 ч. 1 ст. 35 Закону (№ 1105-XIV). Якщо в попередній редакції зазначалося, що «для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», то в новій редакції словосполучення «а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» було виключено.

Отже, положеннями п. 1, абзацу 3 п. 5, п. 9, абзацу 3 п. 10, п. 11 розділу I Закону (№ 717-V) скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону (№ 1105-XIV).

Проте Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 жовтня 2008 року (№ 20-рп/2008) вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 Цивільного кодексу України та ст. 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов’язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України не вбачає підстав для визнання неконституційними положень п. 1, абзацу 3 п. 5, п. 9, абзацу 3 п. 10, п. 11 розділу I Закону (№ 717-V), і визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення п. 1, абзацу 3 п. 5, п. 9, абзаців 2, 3 п. 10, п. 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року (№ 717-V), якими внесено зміни до ст.ст. 1, 21, 28, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року (№ 1105-XIV).

Крім того, п.п. 2 п.44 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» внесено зміни до п. 3 розділу XI «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно яких «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що за даним позовом відповідати має Державне підприємство «Дзержинськвугялля» а не ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області.

Згідно ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Нормами ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, що набрав чинності з 2004 року, встановлено, що м оральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Оскільки позивач ОСОБА_1, як працівник шахти ім. Ф.Е. Дзержинського Державного підприємства «Дзержинськвугілля» отримав трудове каліцтво та професійну хворобу, і, як слідство, втрату професійної працездатності (у розмірі 50% з 2003 року, та 55 % з 2007 року), під час виконання трудових обов’язків, то заподіяна йому шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

Згідно роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (п. 9).

При визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує, що з вини підприємства, що не забезпечило безпечні умови праці ОСОБА_1, останній отримав трудове каліцтво та професійне захворювання. Він втратив 55% (первинно 50%) професійної працездатності, є інвалідом третьої групи. Тривалий час перебував і вимушений перебувати на лікуванні (а.с. 16, 17-18, 19, 24, 41, 42, 51, 57, 58-59, 118, 145, 146), зазнає важкі фізичні страждання через слабкість, втомленість, незадовільний рівень працездатності, постійний кашель; за станом здоров’я не може працювати за певними спеціальностями та отримувати належну заробітну плату, що його пригнічує; з-за хвороби (хронічний пиловий бронхіт, кашель) не може виконувати роботу по домашньому господарству; мешкає в приватному будинку (а.с. 5-7, 25) та з-за його немічності основна важкість роботи в городі, саду, по догляду за будинком виконується його дружиною (а.с. 12, 13), що викликає у нього почуття вини перед дружиною; ним обмежено спілкування із знайомими, т.я. кашель, який його переслідує, викликає неприємні почуття в оточуючих; він проходить курс реабілітаційного лікування, але стан його здоров’я не покращується; значний час знаходиться на лікуванні у клініці профзахворювань, тому відірваний від сім’ї. У зв’язку з цим, йому приходиться застосовувати значні додаткові зусилля для організації свого життя. Таким чином, протягом всіх років, починаючи з періоду отримання каліцтва, позивач відчуває фізичні болі, погіршення стану здоров’я. Будучі в працездатному віці, він фактично вибув з сфери повноцінного життя, втратив життєві перспективи. Все це завдає йому значні моральні страждання, у зв’язку з чим, враховуючи ступінь його моральних страждань (згідно висновку судово-психологічної експертизи – середньої важкості) та принципу розумності і справедливості (як того вимагає ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод), суд вважає доцільним стягнути у відшкодування моральної шкоди суму 35000 грн.

Суд не приймає до уваги рекомендований висновком судово-психологічної експертизи від 01 жовтня 2008 року № 4524/28 (а.с. 152-160) розмір компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, так як, з урахуванням вищевикладеного, вважає, що такий розмір компенсації не відповідає дійсному ступеню завданої позивачу моральних страждань.

Щодо пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом, на чому наполягає представник відповідача ДП «Дзержинськвугілля» як на підставу для відмови у задоволенні позову, то дійсно, у відповідності до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З позовом ОСОБА_1 звернувся до суду вперше 30 серпня 2006 року, ДП «Дзержинськвугілля» залучене до участі у справі у якості відповідача ухвалою суду від 05 лютого 2009 року, тобто пропустив встановлений КЗпП України строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права. У своєму усному клопотанні у судовому засіданні позивач просив поновити строк звернення до суду з позовом, посилаючись на те, що за станом здоров’я він вимушений практично постійно лікуватися (у тому числі і на стаціонарі у лікарні профзахворювань), і не мав можливості вчасно звернутися до суду.

Суд вважає, що строк звернення до суду з позовом ОСОБА_1 пропущений з поважної причини і підлягає поновленню, оскільки стан здоров’я позивача дійсно потребує від нього постійного лікування, що унеможливило своєчасне звернення позивача до суду з цим позовом. Також певний вплив на пропуск позивачем строку звернення до суду до відповідача ДП «Дзержинськвугілля» з позовом про відшкодування моральної шкоди мало те, що відшкодування моральної шкоди застрахованим особам передбачалося первинною редакцією Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» саме за рахунок Фонду, а не роботодавцем, а потім на законодавчому рівні такий порядок був змінений.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, в силу ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з Державного підприємства «Дзержинськвугілля» м. Дзержинськ Донецької області (ЄДРПОУ 33839013): на користь держави судовий збір у розмірі 08 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 01 грн. 50 коп.; на користь позивача ОСОБА_1 1522 грн. 80 коп. (а.с. 150) у відшкодування витрат на оплату судово-психологічної експертизи.

На підставі: Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (із змінами та доповненнями), ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року (№ 20-рп/2008), керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 60, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» м. Дзержинськ Донецької області (ЄДРПОУ 33839013) «про відшкодування моральної шкоди».

Позов ОСОБА_1 до: ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області, Державного підприємства «Дзержинськвугілля» м. Дзержинськ Донецької області (ЄДРПОУ 33839013) «про відшкодування моральної шкоди» задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Дзержинськвугілля» м. Дзержинськ Донецької області (ЄДРПОУ 33839013) на користь ОСОБА_1:

• у відшкодування моральної шкоди 35000 (тридцять п’ять тисяч) грн.;

• у відшкодування витрат на оплату судово-психологічної експертизи 1522 (одну тисячу п’ятсот двадцять дві) грн. 80 коп.,

а всього 36522 (тридцять шість тисяч п’ятсот двадцять дві) грн. 80 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Дзержинськвугілля» м. Дзержинськ Донецької області (ЄДРПОУ 33839013) на користь держави судовий збір у розмірі 08 (вісім) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 01 (одну) грн. 50 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 13 березня 2009 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя